Були часи, коли держава власна, могутня і сильна залишалася тільки в мріях, бо ім’я українця залишалося синонімом раба, душа і серце якого не знали неба, а земля українська ставала оселею скорботи і горя. У жертву було принесено життя мільйонів мучеників – синів і дочок України. Це завдяки їм не згасла віра у праведну путь, не вмерла надія у світле майбутнє, не зміліла любов до України. Українська душа огненно заговорила устами Тараса Шевченка, висповідалась і утвердилася в надії, що прилине правда і настане день, коли «врага не буде супостатата, а буде син і буде мати, і будуть люде на землі».Дивною квіткою-ломикаменем, чарівною мавкою волинських лісів, мужнім голосом цілого народу прибула до духовної Вітчизни українців безсмертна Леся Українка. ЇЇ поезія стала і хлібом насущним, і високим небом. Вона не дала українському народові втратити віру на осягнення вершини у сонячній кроні неба України. Іван Франко вклав в уста свого Мойсея пророчі слова про Месію, Мету, Дух. Поет став провідником нації, а слово його творів «вічним революціонером», духом неспокою у сходженні на вершину. Так не вмерла українська душа, не загинуло слово, вистояв народ, щоб знову опинитися на роздоріжжі і обрати свою майбутню долю.І от ми стали на порозі Європи. Майбутнє нашої держави залежить від нас, молодих, тих, хто сьогодні ще за шкільною партою, а завтра будуватиме нову Україну, високоцивілізовану, демократичну, де пануватиме достаток для більшості людей, які цінуватимуть конституційні свободи, де сяятимуть вогнями чисті міста, а у селах щасливо працюватимуть на своїй землі люди.Чого нам не вистачає тепер? Напевно, любові для значної частини громадян до України.Що до Україні? Відповідь одна: патріотизм. Саме любов до рідного краю і свого народу можуть до нам подолати усі негаразди і, головне, навчитись відрізняти свободу від рабства, труднощі, породжені становленням молодої держави,від труднощів, породжених ворогами нашої свободи. Саме патріотизм зможе забезпечити зміцнення нашої державності.Тож хай не зміліє духовна криниця наших молодих сердець, а віра, надія і любов до збудувати нову Україну.
уже понад півтора століття поема і. котляревського "енеїда" не втрачає популярності серед українських читачів. і це не дивно, бо, узявши класичний твір римської літератури, котляревський зробив на основі цього сюжету справжню українську поему, сповнену гумору та героїзму.
за римською міфологією, еней був сином троянця анхіза і богині венери, який після загибелі трої довго мандрував, виконуючи волю богів, доки не зупинився в лаціумі. згодом нащадки енея заснували великий рим.
а от як починається "енеїда" котляревського:
еней був парубок моторний
і хлопець хоч куди казак,
удавсь на всеє зле проворний,
завзятіший од всіх бурлак.
і одразу — де той рим! наш, український парубок, веселий та трохи бешкетний, сміливий та кмітливий. і товариші його — хіба ж це греки? і пісні вони співають українські, і обід у них — "з салом галушки", "лемішка і куліш", і горілку та брагу п'ють вони, як справжні козаки. а боги поводяться, як дуже знайоме панство — скубуться, сваряться, ошукують один одного, не цураються хабаря (нептун за півкопи грошей погоджується припинити шторм).
еней та його друзі дуже схожі на тих стародавніх вояк із козацтва, що вміли добре поїсти та випити, кохалися з жінками, але й воювали відважно й так, наче мимохідь, без удаваної пишності, засновували міста.
коли еней і його воїни потрапляють до дідони, це наче козацька ватага після боїв відпочиває — танцює, їсть та п'є, ніби й одружитися ладні. але ось лунає "воля богів" або козацької долі — і ніщо їх не зупинить.
ответ:
уже понад півтора століття поема і. котляревського "енеїда" не втрачає популярності серед українських читачів. і це не дивно, бо, узявши класичний твір римської літератури, котляревський зробив на основі цього сюжету справжню українську поему, сповнену гумору та героїзму.
за римською міфологією, еней був сином троянця анхіза і богині венери, який після загибелі трої довго мандрував, виконуючи волю богів, доки не зупинився в лаціумі. згодом нащадки енея заснували великий рим.
а от як починається "енеїда" котляревського:
еней був парубок моторний
і хлопець хоч куди казак,
удавсь на всеє зле проворний,
завзятіший од всіх бурлак.
і одразу — де той рим! наш, український парубок, веселий та трохи бешкетний, сміливий та кмітливий. і товариші його — хіба ж це греки? і пісні вони співають українські, і обід у них — "з салом галушки", "лемішка і куліш", і горілку та брагу п'ють вони, як справжні козаки. а боги поводяться, як дуже знайоме панство — скубуться, сваряться, ошукують один одного, не цураються хабаря (нептун за півкопи грошей погоджується припинити шторм).
еней та його друзі дуже схожі на тих стародавніх вояк із козацтва, що вміли добре поїсти та випити, кохалися з жінками, але й воювали відважно й так, наче мимохідь, без удаваної пишності, засновували міста.
коли еней і його воїни потрапляють до дідони, це наче козацька ватага після боїв відпочиває — танцює, їсть та п'є, ніби й одружитися ладні. але ось лунає "воля богів" або козацької долі — і ніщо їх не зупинить.