ШРАМ (справжнє прізвище Чепурний) По одежі і по сивій бороді, сказать би, піп, а по шаблюці під рясою, по пістолях за поясом і по довгих шрамах на виду — старий «козарлюга». Був він син паволоцького попа, по прізвищу Чепурного, учився в Київській братській школі, і вже сай вийшов був на попи. Як же піднялись козаки з гетцу маном Остряницею, то і він устряв до козацького війська; бо гарячий був чоловік Шрам і не всидів би у своїй парафії, чуючи, як іллється рідна йому кров за безбожний глум польських консистентів ,і урядників над українцями, за наругу католиків і унітів над греко-руською вірою. Сидів він зимовником серед дикого степу на Низу, взявши собі за жінку бранку туркеню; проповідував він слово правди божої рибалкам і чабанам запорозьким; побував він на полі й на морі з низцями; видав не раз і не два смерть перед очима да й загартовався у воєнному ділі так, що як піднявсь на ляхів Хмельницький, то мав з його велику користь і підмогу. Ніхто краще його не ставав до бою; ніхто не крутив ляхам такого веремія... У тих-то случаях пошрамовано його вздовж і впоперек, що козаки, як прозвали його Шрамом, то й забули реєстрове його прізвище. І в реєстрах-то, коли хочете знати, не Чепурним його записано. не раз дзвонив старий Шрам шаблею; далі, почуваючись, що вже не служить сила, зложив з себе полковництво, постригсь у попи да й почав служити богові. Іванець Брюховецький Іванець був собі не значний товариш, да за свою щиру службу старому Хмельницькому мав велику в його повагу і шанобу. Бувало, проживаєш у гетьманському дворі, то й чуєш: «Коханий Іванець! Іванець, друже мій єдиний'» — озветься до його під веселий час, за чаркою. «Держись, Юру,— каже, бувало, синові,— держись Іванцевої ради, як не буде мене на світі: він тебе не ошукає». От Юрусь і державсь його ради, і вже було, що скаже Іванець, те й свято. Мабуть, нечистий напутив його. Почав гроші збирати, почав усякому годити, почав прохати уряду в гетьмана. Той і настановив його хорунжим. Як же ото Юрусь не зміг держатись на гетьманстві да пішов у ченці, так Іванець, маючи в себе од усіх льохів гетьманських ключі, підчистив щире срібло, скілько його там осталось, да й махнув на Запорожжє. А там як сипнув грішми, так запорожці за ним роєм: «Іван Мартинович! Іван Мартинович!» А він, ледачий, з усіма обнімається, да братається, да горілкою поїть...Запорожці так собі його вподобали, що зозвали раду, да й бух Іванця кошовим. Тепер уже він Іван Мартинович Брюховецький. Ні на що славне Запорожжє, коли такі гетьмани настали!
Тарас Григорович Шевченко /Кобзар/ (9березня 1814р - 10березня 1861р) – геніальний поет, письменник, художник, графік, громадський діяч, мислитель, народний співець, непереборний захисник прав принижених, патріот свого краю, Великий син України, Християнин з великої букви. Народився у сім'ї кріпаків. З 11років залишився сиротою. В дитинстві зазнав багато горя та знущань. 1822р відданий на навчання. За 2роки навчився читати й писати, засвоїв деякі знання з арифметики. Має великий потяг до малювання, читає окрім Церковної й іншу літературу. Після 14 років – стає дворовим слугою поміщика. Осінь 1828 – початок 1831рр побував зі своїм паном у Вільні (очевидець революційних подій) . Вже в цей час професійно володіє олівцем. 1831р переїзжає з паном до Петербурга, той, щоб мати дворового маляра, віддав його в науку на 4 роки до живописця В. Ширяєва. Влітку 1836 знайомиться зі своїм земляком – художником І.Сошенком та Є.Гребінкою, В. Григоровичем і О. Венеціановим, К. Брюлловим, В. Жуковським. Навесні 1838 вони викупили молодого поета з кріпацтва. Стає студентом Академії мистецтв та улюбленим учнем Брюллова. Вже є неабияким портретистом, опановує мистецтво гравюри, графіки та ілюстрації. Воднораз наполегливо поповнює рівень своєї освіти, читає твори світової літератури, історії та філософії. В цей час вже має творчий доробок поетичних творів. Першу збірку поетичних творів видається 1840 під назвою «Кобзар» (8 поезій). Ряд віршів надруковано в альманасі Гребінки «Ластівка» . Вийшли поеми «Гайдамаки» (1841) та «Гамалія» (1844). Вірші справили на українське суспільство велике враження, проте російська богема загалом поставилася негативно, звинувативши його у тому, що він пише «мужицькою мовою» . Улітку 1842, намалював за сюжетом поеми «Катерина» , однойменну картину, один з найпопулярніших творів українського живопису. 1843 приїздить на Україну, побував у Києві і на Полтавщині відвідав знайомиться та відвідує відомих людей. Тоді ж побачився з закріпаченою ріднею. Під впливом баченого і пережитого пише вірші (осуд царської Росії за поневолення Українського народу) . Після повернення до Петербурга у лютому 1844, починає видавати серію малюнків «Живописна Україна» . Вийшов 1844 передрук першого видання «Кобзаря» з додатком поеми «Гайдамаки» , написав гостро-політичну поему «Сон» («У всякого своя доля»)... .
Народився у сім'ї кріпаків. З 11років залишився сиротою. В дитинстві зазнав багато горя та знущань. 1822р відданий на навчання. За 2роки навчився читати й писати, засвоїв деякі знання з арифметики. Має великий потяг до малювання, читає окрім Церковної й іншу літературу.
Після 14 років – стає дворовим слугою поміщика. Осінь 1828 – початок 1831рр побував зі своїм паном у Вільні (очевидець революційних подій) . Вже в цей час професійно володіє олівцем. 1831р переїзжає з паном до Петербурга, той, щоб мати дворового маляра, віддав його в науку на 4 роки до живописця В. Ширяєва.
Влітку 1836 знайомиться зі своїм земляком – художником І.Сошенком та Є.Гребінкою, В. Григоровичем і О. Венеціановим, К. Брюлловим, В. Жуковським. Навесні 1838 вони викупили молодого поета з кріпацтва. Стає студентом Академії мистецтв та улюбленим учнем Брюллова. Вже є неабияким портретистом, опановує мистецтво гравюри, графіки та ілюстрації. Воднораз наполегливо поповнює рівень своєї освіти, читає твори світової літератури, історії та філософії. В цей час вже має творчий доробок поетичних творів. Першу збірку поетичних творів видається 1840 під назвою «Кобзар» (8 поезій). Ряд віршів надруковано в альманасі Гребінки «Ластівка» . Вийшли поеми «Гайдамаки» (1841) та «Гамалія» (1844). Вірші справили на українське суспільство велике враження, проте російська богема загалом поставилася негативно, звинувативши його у тому, що він пише «мужицькою мовою» . Улітку 1842, намалював за сюжетом поеми «Катерина» , однойменну картину, один з найпопулярніших творів українського живопису.
1843 приїздить на Україну, побував у Києві і на Полтавщині відвідав знайомиться та відвідує відомих людей. Тоді ж побачився з закріпаченою ріднею. Під впливом баченого і пережитого пише вірші (осуд царської Росії за поневолення Українського народу) . Після повернення до Петербурга у лютому 1844, починає видавати серію малюнків «Живописна Україна» . Вийшов 1844 передрук першого видання «Кобзаря» з додатком поеми «Гайдамаки» , написав гостро-політичну поему «Сон» («У всякого своя доля»)... .