Кожна людина має індивідуальні внутрішні та зовнішні якості, тому вона ніколи не буде повністю зрозуміла іншим. Якщо казати про зовнішню красу, то людина – це її обличчя. І не тільки тому, що саме на ньому знаходяться органи смаку, нюху і зору, а тому, що перше, на що ми звертаємо увагу – це, звісно ж, обличчя людини. Тім більше що очі можуть дуже багато розповісти про людину, про її внутрішній світ та про її характер. Вдивляєшся іноді в очі, і здається, що можеш втопитися в цих очах, такі вони безмежні, нескінчені та глибокі. Та і люди, у яких красиві очі, невважаючи на риси їх обличчя здаються красивими. По очам можна впізнати і духовний стан людини.
Але найцінніше в людині все ж таки є не її зовнішність, а її душа. У духовній краси людини я вважаю найціннішими лагідність, доброту, людяність, честь і ум. Саме завдяки цим людським якостям існує людство, саме завдяки їм воно має змогу розвиватися. Як би більшість людей не володіло цими якостями чи вважало б найціннішими інші, ми вже давно знищили один одного у жорстоких війнах та кровопролитних поєдинках. Ми б билися без кінця, ворогували один з одним і перетворилися на безжалісних тварин, що жадали б лише смерті інших, таких же само безжалісних істот. І було б на нашій планеті не шість мільярдів, а в кращому випадку – шість мільйонів. Ми б не могли робити відкриття, будувати и виконувати більшість корисних робіт, тому що поодинока людина не в змозі зробити щось важливо без до нших та їх підтримки.
Крім того, не менш важливий у житті людини є розум, і якби його не було, ми б і досі жили в печерах та харчувались сирим м’ясом диких тварин. Ми б і досі не знали, як виховувати дітей, не змогли б збудувати навіть маленьку хатинку та створити цивілізоване суспільство. І це дуже добре, що ми розумні люди, що в нас є щось таке, що робить нас людяними, добрими, саме такими, які ми є. добре, що кожна людина є особистістю, має індивідуальний характер та унікальну зовнішність. Все це досить цінне для людини, але найцінніше для неї, на мій погляд, є не риси характеру чи людські можливості, а те, що хтось є поряд. Тому я гадаю, що найцінніше для людини – це щастя близьких, багато вірних друзів, які у кожну хвилину готові прийти на до та можливість будувати своє життя за особистим уявленням.
Добре, що ми можемо цінувати гідні людські якості, які е в нас та інших людях. Добре, що кожен має особисті цінності в житті, які допомагають нам досягнути поставлених перед собою цілей. І нехай хтось бачит найголовніші цінності в матеріальному достатку, хтось у високому положенню у суспільстві, але особистості людські цінності незмінні та будуть головними у житті людства на протязі багатьох віків.
ВІЙНА – це страшно, але страшніше може бути, тільки якщо у війні починають брати участь діти. На жаль, багато народів були змушені брати участь у битвах і у всіх були різні причини. Найстрашніші війни: перша світова війна, Велика Вітчизняна, а також жорстокі конфлікти торкнулися багатьох Азіатських країн. У всіх подібних битвах довелося нелегко діткам. Хлопцям своє йде дитинство, довелося міняти на численні неприємності: смерть рідних і близьких людей, поранення, що викликають хвороби. Минулі війни забрали безліч молодих доль.
Сучасним дітям важко зрозуміти все те, що відчували ті діти, яким їм було рости під час всіляких битвах. Кожен раз бідолахам доводилося гати зруйновані будівлі, і чути постійні постріли і вибухи снарядів. Коли діти лягали спати, то у них була тільки одна думка: чи прокинуться вони завтра або вже немає. Людям, які жили в тилу, довелося також несолодко, адже щодня в містах чулися звуки повітряної тривоги.
Часто діти на війні втрачали своїх тат і мам. На жаль, ті, хто затівають війни, швидше за все, не задумаються про те, як же нелегко буде звичайним мирним громадянам. Багато авторів присвячували свої твори тим людям, які були мимоволі учасниками, настільки важкого періоду життя. Такими авторами були: Анатолій Бєлінський; Ілля Штемлер; Олександр Рубашкін.
А також я хочу згадати такого чудового письменника, як Віталій Закруткін. Він написав відомий твір «Матір людська». Автор розповідає читачеві про жінку, яка після ранкової прогулянки повернулася додому. Підійшовши до села, героїня зрозуміла: у селі побували німці і повели всіх сільських жителів. Через кілька тижнів Марія зустріла пораненого молодого німця. Жінка дуже хотіла його вбити, але її зупинила фраза «Мама!», яку виголосив молодий поранений солдат. Безумовно, жінка розуміла: хлопчик не по своїй волі пішов воювати проти російських бійців. Дитині було близько шістнадцяти років.
Найжахливіше те, що війна не ставить людину перед вибором: воювати чи ні – це все вирішують люди, які знаходяться біля престолу і їх дії не завжди можуть бути правильними. Як правило, це особи, не думають ні про що, крім свого життя. Подібних людей не цікавить думка народу, вони діють так, як вважають за потрібне.
На закінчення хочу сказати, що будь-яку з трапилися воєн можна було вирішити мирним шляхом, але час вже пішло і ми не в силах щось змінити.
Кожна людина має індивідуальні внутрішні та зовнішні якості, тому вона ніколи не буде повністю зрозуміла іншим. Якщо казати про зовнішню красу, то людина – це її обличчя. І не тільки тому, що саме на ньому знаходяться органи смаку, нюху і зору, а тому, що перше, на що ми звертаємо увагу – це, звісно ж, обличчя людини. Тім більше що очі можуть дуже багато розповісти про людину, про її внутрішній світ та про її характер. Вдивляєшся іноді в очі, і здається, що можеш втопитися в цих очах, такі вони безмежні, нескінчені та глибокі. Та і люди, у яких красиві очі, невважаючи на риси їх обличчя здаються красивими. По очам можна впізнати і духовний стан людини.
Але найцінніше в людині все ж таки є не її зовнішність, а її душа. У духовній краси людини я вважаю найціннішими лагідність, доброту, людяність, честь і ум. Саме завдяки цим людським якостям існує людство, саме завдяки їм воно має змогу розвиватися. Як би більшість людей не володіло цими якостями чи вважало б найціннішими інші, ми вже давно знищили один одного у жорстоких війнах та кровопролитних поєдинках. Ми б билися без кінця, ворогували один з одним і перетворилися на безжалісних тварин, що жадали б лише смерті інших, таких же само безжалісних істот. І було б на нашій планеті не шість мільярдів, а в кращому випадку – шість мільйонів. Ми б не могли робити відкриття, будувати и виконувати більшість корисних робіт, тому що поодинока людина не в змозі зробити щось важливо без до нших та їх підтримки.
Крім того, не менш важливий у житті людини є розум, і якби його не було, ми б і досі жили в печерах та харчувались сирим м’ясом диких тварин. Ми б і досі не знали, як виховувати дітей, не змогли б збудувати навіть маленьку хатинку та створити цивілізоване суспільство. І це дуже добре, що ми розумні люди, що в нас є щось таке, що робить нас людяними, добрими, саме такими, які ми є. добре, що кожна людина є особистістю, має індивідуальний характер та унікальну зовнішність. Все це досить цінне для людини, але найцінніше для неї, на мій погляд, є не риси характеру чи людські можливості, а те, що хтось є поряд. Тому я гадаю, що найцінніше для людини – це щастя близьких, багато вірних друзів, які у кожну хвилину готові прийти на до та можливість будувати своє життя за особистим уявленням.
Добре, що ми можемо цінувати гідні людські якості, які е в нас та інших людях. Добре, що кожен має особисті цінності в житті, які допомагають нам досягнути поставлених перед собою цілей. І нехай хтось бачит найголовніші цінності в матеріальному достатку, хтось у високому положенню у суспільстві, але особистості людські цінності незмінні та будуть головними у житті людства на протязі багатьох віків.
ВІЙНА – це страшно, але страшніше може бути, тільки якщо у війні починають брати участь діти. На жаль, багато народів були змушені брати участь у битвах і у всіх були різні причини. Найстрашніші війни: перша світова війна, Велика Вітчизняна, а також жорстокі конфлікти торкнулися багатьох Азіатських країн. У всіх подібних битвах довелося нелегко діткам. Хлопцям своє йде дитинство, довелося міняти на численні неприємності: смерть рідних і близьких людей, поранення, що викликають хвороби. Минулі війни забрали безліч молодих доль.
Сучасним дітям важко зрозуміти все те, що відчували ті діти, яким їм було рости під час всіляких битвах. Кожен раз бідолахам доводилося гати зруйновані будівлі, і чути постійні постріли і вибухи снарядів. Коли діти лягали спати, то у них була тільки одна думка: чи прокинуться вони завтра або вже немає. Людям, які жили в тилу, довелося також несолодко, адже щодня в містах чулися звуки повітряної тривоги.
Часто діти на війні втрачали своїх тат і мам. На жаль, ті, хто затівають війни, швидше за все, не задумаються про те, як же нелегко буде звичайним мирним громадянам. Багато авторів присвячували свої твори тим людям, які були мимоволі учасниками, настільки важкого періоду життя. Такими авторами були: Анатолій Бєлінський; Ілля Штемлер; Олександр Рубашкін.
А також я хочу згадати такого чудового письменника, як Віталій Закруткін. Він написав відомий твір «Матір людська». Автор розповідає читачеві про жінку, яка після ранкової прогулянки повернулася додому. Підійшовши до села, героїня зрозуміла: у селі побували німці і повели всіх сільських жителів. Через кілька тижнів Марія зустріла пораненого молодого німця. Жінка дуже хотіла його вбити, але її зупинила фраза «Мама!», яку виголосив молодий поранений солдат. Безумовно, жінка розуміла: хлопчик не по своїй волі пішов воювати проти російських бійців. Дитині було близько шістнадцяти років.
Найжахливіше те, що війна не ставить людину перед вибором: воювати чи ні – це все вирішують люди, які знаходяться біля престолу і їх дії не завжди можуть бути правильними. Як правило, це особи, не думають ні про що, крім свого життя. Подібних людей не цікавить думка народу, вони діють так, як вважають за потрібне.
На закінчення хочу сказати, що будь-яку з трапилися воєн можна було вирішити мирним шляхом, але час вже пішло і ми не в силах щось змінити.