не знаю людини, яка б не любила слухати музику та пісні. Я теж обожнюю пісні. Співи оточують нас від самого початку нашого життя.
Особливо прекрасна народна пісня. Це справжня душа народу. Українська пісня вбирає в себе все народне та особисте людське життя. Перший спів, який ми чуємо – це колискова, яку нам співає мама або бабуся, і в ній бринить материнське тепло, любов та ласка.
Потім, коли ми дорослішаємо, у наш світ входять пісеньки улюблених казкових героїв, персонажів дитячих мультиків. Ми самі співаємо дитячі пісні – у школі, у літньому таборі. Це - пісні єднання зі світом, пісні дружби. На зміну їм приходять мелодії юності, нічні романтичні балади першого кохання. А коли-небудь і ми зможемо заспівати колискові своїм малюкам…
На жаль, зараз не всі мами співають своїм дітям колискові, тому що це стало немодним. Більшість сучасних мам хіба що спроможні ввімкнути через колонки комп’ютера запис української колискової – щоб приспати дитину за її до А шкода, адже мамина колискова сповнена любові, тепла, ніжності, які адресовані саме її дитині, найдорожчій в світі.
У народну пісню вкладено душу всіх, хто співав її протягом багатьох років. І кожен, хто співає її знову, додає до неї частку своєї власної душі. І тому народна пісні багата, це істинна духовна скарбниця.
Цим її можна відрізнити від естрадних пісень, які здебільшого є «одноденними», щоб тільки розважити молодь. Я знаю, що іноді естрадні пісні можуть стати класикою, як, наприклад «Києве мій», але зараз таке стається нечасто.
Хіба можна порівняти українські весільні пісні, де наречених називають «царівною та царевичем», «лебідками» з такими словами «я попала в тенета, можливо, будуть діти»? Або прекрасну баладу «Чом ти не прийшов, як місяць зійшов?» з пісенькою типу «а я тебе люблю, а ти мене не любиш, бо ти коза»?
Можливо, зараз серед молоді не дуже модно слухати народну пісню, але я знаю, що музичний стиль фолк, де поєднуються надбання сучасної музики та традиції народних співів, зараз дуже популярний в світі. Одноденні пісеньки швидко забуваються, а народна пісня залишається. Просто не всі ще, гонячись за модою, усвідомили її цінність у своєму житті.
На величезному хазяйському подвір'ї мирно дзьобали зерно курочки. А серед них повагом походжали два півники: один білий, як молоко, з помідорового кольору чубчиком, а другий - зозулястий. Стали біля плоту, спогорда поглядають на курей та голосно горланять: - Подивись, друже, які ми з тобою красені! Міцні пір'ясті крила, високі ноги, великий гребінець! Як шкода мені отих обскубаних курочок, метушливих, боязких. Я навіть їсти з ними поруч не хочу. Аж раптом білий півник відчув, як щось вгризлось йому у хвіст. Це хитра лисичка давно підстерігала м'ясистих півників. Зозулястий півень замахав крилами і - навтьоки, полишивши друга. Так і пропав би півник, якби курочки дружно не почали відбивати його, дзьобаючи лисицю з усіх боків. Руда злодійка втекла. Курочки лягли погрітись на сонці, а півник з жалем подумав про товариша, який його не виручив, і про свій обідраний хвіст.
Особливо прекрасна народна пісня. Це справжня душа народу. Українська пісня вбирає в себе все народне та особисте людське життя. Перший спів, який ми чуємо – це колискова, яку нам співає мама або бабуся, і в ній бринить материнське тепло, любов та ласка.
Потім, коли ми дорослішаємо, у наш світ входять пісеньки улюблених казкових героїв, персонажів дитячих мультиків. Ми самі співаємо дитячі пісні – у школі, у літньому таборі. Це - пісні єднання зі світом, пісні дружби. На зміну їм приходять мелодії юності, нічні романтичні балади першого кохання. А коли-небудь і ми зможемо заспівати колискові своїм малюкам…
На жаль, зараз не всі мами співають своїм дітям колискові, тому що це стало немодним. Більшість сучасних мам хіба що спроможні ввімкнути через колонки комп’ютера запис української колискової – щоб приспати дитину за її до А шкода, адже мамина колискова сповнена любові, тепла, ніжності, які адресовані саме її дитині, найдорожчій в світі.
У народну пісню вкладено душу всіх, хто співав її протягом багатьох років. І кожен, хто співає її знову, додає до неї частку своєї власної душі. І тому народна пісні багата, це істинна духовна скарбниця.
Цим її можна відрізнити від естрадних пісень, які здебільшого є «одноденними», щоб тільки розважити молодь. Я знаю, що іноді естрадні пісні можуть стати класикою, як, наприклад «Києве мій», але зараз таке стається нечасто.
Хіба можна порівняти українські весільні пісні, де наречених називають «царівною та царевичем», «лебідками» з такими словами «я попала в тенета, можливо, будуть діти»? Або прекрасну баладу «Чом ти не прийшов, як місяць зійшов?» з пісенькою типу «а я тебе люблю, а ти мене не любиш, бо ти коза»?
Можливо, зараз серед молоді не дуже модно слухати народну пісню, але я знаю, що музичний стиль фолк, де поєднуються надбання сучасної музики та традиції народних співів, зараз дуже популярний в світі. Одноденні пісеньки швидко забуваються, а народна пісня залишається. Просто не всі ще, гонячись за модою, усвідомили її цінність у своєму житті.
- Подивись, друже, які ми з тобою красені! Міцні пір'ясті крила, високі ноги, великий гребінець! Як шкода мені отих обскубаних курочок, метушливих, боязких. Я навіть їсти з ними поруч не хочу.
Аж раптом білий півник відчув, як щось вгризлось йому у хвіст. Це хитра лисичка давно підстерігала м'ясистих півників. Зозулястий півень замахав крилами і - навтьоки, полишивши друга.
Так і пропав би півник, якби курочки дружно не почали відбивати його, дзьобаючи лисицю з усіх боків.
Руда злодійка втекла. Курочки лягли погрітись на сонці, а півник з жалем подумав про товариша, який його не виручив, і про свій обідраний хвіст.