Лаврін приїхав до млина, позносив з воза мішки заїхав під верби, розпріг воли, поклав їм сіна, а сам ліг спати. Добре виспавшись, він скупався в Росі, пополуднував і пішов у млин. Мірошник уже насипав борошном його мішки. Запрягши волів, Лаврін ненароком подивився на Рось і побачив дівчину. Він почув, що вона ніби освітила всю його душу, неначе сонце і побігла на гору зіркою. Лаврін махнув батогом на воли і, замість того, щоб їхати додому через греблю, повернув цабе на пригорок за дівчиною. По обидва боки стояло високе жито, неначе дві зелені стіни. Дівчина ішла попід самою зеленою стіною, висмикувала з жита сині волошки й затикала за вуха. Лаврін догнав її й порівнявся з нею. Вона глянула на його своїми темними очима, і йому здалося, що на житі блиснули дві зірки.
“Де зараз ви, кати мого народу?” У ньому лише перші два рядки питальні. На це питання поет відповідає спокійно, розважливо:+На ясні зорі і на тихі води+Вже чорна ваша злоба не впаде. Народ безсмертний, як безсмертна і невмируща його мова, пісня, дума. Тверда переконаність у цьому в наступних строфах вірша:+Народ мій є! Народ мій завжди буде!+Ніхто не перекреслить мій народ! Хай про це знають, мовиться у вірші, всі “перевертні й приблуди, і орди завойовників – заброд!”. Поет знову звертається до недругів, називаючи їх “байстрюками катів осатанілих”, виродками. В його словах звучить глибока переконаність у безсмерті рідного народу, якому на історичних дорогах і роздоріжжях випало зазнати стільки кривд.
Народ безсмертний, як безсмертна і невмируща його мова, пісня, дума. Тверда переконаність у цьому в наступних строфах вірша:+Народ мій є! Народ мій завжди буде!+Ніхто не перекреслить мій народ!
Хай про це знають, мовиться у вірші, всі “перевертні й приблуди, і орди завойовників – заброд!”. Поет знову звертається до недругів, називаючи їх “байстрюками катів осатанілих”, виродками. В його словах звучить глибока переконаність у безсмерті рідного народу, якому на історичних дорогах і роздоріжжях випало зазнати стільки кривд.