вели́ка вітчизня́на війна́ (рос. великая отечественная война, . great patriotic war) — термін, яким історіографія радянського союзу та низки країн сндокреслюють німецько-радянський збройний конфлікт 1941–1945 років у рамках другої світової війни. був створений радянською пропагандою за зразком російської «вітчизняної війни» з французами 1812 року.
словосполучення «велика вітчизняна війна» використовується у деяких[прояснити] пострадянських країнах. в новітній українській історіографії та закордонній білоруській воно замінюється терміном німецько-радянська війна. поза межами колишнього срср «велика вітчизняна війна» практично не використовується. в країнах її замінює термін — німецько-радянська війна як складова східного фронту (. eastern front); в німецькій історіографії — німецько-радянська війна (нім. deutsch-sowjetischer krieg), російський похід (нім. russlandfeldzug), східний похід (нім. ostfeldzug).
9 квітня 2015 року верховна рада україни в рамках «декомунізаційного пакету законів» ухвалила закон «про увічнення перемоги над нацизмом у другій світовій війні 1939—1945 років»[1], за яким в офіційному документообігу використовуватимуть виключно термін друга світова війна, а термін «велика вітчизняна» більше не використовується.[2]
У вірші Т. Шевченко розповідає про долю селянки, яка уві сні бачить свого малого сина вже дорослим, щасливим, Мати від усього серця радіє за сина, але саме ця радість примушує її прокинутись, повернутися у сьогодення. Тут мале дитя на руках, якого треба годувати, треба відробляти панщину на полі.
Вона могла б радіти життю разом зі своїм синочком, пестити його, бачити, як він дорослішає. Замість цього вона важко працює. Шевченко показав типову долю матерів-кріпачок. Проте за мету він ставив дещо інше, ніж , як це можна зрозуміти після першого прочитання. Поет хотів змусити сильніше любити, поважати матусю, допомагати їй, бо вона в кожного єдина та найкраща. А ще Шевченко стверджує, що український народ досягне довгоочікуваного щастя і свободи.
У образі багатостраждальної матері-кріпачки поет змалював Україну, а в образі сина – нас, український народ.
вели́ка вітчизня́на війна́ (рос. великая отечественная война, . great patriotic war) — термін, яким історіографія радянського союзу та низки країн сндокреслюють німецько-радянський збройний конфлікт 1941–1945 років у рамках другої світової війни. був створений радянською пропагандою за зразком російської «вітчизняної війни» з французами 1812 року.
словосполучення «велика вітчизняна війна» використовується у деяких[прояснити] пострадянських країнах. в новітній українській історіографії та закордонній білоруській воно замінюється терміном німецько-радянська війна. поза межами колишнього срср «велика вітчизняна війна» практично не використовується. в країнах її замінює термін — німецько-радянська війна як складова східного фронту (. eastern front); в німецькій історіографії — німецько-радянська війна (нім. deutsch-sowjetischer krieg), російський похід (нім. russlandfeldzug), східний похід (нім. ostfeldzug).
9 квітня 2015 року верховна рада україни в рамках «декомунізаційного пакету законів» ухвалила закон «про увічнення перемоги над нацизмом у другій світовій війні 1939—1945 років»[1], за яким в офіційному документообігу використовуватимуть виключно термін друга світова війна, а термін «велика вітчизняна» більше не використовується.[2]
Объяснение:
У вірші Т. Шевченко розповідає про долю селянки, яка уві сні бачить свого малого сина вже дорослим, щасливим, Мати від усього серця радіє за сина, але саме ця радість примушує її прокинутись, повернутися у сьогодення. Тут мале дитя на руках, якого треба годувати, треба відробляти панщину на полі.
Вона могла б радіти життю разом зі своїм синочком, пестити його, бачити, як він дорослішає. Замість цього вона важко працює. Шевченко показав типову долю матерів-кріпачок. Проте за мету він ставив дещо інше, ніж , як це можна зрозуміти після першого прочитання. Поет хотів змусити сильніше любити, поважати матусю, допомагати їй, бо вона в кожного єдина та найкраща. А ще Шевченко стверджує, що український народ досягне довгоочікуваного щастя і свободи.
У образі багатостраждальної матері-кріпачки поет змалював Україну, а в образі сина – нас, український народ.