Тема: розповідь про лелеку, про походження назви цього птаха у різних народів за ознакою та про людей за цим птахом, пов’язуючи його зі своїм життям, діяльністю.
4.3. Ідея: уславлення любові до природи, зокрема до лелеки; поважне ставлення до всього живого; вміння і прагнення порозумітися із всесвітом.
4.4. Основна думка: лелека, як і людина, має своє життя, турботи, клопоти, радість і горе; доброзичливе ставлення людини до лелеки є запорукою її щасливого життя.
4.5. Жанр: поема, написана вільним віршем.
4.6. Особливості твору:
· зв’язок твору з усною народною творчістю (прикмети, приказки, прислів’я, загадки...);
· відтворення зв’язку життя людини і лелеки;
· етимологічне походження слова «лелека» у мові різних народів.
4.7. Композиція.
Поема складається з двох частин, кожна з яких пов’язана з описом образу життя лелеки і людини. Лелека робить гніздечко, доглядає і виховує лелеченят, привчає до дорослого життя — все прослідковується протягом твору.
Вид лірики — громадянська. Жанр — ліричний вірш. Провідний мотив твору — письменниця звертається до музи за порадою, як жити, коли навколо самі пущі, кручі, темні води, шляхів нема, поплутані стежинки йдуть у безвість. Римування: білий вірш. Віршовий розмір: п’ятистопний ямб. Композиція твору. Твір побудовано у вигляді великого монологу, наповненого риторичними питаннями та риторичними окликами. Вірш зримо поділяється на чотири частини, яким можна дати заголовки із тексту: 1. «Стій, серце, стій! не бийся так шалено». 2. «Дивись: навколо нас великі перелоги…» 3. «Куди мені податись у просторі?» 4. «Барвисті крила широким помахом угору здійнялись…» Образи твору. Вірш має виразно автобіографічний характер, а тому в ньому головний образ — це сама поетеса. У творі згадується муза, яка має спрямувати творчість поетеси, стук сокири в пущі, орлиний клекіт, камінь, що зривається з кручі й падає у воду зневіри, викликаючи круги тремтячі. «То be or not to be?..» ХУДОЖНІ ЗАСОБИ: епітети: «порожній простір», «муза винозора», «очі безсмертні», «великая порада», «великі перелоги», «поплутані стежинки», «дикі пущі», «високі кручі», «темні, тихі води», «орлиний клекіт», «круг тремтячий», «дикі нетрі», «простор безмежний», «ясна блискавиця», «золотий вінець», «барвисті крила»; метафори: «не літай так буйно», «не бий крильми», «стежинки йдуть на безвість», «тихі води все стоять мовчазно», «з ліри скувати рало», «струнами крила прив’язати», «в диких нетрях пробивать дорогу», «вхопити з хмари ясну блискавицю», «злинути орлицею високо», «зірвати з зірки золотий вінець», «запалати світлом опівночі»; риторичні звертання: «стій, серце, стій», «вгамуйся, думко», «ти, музо винозора, не сліпи», «скажи мені, пораднице надземна», «мовчиш ти, горда музо», «о чарівнице, стій»; асонанс: «і дикі пущі, і високі кручі, і темні, тихі води»; порівняння: «світло миттю згасне, як метеор», «я впаду, неначе камінь».
4.3. Ідея: уславлення любові до природи, зокрема до лелеки; поважне ставлення до всього живого; вміння і прагнення порозумітися із всесвітом.
4.4. Основна думка: лелека, як і людина, має своє життя, турботи, клопоти, радість і горе; доброзичливе ставлення людини до лелеки є запорукою її щасливого життя.
4.5. Жанр: поема, написана вільним віршем.
4.6. Особливості твору:
· зв’язок твору з усною народною творчістю (прикмети, приказки, прислів’я, загадки...);
· відтворення зв’язку життя людини і лелеки;
· етимологічне походження слова «лелека» у мові різних народів.
4.7. Композиція.
Поема складається з двох частин, кожна з яких пов’язана з описом образу життя лелеки і людини. Лелека робить гніздечко, доглядає і виховує лелеченят, привчає до дорослого життя — все прослідковується протягом твору.
Жанр — ліричний вірш.
Провідний мотив твору — письменниця звертається до музи за порадою, як жити, коли навколо самі пущі, кручі, темні води, шляхів нема, поплутані стежинки йдуть у безвість.
Римування: білий вірш.
Віршовий розмір: п’ятистопний ямб. Композиція твору. Твір побудовано у вигляді великого монологу, наповненого риторичними питаннями та риторичними окликами. Вірш зримо поділяється на чотири частини, яким можна дати заголовки із тексту:
1. «Стій, серце, стій! не бийся так шалено». 2. «Дивись: навколо нас великі перелоги…» 3. «Куди мені податись у просторі?»
4. «Барвисті крила широким помахом угору здійнялись…»
Образи твору. Вірш має виразно автобіографічний характер, а тому в ньому головний образ — це сама поетеса. У творі згадується муза, яка має спрямувати творчість поетеси, стук сокири в пущі, орлиний клекіт, камінь, що зривається з кручі й падає у воду зневіри, викликаючи круги тремтячі. «То be or not to be?..»
ХУДОЖНІ ЗАСОБИ:
епітети: «порожній простір», «муза винозора», «очі безсмертні», «великая порада», «великі перелоги», «поплутані стежинки», «дикі пущі», «високі кручі», «темні, тихі води», «орлиний клекіт», «круг тремтячий», «дикі нетрі», «простор безмежний», «ясна блискавиця», «золотий вінець», «барвисті крила»;
метафори: «не літай так буйно», «не бий крильми», «стежинки йдуть на безвість», «тихі води все стоять мовчазно», «з ліри скувати рало», «струнами крила прив’язати», «в диких нетрях пробивать дорогу», «вхопити з хмари ясну блискавицю», «злинути орлицею високо», «зірвати з зірки золотий вінець», «запалати світлом опівночі»;
риторичні звертання: «стій, серце, стій», «вгамуйся, думко», «ти, музо винозора, не сліпи», «скажи мені, пораднице надземна», «мовчиш ти, горда музо», «о чарівнице, стій»;
асонанс: «і дикі пущі, і високі кручі, і темні, тихі води»;
порівняння: «світло миттю згасне, як метеор», «я впаду, неначе камінь».