Своєрідність літературного процесу цього періоду полягає в тому, що молоде покоління українських письменників, розквіт творчості яких припадає на цей період, під впливом соціально-культурної ситуації в Україні і нового досвіду європейських літератур дедалі більше усвідомлює обмеженість критичного реалізму, необхідність змін, відходу від традиційних проблем і форм їх зображення.
Визрівали протест проти натуралізму, вузького тянства, «грубого реалізму», бажання якось наблизитися до новітніх течій європейської літератури, зруйнувати стереотипи і нормативи реалістичного побутописання.
Це період народження нової реалістичної літератури, що живилася ідеалами наукового соціалізму і вела боротьбу проти тянства, що вироджувалося, проти декадентства і «чистого мистецтва».
У цей період в усіх європейських літературах розпочиналося становлення модернізму — художньої системи, принципово відмінної від художньої системи критичного реалізму і яка характеризується розмаїттям художніх методів та стилів. Перед письменниками стояло завдання осмислити кризу в соціальному середовищі та мистецтві і віднайти шляхи подальшого розвитку культури.
Потужним поштовхом для розвитку літератури стали революційні роки, які сколихнули суспільство. Український народ, а з ним і його література ввійшли в нову добу. То була справді велика історична доба. Народ, усвідомивши свою силу, став, за висловом Михайла Грушевського, «на порозі Нової України».
Вперше за довгі сторіччя українська книга вільно зустрілася зі своїм читачем. Розвиваються преса і журналістика. Упродовж чотирьох бурхливих років національно-державного відродження сформувались основи цілого ряду літературно-мистецьких шкіл і напрямків, серед яких і ті, що не вичерпали себе й сьогодні: революційні романтики (В. Еллан, В. Чумак), неокласики (А. Кримський, М. Рильський, П. Фили-пович, В. Отроковський), символісти (Я. Савченко, Д. Загул, В. Кобилянський, В. Ярошенко), футуристи (М. Семенко), кларнетисти (П. Тичина, Аркадій Казка, В. Свідзінський, О. Слісаренко).
Лесь Курбас заклав новий експериментальний «Молодий театр», що пізніше вилився в блискучу добу «Березіля». Тріумфального піднесення здобув національний дореволюційний реалістичний театр під керівництвом Миколи Садовського.
Засновано Українську академію наук. Закладаються Академія Мистецтв та Архітектурний інститут. Починає працювати ряд видавництв: «Сяйво», «Шлях», «Дзвін», «Друкар», «Ґрунт», «Криниця» та інші. Виходять літературно-критичні місячники та альманахи: «Літеатрально-науковий вісник», «Шлях», «Універсальнийжурнал», «Нашеминуле», «Літературно-критичнийальманах», «Книгар», «Музагет», «Наша думка», «Мистецтво», «Зшитки боротьби», «Гроно» та інші.
Водной из лучших своих стихотворений василий симоненко спрашивает читателя: "ты знаешь, что ты человек? " на первый взгляд этот вопрос кажется риторическим, но это только на первый взгляд. конечно, все мы люди, но мало кто из нас может дать хотя бы приблизительное определение этому понятию, можно даже сказать, - этой философской что значит быть человеком? что для этого надо делать, к чему стремиться? я думаю, каждый должен пытаться ответить на этот вопрос хотя бы для себя: это определить свои жизненные ориентиры, разобраться в своих же собственных взглядах на мир и на себя. интересно проследить, как менялся взгляд на человека, его жизненную миссию и место во вселенной в течение столетий. вспомним фатализм древних греков и римлян: они верили, что жизнью людей полностью боги, все определяя наперед. судьбу, определенную олимпийскими богами, по мнению древних народов, нельзя было изменить. во времена средневековья человек все еще находилась под давлением догм, определенности наперед. только в эпоху возрождения начинается расцвет независимости человеческого существа, постулируется свобода выбора, возможность самому решать свою судьбу. в настоящее время художники в произведениях искусства пропагандируют принципиально новые идеи: считается, что человек содержит бога в себе, сама является напівбожественою существом, способным творить, развиваться, выбирать свою судьбу. так же и позже, вдохновленные открытиями науки, развитием цивилизации, люди все больше верят в собственную ответственность за свою жизнь, в право изменять и выбирать свою судьбу. как видим, взгляды на саму человеческую сущность менялись в течение столетий. или было что-то, что объединяло все эти мысли и теории? безусловно! какую бы концепцию не поддерживали представители того или иного и культурного времени, какую бы философскую школу не считали лучшей, однако остались вечные, общие ценности. человек по природе своей добра, рожденная в добрые и создана для добра. человек имеет дар от бога: возможность творить, развиваться, каждый рождается, имея определенные таланты, - надо только развивать их, а не "зарывать в землю", как говорят. похожие взгляды выражает василий симоненко в своей поэзии с говорящим названием "ты знаешь, что ты - человек? ". в начале произведения поэт отмечает: "улыбка твоя единственная, мука твоя единственная, глаза твои - одни". эта фраза проходит рефреном через весь поэтическое произведение. главным в человеке, как можно понять из поэзии, василий симоненко считает индивидуальность, личностное начало. сначала эта мысль показалась мне не новой, но потом я понял, насколько важной она является, насколько обостряется ее актуальность в наше время! ведь сейчас черты индивидуальности часто стираются. , о которой постоянно спорят представители разных политических и общественных организаций, наверное, имеет свои положительные черты, но так часто она приводит к нивелированию различий между людьми, между целыми нациями. люди стремятся к определенной унификации одежды, появляется понятие "общих мировых" языков (такой становится ), в электронном общении посредством интернета стираются почти все возрастные, социальные различия между людьми. я уверен, что это является проблемой на современном этапе развития человечества, которую нужно решать, по крайней мере пытаться решить. не надо пытаться самостоятельно изменить мир: обильно рассыпать лозунги и подобное, - мне кажется, надо начать с себя, с определения индивидуальности в себе. люди, которые имеют собственный стиль в одежде, собственную неповторимую манеру говорить и являются независимыми и оригинальными в мыслях и взглядах на жизнь, привлекают к себе внимание, с ними приятно и интересно общаться. поэтому нужно больше внимания уделять своему развитию, выработке собственных вкусов и взглядов, помня, что любая человек неповторим. и хорошо, что есть произведения, которые напоминают нам о такие важные аспекты человеческой жизни, нам в суете повседневности не забыть вечные моральные категории, не потерять главное в себе: осознание того, что каждый из нас -
Объяснение:
Своєрідність літературного процесу цього періоду полягає в тому, що молоде покоління українських письменників, розквіт творчості яких припадає на цей період, під впливом соціально-культурної ситуації в Україні і нового досвіду європейських літератур дедалі більше усвідомлює обмеженість критичного реалізму, необхідність змін, відходу від традиційних проблем і форм їх зображення.
Визрівали протест проти натуралізму, вузького тянства, «грубого реалізму», бажання якось наблизитися до новітніх течій європейської літератури, зруйнувати стереотипи і нормативи реалістичного побутописання.
Це період народження нової реалістичної літератури, що живилася ідеалами наукового соціалізму і вела боротьбу проти тянства, що вироджувалося, проти декадентства і «чистого мистецтва».
У цей період в усіх європейських літературах розпочиналося становлення модернізму — художньої системи, принципово відмінної від художньої системи критичного реалізму і яка характеризується розмаїттям художніх методів та стилів. Перед письменниками стояло завдання осмислити кризу в соціальному середовищі та мистецтві і віднайти шляхи подальшого розвитку культури.
Потужним поштовхом для розвитку літератури стали революційні роки, які сколихнули суспільство. Український народ, а з ним і його література ввійшли в нову добу. То була справді велика історична доба. Народ, усвідомивши свою силу, став, за висловом Михайла Грушевського, «на порозі Нової України».
Вперше за довгі сторіччя українська книга вільно зустрілася зі своїм читачем. Розвиваються преса і журналістика. Упродовж чотирьох бурхливих років національно-державного відродження сформувались основи цілого ряду літературно-мистецьких шкіл і напрямків, серед яких і ті, що не вичерпали себе й сьогодні: революційні романтики (В. Еллан, В. Чумак), неокласики (А. Кримський, М. Рильський, П. Фили-пович, В. Отроковський), символісти (Я. Савченко, Д. Загул, В. Кобилянський, В. Ярошенко), футуристи (М. Семенко), кларнетисти (П. Тичина, Аркадій Казка, В. Свідзінський, О. Слісаренко).
Лесь Курбас заклав новий експериментальний «Молодий театр», що пізніше вилився в блискучу добу «Березіля». Тріумфального піднесення здобув національний дореволюційний реалістичний театр під керівництвом Миколи Садовського.
Засновано Українську академію наук. Закладаються Академія Мистецтв та Архітектурний інститут. Починає працювати ряд видавництв: «Сяйво», «Шлях», «Дзвін», «Друкар», «Ґрунт», «Криниця» та інші. Виходять літературно-критичні місячники та альманахи: «Літеатрально-науковий вісник», «Шлях», «Універсальнийжурнал», «Нашеминуле», «Літературно-критичнийальманах», «Книгар», «Музагет», «Наша думка», «Мистецтво», «Зшитки боротьби», «Гроно» та інші.