Дещо подібною за будовою є новела «Impromtu phantasie».
О. Кобилянська відкидає традиційні принципи сюжетотворення й монтує сюжет з окремих епізодів за принципом контрасту. Об’єднує їх образ оповідачки, який зливається з образом героїні, спорідненої з власним ліричним «Я» авторки. Оскільки подієвий ланцюг у новелі ослаблений, основну увагу у творі приділено не зображенню картин зовнішнього світу, а глибинному розкриттю внутрішнього світу героїні.
За аналогією до контрастів переживань у музичному ноктюрні в новелі чергуються два відмінні настрої героїні: мрійливість, пасивність, нерішучість — з одного боку, та активність, жвавість, навіть неперед- бачуваність — з іншого. Своєрідним мотто твору є мрійливий, часом сумний настрій героїні, яка «ніжна, вразлива, немов мімоза, з сумовитими очима...». Вона любить гати за хмарами, які кличуть її ввись, до гармонії й досконалості. Ось героїня замріяно споглядає природу, а тут уже кидає виклик природним силам і вирушає посеред бурі купувати наперсток, не боїться упіймати за уздечку норовливого жеребця, що було не до снаги навіть хлопцям.
Найдетальніше в новелі описано епізод у кімнаті, коли майстер налагоджує фортепіано. Авторка через сприйняття героїнею музики Шопена передає зародження першого почуття кохання, якого вона й сама ще не усвідомлювала. Музика передавала набагато більше, ніж дівчина зрозуміла сама в собі.
За аналогією до музичного твору О. Кобилянська застосовує прийом контрасту не лише для зображення характеру героїні, а й для протиставлення розриву між її великим духовним потенціалом у дитинстві та нереалізованістю в дорослому житті, що відповідало приписам неоромантизму.
Текст новели написано абзацами з мінімальною кількістю речень, що справляє незвичне візуальне враження та імітує музичний твір.
Комедия Н. В Гоголя "Ревизор" сохраняет свою актуальность и в наши дни, заставляя задуматься читателя о причинах многих негативных явлений современной жизни. В комедии нет ни одного честного героя, ни из одного сословия. Одни занимают важные государственные посты и используют свою власть для улучшения собственного благополучия. Другие, подвластные им люди, ненавидят первых, пытаются задобрить их подарками, а при первом удобном случае пишут жалобу Хлестакову, принимая его за важного петербурского чиновника. Пороки чиновничества взяты автором из реальной жизни. Жители уездного города не знают о существовании таких качеств, как доброта, благородство, взаимовыручка. Они готовы безжалостно губить друг друга только ради того, чтобы возвысить себя. Как только жители города узнают о том, что к ним должен приехать ревизор, они старательно начинают создавать видимсть успешности и благополучия. И никто даже не задумывается о том, что можно реально изменить и сделать что-то полезное в городе. Гоголь очень точно нарисовал портрет чиновников. Читая это произведение невольно примеряешь его к настоящему времени и, к сожалению, никаких кардинальных изменений за много лет не произошло. Все то, что высмеивал Гоголь в своей бессмертной комедии присутствует и сейчас, в наши дни
Дещо подібною за будовою є новела «Impromtu phantasie».
О. Кобилянська відкидає традиційні принципи сюжетотворення й монтує сюжет з окремих епізодів за принципом контрасту. Об’єднує їх образ оповідачки, який зливається з образом героїні, спорідненої з власним ліричним «Я» авторки. Оскільки подієвий ланцюг у новелі ослаблений, основну увагу у творі приділено не зображенню картин зовнішнього світу, а глибинному розкриттю внутрішнього світу героїні.
За аналогією до контрастів переживань у музичному ноктюрні в новелі чергуються два відмінні настрої героїні: мрійливість, пасивність, нерішучість — з одного боку, та активність, жвавість, навіть неперед- бачуваність — з іншого. Своєрідним мотто твору є мрійливий, часом сумний настрій героїні, яка «ніжна, вразлива, немов мімоза, з сумовитими очима...». Вона любить гати за хмарами, які кличуть її ввись, до гармонії й досконалості. Ось героїня замріяно споглядає природу, а тут уже кидає виклик природним силам і вирушає посеред бурі купувати наперсток, не боїться упіймати за уздечку норовливого жеребця, що було не до снаги навіть хлопцям.
Найдетальніше в новелі описано епізод у кімнаті, коли майстер налагоджує фортепіано. Авторка через сприйняття героїнею музики Шопена передає зародження першого почуття кохання, якого вона й сама ще не усвідомлювала. Музика передавала набагато більше, ніж дівчина зрозуміла сама в собі.
За аналогією до музичного твору О. Кобилянська застосовує прийом контрасту не лише для зображення характеру героїні, а й для протиставлення розриву між її великим духовним потенціалом у дитинстві та нереалізованістю в дорослому житті, що відповідало приписам неоромантизму.
Текст новели написано абзацами з мінімальною кількістю речень, що справляє незвичне візуальне враження та імітує музичний твір.
В комедии нет ни одного честного героя, ни из одного сословия. Одни занимают важные государственные посты и используют свою власть для улучшения собственного благополучия. Другие, подвластные им люди, ненавидят первых, пытаются задобрить их подарками, а при первом удобном случае пишут жалобу Хлестакову, принимая его за важного петербурского чиновника.
Пороки чиновничества взяты автором из реальной жизни.
Жители уездного города не знают о существовании таких качеств, как доброта, благородство, взаимовыручка. Они готовы безжалостно губить друг друга только ради того, чтобы возвысить себя. Как только жители города узнают о том, что к ним должен приехать ревизор, они старательно начинают создавать видимсть успешности и благополучия. И никто даже не задумывается о том, что можно реально изменить и сделать что-то полезное в городе.
Гоголь очень точно нарисовал портрет чиновников. Читая это произведение невольно примеряешь его к настоящему времени и, к сожалению, никаких кардинальных изменений за много лет не произошло. Все то, что высмеивал Гоголь в своей бессмертной комедии присутствует и сейчас, в наши дни