"Чорна рада" 1. Дібрати один уривок із роману "Чорна рада" 2. Письмово відповісти на питання. Чому саме цей уривок ви обрали? Які проблеми порушені в ньому? Які емоції, почуття він викликає?
Ця байка повчальна тим, що застерігає людей, ласих на лестощі, від надмірної довірливості. Так і бачиш хитру Лисицю, що вертиться біля дерева та лестить Ворону, що знайшов шматок сиру. Виявляється, у Ворона і колір пір'я царственний, і узагалі він ставний молодець. Бути б йому володарем у пернатих, от тільки голос для цього потрібний теж царственний. Ось отут Ворон і вирішив довести, що є в нього так необхідний для володаря пернатих голос. Каркнув в усе вороняче горло й випустив сир. Лисиця домоглася свого лестощами, а Ворон залишився ні з чим. Як тільки Лисиця досягла свого, куди й лестощі поділися! Тепер вона вже знущається з Ворона: "Голос, Ворон, у тебя есть, а ума-то не бывало".
Вчителі та батьки часто кажуть, що підлітковий вік — найважливіший ужитті людини; якраз у цей час формується характер особистості. Мабуть, краще за чимале коло різних науковців та психологів почував це серцем учитель за фахом, письменник за покликанням Спиридон Черкасенко, що написав оповідання «Маленький горбань».
Автор знайомить читача зі своїм героєм на самому початку твору. Здається, нічим не виділяється Павлик з хлопчачого гурту: так само захоплено блищать очі малого, коли він дивиться на веселу гру дітей у м'яча. З першого погляду видно лише, що діда і онука об'єднує велика дружба: вони разом дивляться на гру, спілкуються, «обом сіяють обличчя од великої втіхи»...
Та погляд уважних очей автора переносить нашу увагу на постать Павлуші: «гострі коліна», «великий горб»...
Очима мудрого діда Антипа ми дивимось разом з письменником на хлопчика, в його «променисті, розумні очі», «що одсвічували далеким тихим смутком».
Всі, хто спілкується з Павликом, а це, в основному, дівчата, помічають «його журні сині очі, люблять слухати його «поважну, навчаючу мову», а на його каліцтва не зважають, навіть окремі групки сперечаються одна з одною, до кого піде гратися Павлик.
Любили дівчатка слухати казочки хлопчика, а знав їх Павлуша багато. Крім діда, вихованням хлопчика займалася і матуся, така ж добра, сердечна жінка, як і дід Антип. Після тяжкої праці на пана мати працювала і по домашньому господарству, але не забувала приголубити, заспівати, розказати казочку своєму хлопчикові. Та пісеньки Павлуша не любив, бо серце йому краялося від смутку маминих пісень. Поки мати розповідала казочку, Павлуша й сам фантазував, а потім у снах ці фантазії продовжували своє життя. Письменник таким чином розкриває нам мрійливий, творчий характер хлопчика.
Жаліслива мама, яка плакала від своїх сумних пісень, виховала й такого ж співчутливого до чужого болю сина. Спиридон Черкасенко показує нам в оповіданні, як нерішучий з першого погляду хлопчик стає сміливим і активним захисником всього живого коли хлопці хочуть познущатися над беззахисними пташенятами.
Якщо спочатку мені не дуже сподобалась поведінка Павлуші, коли він розповідає дідові про негарні вчинки Захарка, то в епізоді з жайворонячими гніздами розкривається вся сутність маленького хлопчика. Він не «стукач», він захисник всіх знедолених, і навіть того відчайдуха Захарка!
Час од часу стає сміливішим Павлуша. Спочатку за до діда хоче перевчити Захарка, щоб той не палив тютюн. Потім, V степу, пересилюючи страх, виймає палички-помітки жайворонячих гніздечок, щоб хлопці не знайшли пташиних яєць.
Мабуть, у серце Павлика автор вкладає велику душу Вчителя, недарма ж доброта маленького горбаня зупиняє гнів діда на озвірілого розбишаку, розтоплює черстве, холодне серце Захарка.
Письменник Спиридон Черкасенко вчить і нас, читачів, вміти прощати й вірити в добро. Душевна краса, доброта Павлика, щедрість на ласку і приязнь перевертають й душу кривдника малого горбаня. Двоє дітей потягнулися одне до одного, розкрилися назустріч характери. «Ось що робить віра в добро», — каже своїм оповіданням автор Спиридон Черкасенко.
Автор знайомить читача зі своїм героєм на самому початку твору. Здається, нічим не виділяється Павлик з хлопчачого гурту: так само захоплено блищать очі малого, коли він дивиться на веселу гру дітей у м'яча. З першого погляду видно лише, що діда і онука об'єднує велика дружба: вони разом дивляться на гру, спілкуються, «обом сіяють обличчя од великої втіхи»...
Та погляд уважних очей автора переносить нашу увагу на постать Павлуші: «гострі коліна», «великий горб»...
Очима мудрого діда Антипа ми дивимось разом з письменником на хлопчика, в його «променисті, розумні очі», «що одсвічували далеким тихим смутком».
Всі, хто спілкується з Павликом, а це, в основному, дівчата, помічають «його журні сині очі, люблять слухати його «поважну, навчаючу мову», а на його каліцтва не зважають, навіть окремі групки сперечаються одна з одною, до кого піде гратися Павлик.
Любили дівчатка слухати казочки хлопчика, а знав їх Павлуша багато. Крім діда, вихованням хлопчика займалася і матуся, така ж добра, сердечна жінка, як і дід Антип. Після тяжкої праці на пана мати працювала і по домашньому господарству, але не забувала приголубити, заспівати, розказати казочку своєму хлопчикові. Та пісеньки Павлуша не любив, бо серце йому краялося від смутку маминих пісень. Поки мати розповідала казочку, Павлуша й сам фантазував, а потім у снах ці фантазії продовжували своє життя. Письменник таким чином розкриває нам мрійливий, творчий характер хлопчика.
Жаліслива мама, яка плакала від своїх сумних пісень, виховала й такого ж співчутливого до чужого болю сина. Спиридон Черкасенко показує нам в оповіданні, як нерішучий з першого погляду хлопчик стає сміливим і активним захисником всього живого коли хлопці хочуть познущатися над беззахисними пташенятами.
Якщо спочатку мені не дуже сподобалась поведінка Павлуші, коли він розповідає дідові про негарні вчинки Захарка, то в епізоді з жайворонячими гніздами розкривається вся сутність маленького хлопчика. Він не «стукач», він захисник всіх знедолених, і навіть того відчайдуха Захарка!
Час од часу стає сміливішим Павлуша. Спочатку за до діда хоче перевчити Захарка, щоб той не палив тютюн. Потім, V степу, пересилюючи страх, виймає палички-помітки жайворонячих гніздечок, щоб хлопці не знайшли пташиних яєць.
Мабуть, у серце Павлика автор вкладає велику душу Вчителя, недарма ж доброта маленького горбаня зупиняє гнів діда на озвірілого розбишаку, розтоплює черстве, холодне серце Захарка.
Письменник Спиридон Черкасенко вчить і нас, читачів, вміти прощати й вірити в добро. Душевна краса, доброта Павлика, щедрість на ласку і приязнь перевертають й душу кривдника малого горбаня. Двоє дітей потягнулися одне до одного, розкрилися назустріч характери. «Ось що робить віра в добро», — каже своїм оповіданням автор Спиридон Черкасенко.