Низка етичних проблем у «Лісовій пісні» пов’язана з образом дядька Лева. Цей образ уособлює кращі риси волинського селянина-трудівника — чесність, споконвічну народну мудрість, практичний досвід, розуміння природи й турботу про її збереження. Цей мудрий поліський дід із благородним серцем стоїть осторонь дрібничкових, міщанських сварок, власницького користолюбства. У взаєминах дядька Лева з фантастичними мешканцями лісу, озера, поля розкриваються народні погляди на природу — воду, болото, ліс тощо. Дядько Лев знає, «як з чим і коло чого обійтися», радить Лукашеві бути обачним коло води, від надміру якої часто потерпали селяни Волині. Він підтримує добрі стосунки з Лісовиком, бо «усякі скарби з лісу йдуть». «Він умів тримати з нами згоду», «він нам приятель», — так характеризують Лева лісові сили. Ліс — не тільки паливо і будівельний матеріал, а й джерело краси, творчості. Справді, мудрий старий чоловік береже ліс, береже дуба-велетня, відмовляється продати його, не дозволяє німцям зрубати його: Вже німці міряли його, навколо втрьох постававши, обсягли руками — і ледве що стікло. Давали гроші — таляри биті, людям дуже милі, та дядько Лев заклявся на життя, що дуба він повік не дасть рубати. Тоді ж і я на бороду заклявся, що дядько Лев і вся його рідня повік безпечні будуть в сьому лісі. За повагу до природи, її законів дядька Лева шанує Лісовик, любить Мавка. У господарстві Лукаша все було гаразд доти, поки жив мудрий і добрий дядько. Доброта дядька Лева, його людяність виявляються в ставленні до Лукаша й Мавки. Він безкорисливо віддає частину свого ґрунту й лісу небожеві, допомагає йому поставити хату, заступається перед матір’ю Лукаша за Мавку. Дядько Лев — творець і носій народної поезії, людина, що знає безліч казок, любить влучне слово, вміє ним володіти. Всю свою мудрість поліський народний філософ намагається передати Лукашеві, який далі понесе її у життя, передасть її наступним поколінням. В образі дядька Лева розкриваються скарби народної душі, здорова мораль, яку пронесли трудящі через віки. Він — живий приклад гармонії у відносинах людини і природи, а також жива скарбниця народнопоетичних надбань. Йому близький пантеїстичний світогляд далеких предків, котрий багатоголосно відлунюється у слов’янській міфології. Цим образом Леся Українка передала те, що вона називала «релігією моїх батьків», а Михайло Коцюбинський — тінями забутих предків — прадавній, ще дохристиянський світогляд людини, яка так близько зрослася з природою. Цей персонаж поетеса описала так: «Лев уже старий чоловік, поважний і дуже добрий з виду: по-поліському довге волосся білими хвилями спускається на плечі з-під сивої товстяної шапки-рогатки; убраний Лев у полотняну одежу і в ясно-сиву, майже білу свиту; на ногах постоли, в руках кловня (малий ятірець), коло пояса на ремінці ножик, через плече виплетений з лика кошіль (торба) на широкому ремені…» Ім’я Лев походить від грецького слова — власного імені, що виникло на основі загальної назви «лев» (великий хижий звір родини котячих). У народі цього звіра називають царем звірів, володарем лісу, лісним царем. Лукашевого дядька всі поважають, прислухаються до його порад. Життєві засади, що визначають поведінку дядька Лева, його особистий досвід, дбайливе, по-справжньому господарське ставлення до природи роблять цей образ співзвучним нашому часу..Через нього Леся Українка ставить важливу для людства проблему — захист довкілля; саме в ньому втілює одну з головних думок п’єси: людина повинна бути мудрою і обачливою у своїх стосунках з природою, берегти усе живе на землі. Цей мудрий старий поліщук із чистого душею і благородним серцем стоїть осторонь дрібних сварок і власницького користолюбства. Заступаючись за Мавку перед матір’ю Лукаша, дядько Лев: «Та що ти знаєш? От небіжчик дід казали: треба тільки слово знати, то й в лісовичку може уступити душа така самісінька, як і наша». Дядько Лев — типовий образ мудрого знахаря, який своєю розважливою поведінкою урівноважує співвідношення добрих і злих сил природи. Таємниці його мудрості пов’язані зі знанням найпоширеніших народних оберегів:Я, небоже, знаю, як з чим і коло чого обійтися: де хрест покласти, де осику вбити, де просто тричі плюнути та й годі: Посієм коло хижки мак-відюк, терлич посадимо коло порога, — та й не приступиться ніяка сила… За народними уявленнями, хрест оберігає від диявола, але не від русалок, бо вони бояться терличу. Осиковий кілок боронить від упирів, мак-відюк — від неупокоєних мерців та відьом. Дядько Лев завжди добрий, щирий, вірний своєму слову, він розуміє красу й силу лісу, охороняє його до самої своєї смерті. Зате й природа та всі її створіння шанують дядька Лева, бо він є живим прикладом гармонії у взаєминах людини і природи. Дядько Лев виступає розумним володарем сил природи, який живе у злагоді з нею. Ця постать символізує силу розуму і доброти, невичерпність джерел народної творчості, бо дядько Лев знає такі казки, «що їх ніхто не вміє».
Низка етичних проблем у «Лісовій пісні» пов’язана з образом дядька Лева. Цей образ уособлює кращі риси волинського селянина-трудівника — чесність, споконвічну народну мудрість, практичний досвід, розуміння природи й турботу про її збереження. Цей мудрий поліський дід із благородним серцем стоїть осторонь дрібничкових, міщанських сварок, власницького користолюбства. У взаєминах дядька Лева з фантастичними мешканцями лісу, озера, поля розкриваються народні погляди на природу — воду, болото, ліс тощо. Дядько Лев знає, «як з чим і коло чого обійтися», радить Лукашеві бути обачним коло води, від надміру якої часто потерпали селяни Волині. Він підтримує добрі стосунки з Лісовиком, бо «усякі скарби з лісу йдуть». «Він умів тримати з нами згоду», «він нам приятель», — так характеризують Лева лісові сили. Ліс — не тільки паливо і будівельний матеріал, а й джерело краси, творчості. Справді, мудрий старий чоловік береже ліс, береже дуба-велетня, відмовляється продати його, не дозволяє німцям зрубати його: Вже німці міряли його, навколо втрьох постававши, обсягли руками — і ледве що стікло. Давали гроші — таляри биті, людям дуже милі, та дядько Лев заклявся на життя, що дуба він повік не дасть рубати. Тоді ж і я на бороду заклявся, що дядько Лев і вся його рідня повік безпечні будуть в сьому лісі. За повагу до природи, її законів дядька Лева шанує Лісовик, любить Мавка. У господарстві Лукаша все було гаразд доти, поки жив мудрий і добрий дядько. Доброта дядька Лева, його людяність виявляються в ставленні до Лукаша й Мавки. Він безкорисливо віддає частину свого ґрунту й лісу небожеві, допомагає йому поставити хату, заступається перед матір’ю Лукаша за Мавку. Дядько Лев — творець і носій народної поезії, людина, що знає безліч казок, любить влучне слово, вміє ним володіти. Всю свою мудрість поліський народний філософ намагається передати Лукашеві, який далі понесе її у життя, передасть її наступним поколінням. В образі дядька Лева розкриваються скарби народної душі, здорова мораль, яку пронесли трудящі через віки. Він — живий приклад гармонії у відносинах людини і природи, а також жива скарбниця народнопоетичних надбань. Йому близький пантеїстичний світогляд далеких предків, котрий багатоголосно відлунюється у слов’янській міфології. Цим образом Леся Українка передала те, що вона називала «релігією моїх батьків», а Михайло Коцюбинський — тінями забутих предків — прадавній, ще дохристиянський світогляд людини, яка так близько зрослася з природою. Цей персонаж поетеса описала так: «Лев уже старий чоловік, поважний і дуже добрий з виду: по-поліському довге волосся білими хвилями спускається на плечі з-під сивої товстяної шапки-рогатки; убраний Лев у полотняну одежу і в ясно-сиву, майже білу свиту; на ногах постоли, в руках кловня (малий ятірець), коло пояса на ремінці ножик, через плече виплетений з лика кошіль (торба) на широкому ремені…» Ім’я Лев походить від грецького слова — власного імені, що виникло на основі загальної назви «лев» (великий хижий звір родини котячих). У народі цього звіра називають царем звірів, володарем лісу, лісним царем. Лукашевого дядька всі поважають, прислухаються до його порад. Життєві засади, що визначають поведінку дядька Лева, його особистий досвід, дбайливе, по-справжньому господарське ставлення до природи роблять цей образ співзвучним нашому часу..Через нього Леся Українка ставить важливу для людства проблему — захист довкілля; саме в ньому втілює одну з головних думок п’єси: людина повинна бути мудрою і обачливою у своїх стосунках з природою, берегти усе живе на землі. Цей мудрий старий поліщук із чистого душею і благородним серцем стоїть осторонь дрібних сварок і власницького користолюбства. Заступаючись за Мавку перед матір’ю Лукаша, дядько Лев: «Та що ти знаєш? От небіжчик дід казали: треба тільки слово знати, то й в лісовичку може уступити душа така самісінька, як і наша». Дядько Лев — типовий образ мудрого знахаря, який своєю розважливою поведінкою урівноважує співвідношення добрих і злих сил природи. Таємниці його мудрості пов’язані зі знанням найпоширеніших народних оберегів:Я, небоже, знаю, як з чим і коло чого обійтися: де хрест покласти, де осику вбити, де просто тричі плюнути та й годі: Посієм коло хижки мак-відюк, терлич посадимо коло порога, — та й не приступиться ніяка сила… За народними уявленнями, хрест оберігає від диявола, але не від русалок, бо вони бояться терличу. Осиковий кілок боронить від упирів, мак-відюк — від неупокоєних мерців та відьом. Дядько Лев завжди добрий, щирий, вірний своєму слову, він розуміє красу й силу лісу, охороняє його до самої своєї смерті. Зате й природа та всі її створіння шанують дядька Лева, бо він є живим прикладом гармонії у взаєминах людини і природи. Дядько Лев виступає розумним володарем сил природи, який живе у злагоді з нею. Ця постать символізує силу розуму і доброти, невичерпність джерел народної творчості, бо дядько Лев знає такі казки, «що їх ніхто не вміє».