На прикладі Федька ми вчимося бути сильними, вміти за себе постояти. Хлопчик, попри намагання виділитися серед інших, мав добре серце. Це дуже проявилося у випадку, коли запускали повітряного змія. Те, що він трохи ображає своїх товаришів, не варте похвали. Федько любить говорити правду, за що його нагороджує батько монетами. Вміє терпіти біль, мовчки приймає покарання за витівки. Ніколи не зраджує товаришів. Провина Толика, взята на себе, коштувала Федькові життя. Поганий приклад показує Толик. Він кволий, має слабке здоров’я, тому витівка перейти річку по кризі привела до трагічного наслідку.Треба зважати на свої можливості та не робити необдуманих вчинків. Також погано обманювати та перекладати свою вину на інших, як це зробив Толя. Не можна бути черствими та байдужими, бо це може причинити біль іншим. Спірка, Стьопка, Васька, Грицик вчать нас бути дружніми, веселими.
Трагічні події в оповіданні пробуджують співчуття, заставляють зрозуміти якими не треба бути, вчать вміти аналізувати свої життєві вчинки.
Автор «Неймовірних пригод Івана Сили» О. Гавриш наполягає на тому, що цей твір — дитяча казка. Але, як на мене, розповідь про Івана Силу — це пригодницька повість про видатну людину.
Прототипом образу Івана Сили стала реальна людина — Іван Фірцак (сценічне ім’я — Кротон), якого на Закарпатті знають усі. Кротон довгі роки виступав із цирком, і своїми силовими номерами дивував усіх. Глядачі десятків країн аплодували атлетові, але, повернувшись на Україну, він змушений був виживати і за мізерну плату влаштовувати імпровізовані «гастролі» у дворах.
На жаль, ми такий народ, який не цінує своїх героїв, коли вони живі, але добре, що хоч і через сорок років після смерті богатиря про нього згадали небайдужі до історії країни люди. А те, що Іван Фірцак належить історії України, ні в кого не викликає сумнівів, адже протягом багатьох років він прославляв нашу країну у світі.
«Неймовірні пригоди Івана Сили», попри казкову форму, — твір про реальне життя, у якому поряд із благородством існує зажерливість і брехливість. О. Гавриш відтворив історію незаслужено забутого українського силача, але все-таки це художній твір, а тому в ньому діють придумані автором герої.
Іван Сила виріс серед чудової карпатської природи у великій родині. Батько вирядив хлопця з дому, бо не міг прогодувати малолітнього богатиря, адже той їв за чотирьох. Шукаючи долі в місті, Іван ще з перших самостійних кроків зазнав неприємних пригод: у поїзді «легенько потряс» нахабу, синка начальника, заступився за Міху Голого, вокального злодюжку, у місті знехотя переміг у вуличному бою знаного бійця. Звичайно ж, такий хлопчина не міг не звернути на себе увагу тренера Брякуса, який запросив хлопця до себе і вмовив тренуватися. Брякус заборонив горянину за копійки тягати мішки на вокзалі, давав хлопцеві гроші, тренував, щоб той не зашкодив здоров’ю, виховував у ньому риси майбутнього чемпіона. Загибель тренера вразила Івана, адже хлопець знову залишився сам на сам із життям у великому місті, яке він не розумів. Чесний, відкритий, благородний, Іван ще не раз потрапляв у халепи, але завжди знаходив достойний вихід із найскладніших ситуацій. Автор не погрішив проти закону жанру, адже в казках завжди перемагає добро і благородство.
Відповідь:
На прикладі Федька ми вчимося бути сильними, вміти за себе постояти. Хлопчик, попри намагання виділитися серед інших, мав добре серце. Це дуже проявилося у випадку, коли запускали повітряного змія. Те, що він трохи ображає своїх товаришів, не варте похвали. Федько любить говорити правду, за що його нагороджує батько монетами. Вміє терпіти біль, мовчки приймає покарання за витівки. Ніколи не зраджує товаришів. Провина Толика, взята на себе, коштувала Федькові життя. Поганий приклад показує Толик. Він кволий, має слабке здоров’я, тому витівка перейти річку по кризі привела до трагічного наслідку.Треба зважати на свої можливості та не робити необдуманих вчинків. Також погано обманювати та перекладати свою вину на інших, як це зробив Толя. Не можна бути черствими та байдужими, бо це може причинити біль іншим. Спірка, Стьопка, Васька, Грицик вчать нас бути дружніми, веселими.
Трагічні події в оповіданні пробуджують співчуття, заставляють зрозуміти якими не треба бути, вчать вміти аналізувати свої життєві вчинки.
Пояснення:
Прототипом образу Івана Сили стала реальна людина — Іван Фірцак (сценічне ім’я — Кротон), якого на Закарпатті знають усі. Кротон довгі роки виступав із цирком, і своїми силовими номерами дивував усіх. Глядачі десятків країн аплодували атлетові, але, повернувшись на Україну, він змушений був виживати і за мізерну плату влаштовувати імпровізовані «гастролі» у дворах.
На жаль, ми такий народ, який не цінує своїх героїв, коли вони живі, але добре, що хоч і через сорок років після смерті богатиря про нього згадали небайдужі до історії країни люди. А те, що Іван Фірцак належить історії України, ні в кого не викликає сумнівів, адже протягом багатьох років він прославляв нашу країну у світі.
«Неймовірні пригоди Івана Сили», попри казкову форму, — твір про реальне життя, у якому поряд із благородством існує зажерливість і брехливість. О. Гавриш відтворив історію незаслужено забутого українського силача, але все-таки це художній твір, а тому в ньому діють придумані автором герої.
Іван Сила виріс серед чудової карпатської природи у великій родині. Батько вирядив хлопця з дому, бо не міг прогодувати малолітнього богатиря, адже той їв за чотирьох. Шукаючи долі в місті, Іван ще з перших самостійних кроків зазнав неприємних пригод: у поїзді «легенько потряс» нахабу, синка начальника, заступився за Міху Голого, вокального злодюжку, у місті знехотя переміг у вуличному бою знаного бійця. Звичайно ж, такий хлопчина не міг не звернути на себе увагу тренера Брякуса, який запросив хлопця до себе і вмовив тренуватися. Брякус заборонив горянину за копійки тягати мішки на вокзалі, давав хлопцеві гроші, тренував, щоб той не зашкодив здоров’ю, виховував у ньому риси майбутнього чемпіона. Загибель тренера вразила Івана, адже хлопець знову залишився сам на сам із життям у великому місті, яке він не розумів. Чесний, відкритий, благородний, Іван ще не раз потрапляв у халепи, але завжди знаходив достойний вихід із найскладніших ситуацій. Автор не погрішив проти закону жанру, адже в казках завжди перемагає добро і благородство.