Дітки, будь ласка іть, бо вони мене з'ї!
напишіть твір-мініатюру "янгол не опаде з плеча" за твором кирпи "мій ангел такий маленький".

25 і​

Розкопана до мертвого піску, загиджена хімічними відходами, наша земля викликає співчуття, наче вона жива істота. Так воно і є — земля жива. Чого б тоді її називали матір'ю і сестрою? Від­мовляючи в розумі всім іншим істотам, люди не можуть собі цього уявити, але ті, хто працює коло землі, зауважили, якщо любиш землю, вона тобі віддячить. Ми залежні від землі більше, ніж вона від нас, і, зрештою, спільно переживаємо природні катаклізми. смертельно небезпечні для таких маленьких істот як люди, хоча найменші, комахи, черв'яки, бактерії, не так потерпають.

Людство терпить через повені, пожежі, землетруси, урагани так само, як внаслідок воєн. Результатом цього є голод, мор, без­домність. Тільки любов до життя дає людині змогу, оплакавши рідних, побудувати новий дім. Треба бути постійно готовим до стихійного лиха, вміти рятуватись від нього. Це не війна природи проти людини і не слід її проклинати. Також не помста. Земля та­кож страждає, коли її обличчя спотворюється. Сили космосу сти­рають з планети цілі країни, знищують острови. Якби Земля булалише кам'яною кулею, що б змушувало її вибухати вулканами, ру­хати материками, опускати й піднімати морське дно?

Людина нині здатна спотворити лице Землі, цю тонесеньку плівку, що зветься ноосферою, але їй не дано проникнути до самого серця. Нам не дано осягнути свідомість Землі, бо хіба частка піз­нає ціле? Але людина може вийти на контакт з усіма свідомостями Всесвіту, вийшовши з мушлі власної свідомості. Не технічний про­грес і добробут зроблять її щасливою, а гармонія з усім живим.

Фантастика видається мені компенсацією неспроможності лю­дини вийти за межі п'яти відчуттів. У звичайній людині ще з ди­тинства паралізують бажання потрапити в майбутнє всілякі анти-утопічні історії. Знищивши людську гідність на Землі, суспільство починає воювати з космосом. Не думаю, що нам щось загрожує. Ті інші, мабуть, зичать нам тільки добра, вони не в змозі подола­ти величезні відстані фізично, лише духовно, бо дух і думка най­швидші в світі, коли вони вільні. А ми, на жаль, не знаємо законів Усесвіту, хоча, безперечно, вони захищають кожну істоту. Ми ма­тимемо колись прекрасний світ. Він коштуватиме нам неабияких страждань, катастроф, але це буде справді царство Боже, куди уві­йдуть спершу чисті душею діти і ті, хто багато любив.

Нам треба позбутися ненависті до цього світу. Він вартий спів­чуття .

Образ  петра шраменка «чорна рада»  петро  — «орел не козак». він до того гарний, що красуня леся не спускала з нього очей, а в тих очах «сіяла й ласка, й жаль, і щось іще таке, що не вимовиш ніякими словами». мужність, хоробрість шраменка вражають навіть старих козаків: «не кожен здатен під кулями велику ріку перепливати»… у ту пам’ятну ніч, коли кирило тур викрав лесю, петро подався навздогін і, відстоюючи дівчину, бив­ся із зловмисником не на життя, а на смерть.  характеристика образу петра шраменка «чорна рада»  портрет і зовнішність  петра шраменка — дужий, молодий козак; — «орел не козак»; — привабливий.  риси характеру  петра шраменка — чесний і сміливий; — відважний і благородний; — вірний і добрий; — здатний щиро кохати; — «добрий син і щирий козак».  особливості вдачі петра шраменка — батько-авторитет; —  звик коритися моралі та закону; — ніхто не скаже про нього лихого слова. шрам вірним сподвижником сомка зображено  паволоцького полковника й попа шрама,  палкого поборника об’єднання україни. йому відведено в романі багато місця, й саме через образ шрама п. куліш найповніше розкриває свої погляди.    шрам – доброчесна, шанована людина, відважний воїн. є до себе увагу незвичайна зовнішність цього полковника – священика («по одежі й бороді — як піп, по шаблі та шрамах на обличчі — як старий козарлюга»). мужньо веде себе шрам у бою, його стійкість викликає здивування навіть у бувалих воїнів: “що, тебе господь сотворив із самого заліза? ” паволоцький полковник шрам – одна з центральних постатей роману – людина досвiчена, мудра. вiн добре розумiє, чого прагнуть претенденти на гетьманську булаву, правильно оцiнює їхнi полiтичнi та вiйськовi сили. заради незалежностi україни шрам готовий вiддати сили й лiта, що йому судилося ще прожити. вiн їде до якима сомка, щоб словом i дiлом йому в цiй справi – “ всю україну до однiєї булави”. шрам – iдеально-романтичний образ, який усiма силами прагне добра та спокою українi. навiть стосовно єдиного сина петра, якому божий чоловiк пророкував, що той помре своєю смертю, вiдповiдає: “нехай лучче поляже од шаблi i од кулi, аби за добре дiло, за цiлiсть україни, що ось розiдрали надвоє” .    i загинув шрам теж за україну, коли, рятуючи паволоч, сам здався тетерi й прийняв усю вину на одного себе: “шрам паволоцький, жалуючи згуби паволочан, сам удавсь до тетері і прийняв усю вину на одного себе. і тетеря окаянний не усумнивсь його, праведного, як бунтовника, на смерть осудити й осудивши, повелів йому серед обозу військового голову одтяти” . шрам рішуче відстоює право старшини вирішувати всі державні питання, із зневагою ставиться до простого народу, козацької голоти, запорожців, при цьому захоплюється їх героїчними подвигами у минулі часи.