"Давня казка" Леся Українка. Поясніть, чию поведінку можна назвати гордою, а чию гордовитою.
Наведіть приклади на підтвердження.​

Добро і зло, це дві складових однієї медалі. Як сірчане і біле, хороше і погане, день і ніч і так далі. У нашому світі все дуально, і якщо не буде добра, то не буде і зла. Це слова аноніми і у багатьох подібних слів є своя пара.

Є приказка-не роби добра, то не буде і зла. Ласкаво може бути в нашому понятті добром, а для іншої людини наше добро може бути злом.

Тому що у кожної людини є своя точка зору на різні життєві аспекти.

Ось приклад- тато робить уроки за свого сина, з його боку це добро. А насправді це зло-так як дитина не зрозумів матеріал і у нього буде прогалину в школі по цим знанням.

У книзі Юрія Винничука “Місце для дракона” все перевертається з ніг на голову: дракон зовсім не лютий і кровожерливий хижак, що поїдає пишних молодиць, а добрий травоїд­ний мрійник та романтик. Тішиться метеликам, пише вірші та читає Біблію. Біля його печери замість людських останків милують око доглянуті клумбочки мальв, а своє полум’яне дихання він спрямовує тільки вгору – щоб не нищити природу. А найцікавіше, що дракон, він же Грицько, пише вірші. Лише одна річ залишається незмінною: у світі й досі діють “драконячі закони”. Традиції, мислить володар, у князівстві якого миролюбно живе дракон Грицько, зобов’язують будь-що вбити дракона. Тож князівські посланці скликають лицарів із усіх усюд, проте, зібравшись докупи, відважні лицарі… роз’їхались, адже “лютий хижак” й гадки не мав з кимось боротися, щоб бува не завдати нікому шкоди. Ось така каламбурна зав’язка Винничукової повісті-казки. Далі, як за сценарієм, розпочинається підступна гра на людських, тобто на драконячих, емоціях: князь усе частіше навідується до свого буцімто друга дракона й розпо­відає про свої клопоти через нього. М’якосердий Грицько, він же “кровожерливий” дракон, погоджується битися з лицарями, щоб догодити князеві. “Життя володаря не варте й одного рядка поета”, – розпачливо промовляє Грицькові його наставник і вчитель, самотній старий пустельник. – “Навіщо виховував у ньому розуміння краси й добра? Навіщо зробив з нього поета? Поети так тяжко помирають, і нема їм на цьому світі місця, бо вони нетутешні”. Продовжуючи демонструвати весь парадокс того, що відбувається, автор укладає в уста дракона не менш парадоксальну прощальну молитву до Господа.