Усі літописи акцентують увагу на особливій гостинності наших пращурів, їхній задушевності. Відсутність загостреного прагматизму, можливо, є причиною відсутності в світі бізнесу надбагатих українців, на відміну, скажімо, від вірменів та греків. Не будемо оцінювати цієї якості ані позитивно, ані негативно, лише констатуємо, що вбачання сенсу життя винятково у задоволенні матеріальних людських потреб – то є обездушеність.
Давні східні мудреці стверджували, що душа в сто тисяч разів легша за розум, але настільки ж вона й сильніша за нього. Душа, на їхню думку, наділена світлом, яскравішим за світло сонця й місяця.
Зовнішній світ людини – Всесвіт, якому немає ані кінця, ані початку. Внутрішній світ людини – душа. Якщо життя людське обездушене і, відповідно, обездуховлене, воно безглузде.
Одуховлення українського побуту є просто вражаючим! Наші діди й батьки зберегли-таки цю возвеличуючу душу "архаїку”: заносити до хати Дідуха, водити "козу”, стукати на свято Маланки обушком сокири по дереву, аби воно вродило, святити крашанки або писанки, міряти до одвірка дітей на зріст, настоювати купелі з любистку, клечати зіллям домівки...
Не будемо слухати нарікань, які сиплються на українців звідусюди! Не будемо слухати слів, які розвивають і без того розросле в українцях почуття меншовартості! Складемо подяку нашому роду красному, народу пречудовому! Подякуємо йому за те, що живучи у безкінечному Всесвіті, він надавав своєму життю особливого забарвлення – українськості.
Аналізуючи міфологію наших предків, розумієш, чому неодмінно повинна була бути обожнена вода. Якими ж дивовижними властивостями вона наділена! Вода може стати твердою – замерзнути, вона може стати парою. Вода розмикається, коли в неї занурюється інший предмет, і змикається. Вода стає дзеркалом, вона має найпростішу формулу: Н 2 О.
Обожнена вода була відома нашим предкам під іменем Дани. Цим іменем позначені найважливіші наші ріки: Данапр (Дніпро), Дністер, Дон, Дунай, Донець. А слово "дно” є ніби відлунням слова "Дана”.
Учені вважають, що немає на землі племені, котре не вважало б воду за матір всього сущого. В українських міфах зазначається, що світ сотворили цар Вогонь і цариця Вода.
Якщо пригадати, що людська плоть складається переважно з рідини, що хімічний склад людської крові близький до складу морської води, що без води людина гине набагато швидше, аніж од відсутності їжі, то твердження про ототоження води з життям є переконливим.
По багатьох наукових і літературних джерелах розкидано безліч інформації про богиню води Дану та про обряди на її честь, які справлялися по всій території розселення наших пращурів.
Як невідривне життя від води, так нерозривні українці з піснями. Адже вздовж річок розселялись споконвіків нащі пращури, набираючись від води життя, затятості, цілеспрямованості. Ось лине карпатська коломийка, засьорбуючись потічками. Ось галицька пісня то підноситься, то западає, облямовуючи землю. Ось волинська мелодія, вона уривчаста, бо в неї вплетено тужливі звуки сопілки. Проте найбільшої сили українська пісня набирає від Дніпра. Розмірковуючи над цими явищами, починаєш розуміти природу української пісні і природу української душі
У «Слово про похід Ігорів» присутні елементи двох жанрів: прози й поезії. Перші видавці визначили його як героїчну пісню, сучасники – як поему (поетичність метафор і порівнянь, ритмічна будова значної частини тексту, багата символіка) або повість.Сучасні вчені відзначають, що тут наявні яскраво виражені епічні елементи, сильний ліричний струмінь, ритмізована мова, своєрідна композиція, що дає підставу вважати цей оригінальний високохудожній твір героїчною поемою.
Автор
Думки вчених розійшлися: одні вважають, що твір написаний кимсь із тогочасної феодальної верхівки (може, самим Ігорем чи його сином Володимиром), інші – незнатною людиною, вихідцем з Чернігово – Сіверщини, одним із учасників походу, який повернувся на батьківщину. Деякі вважають автором Бояна.
Техніка написання «Слова…». Видання твору
Віднайдений текст «Слова…» був написаний скорописом без проміжків між словами, з надрядковими літерами і знаками (титлами), що для економії дорогого пергаменту ставилися замість пропущених літер.
Згодом О. І. Мусіним-Пушкіним текст був поділений на слова, речення, абзаци. Було зроблено копії.
1792р. – час відкриття рукопису;
1800р. – перше видання «Слова…».
Тема твору: Зображення невдалого походу князя Ігоря проти половців 1185 р. (у вузькому розумінні); історична доля Руської землі, її минуле, сучасне й майбутнє (у широкому розумінні).
Ідея твору: Заклик до єднання, любові до рідної землі.
«Слово про похід Ігорів» – не тільки найвидатніша пам’ятка давньоруської літератури, але й зразок героїчного епосу народу. Невідомий автор закликає берегти й любити Русь-Україну, примножувати її багатства.
Характерні риси «Слова…» (спільні для всіх усних і писемних творів героїчного епосу):
-проводиться тема захисту рідної землі від народу-агресора;
-історичне тло створюється у протистоянні ворогу;
-у центрі боротьби стоїть держава;
-епічні герої орієнтуються на верховного правителя, який уособлює народну єдність; .
-з повагою мовиться про родоначальників;
-герої проявляють небачену сміливість і в бій за рідну землю йдуть, як на свято.
Історична основа
Невідомий автор розповідає про похід новгород-сіверського князя на половців 1185 р.
Міжусобні змагання князів Київської Русі за землю призвели до жахливої руїни: пограбування міст, спалення сіл, захоплення полонених, убивства родичів.
Ситуацією скористалися половці, які з 1061 р. нападали на східнослов’янські землі.
Керуючись головним завданням (захист Руської землі), у 1183 р. Великий князь київський Святослав з до ще кількох князів переміг половців. Князь Ігор також вирішує завоювати половців: перший похід – вдалий, другий (через 2 роки, у 1185 р.) – закінчився поразкою у битві на р. Каялі.
Композиція
•Вступ (пісня Бояна) – рбздуми автора над манерою описування подій.
•Основа частина (кілька оповідань):
-виступ Ігоревої дружини;
-похід;
-битви з половцями;
-сон і «золоте слово» Святослава;
-«плач Ярославни»;
-втеча Ігоря з полону;
• закінчення (величання Ігоря, князів і дружини).Образи «Слова…»
Центральні образи: Руська земля, Ігор, Святослав, Ярославна, Всеволод, автор та ін.
Людські характери змальовано скупо, але в кожному підкреслено найприкметнішу рису: в Ігоря – хоробрість, у Святослава – мудрість, у Ярославни – вірність.
Руська земля: Дніпро, Дон, Волга, Рось, Сула, Донець, Дунай, Чорне й Азовське моря, міста Київ, Корсунь, Чернігів, Новгород, Галич, Путивль, половецькі степи, тощо – усе набуває людських рис, оспівується з використанням мотивів давньої слов’янської міфології.
«Криваві зорі світ провіщають; чорни тучі з моря ідуть… Земля гуде. Ріки мутно течуть. Порохи поля покривають».
Князь Ігор.Автор «Слова» відроджує героїчний образ Ігоря — полководця, вождя, який вийшов у похід за землю Руськую.
Затемнення сонця – авторський поетичний прийом, за до якого повністю реабілітується князь Ігор і його похід. Згідно з уявленнями XII ст. затемнення було провісником можливої біди, яка, однак, не вважалася неминучою. Тому князь Ігор приймає рішення вийти в похід назустріч небезпеці і відвести біду від рідної землі навіть ціною власного життя. Це і є найвищий подвиг в ім’я Вітчизни.
Ігор Святославич – чесний і відкритий, гордий і відважний, мужній і рішучий, вольовий, зневажає смерть, полон для нього – найбільша ганьба («Лучче ж потятим бути, аніж полоненим…»), але необачний, надміру запальний.
Святослав – великий державний діяч, справжній патріот і благородна людина, мудрий, хоробрий, висуває ідею єдності руських князів з метою зміцнення КИЇВСЬКОЇ держави.
Ярославна
(справжнє історичне ім’я – Сфросинія, дочка галицького князя Ярослава Осмомисла) – єдиний жіночий образ твору. Вірна й самовіддана дружина князя Ігоря, наділена моральною красою, глибоким ліризмом, здатна на самопожертву заради коханого, усієї держави. Вона звертається до сил природи (Дніпра-Славутича, Вітру, Сонця), щоб ті послабили полонські муки не лише її чоловіка, а й інших воїнів-русичів. Ярославна – заступниця всіх воїнів Київської Русі.
Усі літописи акцентують увагу на особливій гостинності наших пращурів, їхній задушевності. Відсутність загостреного прагматизму, можливо, є причиною відсутності в світі бізнесу надбагатих українців, на відміну, скажімо, від вірменів та греків. Не будемо оцінювати цієї якості ані позитивно, ані негативно, лише констатуємо, що вбачання сенсу життя винятково у задоволенні матеріальних людських потреб – то є обездушеність.
Давні східні мудреці стверджували, що душа в сто тисяч разів легша за розум, але настільки ж вона й сильніша за нього. Душа, на їхню думку, наділена світлом, яскравішим за світло сонця й місяця.
Зовнішній світ людини – Всесвіт, якому немає ані кінця, ані початку. Внутрішній світ людини – душа. Якщо життя людське обездушене і, відповідно, обездуховлене, воно безглузде.
Одуховлення українського побуту є просто вражаючим! Наші діди й батьки зберегли-таки цю возвеличуючу душу "архаїку”: заносити до хати Дідуха, водити "козу”, стукати на свято Маланки обушком сокири по дереву, аби воно вродило, святити крашанки або писанки, міряти до одвірка дітей на зріст, настоювати купелі з любистку, клечати зіллям домівки...
Не будемо слухати нарікань, які сиплються на українців звідусюди! Не будемо слухати слів, які розвивають і без того розросле в українцях почуття меншовартості! Складемо подяку нашому роду красному, народу пречудовому! Подякуємо йому за те, що живучи у безкінечному Всесвіті, він надавав своєму життю особливого забарвлення – українськості.
Аналізуючи міфологію наших предків, розумієш, чому неодмінно повинна була бути обожнена вода. Якими ж дивовижними властивостями вона наділена! Вода може стати твердою – замерзнути, вона може стати парою. Вода розмикається, коли в неї занурюється інший предмет, і змикається. Вода стає дзеркалом, вона має найпростішу формулу: Н 2 О.
Обожнена вода була відома нашим предкам під іменем Дани. Цим іменем позначені найважливіші наші ріки: Данапр (Дніпро), Дністер, Дон, Дунай, Донець. А слово "дно” є ніби відлунням слова "Дана”.
Учені вважають, що немає на землі племені, котре не вважало б воду за матір всього сущого. В українських міфах зазначається, що світ сотворили цар Вогонь і цариця Вода.
Якщо пригадати, що людська плоть складається переважно з рідини, що хімічний склад людської крові близький до складу морської води, що без води людина гине набагато швидше, аніж од відсутності їжі, то твердження про ототоження води з життям є переконливим.
По багатьох наукових і літературних джерелах розкидано безліч інформації про богиню води Дану та про обряди на її честь, які справлялися по всій території розселення наших пращурів.
Як невідривне життя від води, так нерозривні українці з піснями. Адже вздовж річок розселялись споконвіків нащі пращури, набираючись від води життя, затятості, цілеспрямованості. Ось лине карпатська коломийка, засьорбуючись потічками. Ось галицька пісня то підноситься, то западає, облямовуючи землю. Ось волинська мелодія, вона уривчаста, бо в неї вплетено тужливі звуки сопілки. Проте найбільшої сили українська пісня набирає від Дніпра. Розмірковуючи над цими явищами, починаєш розуміти природу української пісні і природу української душі
Объяснение:
Автор
Думки вчених розійшлися: одні вважають, що твір написаний кимсь із тогочасної феодальної верхівки (може, самим Ігорем чи його сином Володимиром), інші – незнатною людиною, вихідцем з Чернігово – Сіверщини, одним із учасників походу, який повернувся на батьківщину. Деякі вважають автором Бояна.
Техніка написання «Слова…». Видання твору
Віднайдений текст «Слова…» був написаний скорописом без проміжків між словами, з надрядковими літерами і знаками (титлами), що для економії дорогого пергаменту ставилися замість пропущених літер.
Згодом О. І. Мусіним-Пушкіним текст був поділений на слова, речення, абзаци. Було зроблено копії.
1792р. – час відкриття рукопису;
1800р. – перше видання «Слова…».
Тема твору: Зображення невдалого походу князя Ігоря проти половців 1185 р. (у вузькому розумінні); історична доля Руської землі, її минуле, сучасне й майбутнє (у широкому розумінні).
Ідея твору: Заклик до єднання, любові до рідної землі.
«Слово про похід Ігорів» – не тільки найвидатніша пам’ятка давньоруської літератури, але й зразок героїчного епосу народу. Невідомий автор закликає берегти й любити Русь-Україну, примножувати її багатства.
Характерні риси «Слова…» (спільні для всіх усних і писемних творів героїчного епосу):
-проводиться тема захисту рідної землі від народу-агресора;
-історичне тло створюється у протистоянні ворогу;
-у центрі боротьби стоїть держава;
-епічні герої орієнтуються на верховного правителя, який уособлює народну єдність; .
-з повагою мовиться про родоначальників;
-герої проявляють небачену сміливість і в бій за рідну землю йдуть, як на свято.
Історична основа
Невідомий автор розповідає про похід новгород-сіверського князя на половців 1185 р.
Міжусобні змагання князів Київської Русі за землю призвели до жахливої руїни: пограбування міст, спалення сіл, захоплення полонених, убивства родичів.
Ситуацією скористалися половці, які з 1061 р. нападали на східнослов’янські землі.
Керуючись головним завданням (захист Руської землі), у 1183 р. Великий князь київський Святослав з до ще кількох князів переміг половців. Князь Ігор також вирішує завоювати половців: перший похід – вдалий, другий (через 2 роки, у 1185 р.) – закінчився поразкою у битві на р. Каялі.
Композиція
•Вступ (пісня Бояна) – рбздуми автора над манерою описування подій.
•Основа частина (кілька оповідань):
-виступ Ігоревої дружини;
-похід;
-битви з половцями;
-сон і «золоте слово» Святослава;
-«плач Ярославни»;
-втеча Ігоря з полону;
• закінчення (величання Ігоря, князів і дружини).Образи «Слова…»
Центральні образи: Руська земля, Ігор, Святослав, Ярославна, Всеволод, автор та ін.
Людські характери змальовано скупо, але в кожному підкреслено найприкметнішу рису: в Ігоря – хоробрість, у Святослава – мудрість, у Ярославни – вірність.
Руська земля: Дніпро, Дон, Волга, Рось, Сула, Донець, Дунай, Чорне й Азовське моря, міста Київ, Корсунь, Чернігів, Новгород, Галич, Путивль, половецькі степи, тощо – усе набуває людських рис, оспівується з використанням мотивів давньої слов’янської міфології.
«Криваві зорі світ провіщають; чорни тучі з моря ідуть… Земля гуде. Ріки мутно течуть. Порохи поля покривають».
Князь Ігор.Автор «Слова» відроджує героїчний образ Ігоря — полководця, вождя, який вийшов у похід за землю Руськую.
Затемнення сонця – авторський поетичний прийом, за до якого повністю реабілітується князь Ігор і його похід. Згідно з уявленнями XII ст. затемнення було провісником можливої біди, яка, однак, не вважалася неминучою. Тому князь Ігор приймає рішення вийти в похід назустріч небезпеці і відвести біду від рідної землі навіть ціною власного життя. Це і є найвищий подвиг в ім’я Вітчизни.
Ігор Святославич – чесний і відкритий, гордий і відважний, мужній і рішучий, вольовий, зневажає смерть, полон для нього – найбільша ганьба («Лучче ж потятим бути, аніж полоненим…»), але необачний, надміру запальний.
Святослав – великий державний діяч, справжній патріот і благородна людина, мудрий, хоробрий, висуває ідею єдності руських князів з метою зміцнення КИЇВСЬКОЇ держави.
Ярославна
(справжнє історичне ім’я – Сфросинія, дочка галицького князя Ярослава Осмомисла) – єдиний жіночий образ твору. Вірна й самовіддана дружина князя Ігоря, наділена моральною красою, глибоким ліризмом, здатна на самопожертву заради коханого, усієї держави. Вона звертається до сил природи (Дніпра-Славутича, Вітру, Сонця), щоб ті послабили полонські муки не лише її чоловіка, а й інших воїнів-русичів. Ярославна – заступниця всіх воїнів Київської Русі.