Дайте відповідь на питання в кінці!
канівщина од самого берега дніпра вкрита крутими горами, але ніде нема таких крутих та густих гір, як на полуденній стороні канівщини, де річка рось наближається до дніпра, де вона прорізує гори і під горами кам'яний шар, де обидва береги росі обставлені скелями. глянеш з корсунських гір, славних битвами богдана хмельницького, і по обидва боки росі земля ніби схопилася пухирями та бульками, ніби вона кипіла, клекотіла і тільки що простигла саме тоді, як добре вбилася в ключі. здається, ніби то не земля, а море в час бурі з високими та крутими хвилями. з кучерявими гребінями. скрізь понад россю стоять круті гори, як висока покрівля хат, поламані на всі боки, між горами узькі та довгі без кінця яри. покручені, як безконечник на писанках. гори то піднімаються, то вгинаються на всі боки. то дуже глибоко круглими глибокими долинками, похожими на погріб. на їх крутих ребрах подекуди ніби хтось повиколупував долинки якоюсь велетенською ложкою. на тих горах скрізь стримлять козацькі могили, куди тільки кинеш оком. ввесь край ніби якесь здорове кладовище, де похований цілий народ, де під безлічними могилами похована українська воля. вся країна без лісу, гола, спустошена. лісів зосталось небагато. тільки в долини та яри поховались чудові пишні села та хутори з садками та ставками. вся сторона густо засипана селами, як рясна яблуня яблуками. вийдеш з глибокого яру на високу круту гору, а за тією горою розкинеться долина, вся вкрита травою, ніби зеленими килимами. на котрих розкидані розкішні букети садів з білими, як сніг, хатами, з блискучими ставками, з зеленими купами верб понад ставками. з'їдеш з крутої гори в глибокий яр, і перед тобою на всі боки неначе одчиняються ворота між крутими горбами, а через ті ворота то села з зеленими та в глибоких закутках, то зелені бані церков, то зелені байраки на крутих ребрах, то голі боки гір, літом попалені сонцем, то здорові сахарні з чорними високими коло ставків, то часом густий, як щетина, дубовий старий ліс. вискочиш на другу гору — і знов перед тобою міняється декорація: внизу блищить глибока узька долина, неначе здорова миска, вся обросла чагарником, а на самому дні долини лежить довгий невисокий горб, весь порослий густими кущами, неначе якийсь зелений здоровий їжак притаївся в дні долини. а там по другий бік шляху між горами в'ється рось од стеблева до корсуня; понад россю скрізь млини, коло млинів високі верби, хати з зеленими . в воді сіріє здорове каміння, до котрого притулились букети лоз та високого очерету. над берегами стримлять скелі, сіріє й червоніє каміння, що повисовувалося з землі на світ божий, неначе повисувались сухі ребра.
в літній час те давнє кладовище української історії й тепер буває пишне. всі хвилі гір зверху застелені розкішними нивами, вкриті зеленими сахарськими буряками, житами. пшеницями, білими гречками. гаряче сонце обливає жовті жита, пшениці, ціле море зеленої ярини, кидає проміння в глибокі яри, в темні дубові та грабові ліси. а над тими хвилями ярини та озимини високо чорніють козацькі гостроверхі й круті могили, обсмалені гарячим сонцем, а зверху блищить синє шатро широко розкинутого неба, шугають здорові орли або сидять купами на могилах.
другий варіант вступу знайдете у будь-якому виданні „кайдашевої сім'ї“.
2. виконайте завдання та дайте відповіді на питання:
ø прочитайте другий варіант вступу. чи помітили ви якісь відмінності у змісті? у чому вони полягають?
ø як, на вашу думку, які рядки першого варіанту початку повісті могли стати причиною відмови в друкові? відповідь аргументуйте.
ø що з уривка ми дізнаємося про минуле українського народу? а про сучасне? як ви розумієте зміст речення: „весь край ніби якесь здорове кладовище, де похований цілий народ, де під безлічними могилами похована українська воля“?
ø що говорить і. с. нечуй-левицький про ставлення українців до свого історичного минулого?
ø як ви думаєте, про що думав письменник, коли писав цей уривок?
ПАСПОРТ ТВОРУ Рід літератури: філософська лірика. Жанр: вірш-медитація (молитва). Мотив: звернення ліричного героя до Бога із проханням не осудити його за глибоку віру і надію, бо утверджує безсмертя людського духу. Ідея: утвердження сили людського духу, прагнення не згубити у тяжких випробуваннях самоідентичності, неповторності своєї долі. Віршовий розмір: дактиль. Римування: перехресне. Художньо-стильові особливості: епітети: «гнів пречистий»; «мале людське життя»; риторичне звертання: «Господи...»; метафори: «вірою тугу розвіюю», «надією довжу його в віки». Примітки: В основу вірша «Господи, гніву пречистого...» покладено канон, запропонований християнським богословом VIII ст. Іоаном Дамаскіном, як «сходження розуму до Бога, прохання погрібного в Бога». Поезія «ГОСПОДИ, ГНІВУ ПРЕЧИСТОГО...» — це стоїчна поезія, що утверджує впевненість ліричного героя в тому, що він зможе вистояти, не зрадить себе й своїх переконань. Автор говорить про власну силу і незламність: «Де не стоятиму — вистою». Він показує свою непідвладність обставинам, непорушність принципів за жодних умов. Тільки так можна зберегти моральну повноцінність. У Богові й матері він бачить духовних провідників, що визначають внутрішнє обличчя людини. Адже для двобою з державою смерті потрібна незаплямована душа. Сила народжується у випробуваннях. Ліричний герой протидіє внутрішній слабкості («тузі»), щоб не зрадити духовному покликанню (бути таким, яким «мати родила»), він сприймає трагічні обставини існування («біду») як б формування внутрішньої сили. Бога — як символ людської совісті, віри в добро і справедливість — Стус згадує доволі часто. Поет звертається до нього в часи, коли йому нестерпно важко, він шукає в ньому опори, дивиться на своє життя крізь призму Божих заповідей.
Объяснение:
Мені здається, що без друзів життя втрачає свій сенс, стає безрадісним, людина не може відчувати всієї повноти буття.
По-перше, справжня дружба плекає інтерес до життя, виникаючи зі спільних зацікавлень чи захоплень. Іноді вона з'являється ще в дитинстві як дар, цінності якого не усвідомлюєш. Та поряд із другом почуваєшся по-справжньому щасливим: з ним ти ділиш горе навпіл, а радість примножуєш.
Яскравим художнім утіленням цієї думки є твір Всеволода Нестайка "Тореадори з Васюківки". Життя Яви й Павлуші - чудовий приклад радісної підліткової дружби, яка не має ні зобов'язань, ні якогось тягара. Невідомо, чи збережуть хлопці це світле почуття надалі. Та прагнення мати й берегти друга, розуміння важливості дружби дивовижним чином залишається одним із найсильніших уражень від цієї книжки в читачів уже декількох поколінь.
По-друге, дружба міцнішає з часом, якщо люди здатні на тонку й послідовну роботу душі, щоб плекати, розвивати ці взаємини, - шліфуючи скарб дружби, вони самі зростають душею. І навпаки, вражена іржею байдужості, нещирості або заздрості, дружба руйнується.
Прикладом справжньої, вірної дружби для мене є мама зі своєю подругою Галиною. Вони познайомилися й зблизилися, навчаючись разом в універсітеті, а згодом тітка Галина переїхала зі свого міста жити до нас. Ось тоді в моїх бабусі й дідуся з'явилася ніби ще одна донька. З часом дружба дівчат міцнішала, і, хоч обидві вже мають дорослих дітей, так і світяться молодістю, життєлюбством. Вони завжди підтримують і одна одні, і людей навколо.
Отже, дружба - це найкращий скарб в житті.