Лис Микита Біля річки ,на галявині жив собі в хатинці- лис Микита. Був він хоробрий,але він був дуже злий,й не лагодив з своїми сусідами. Одного дня пішов лис Микита в сад за ягодами. Підійшов до дерева ,а там зайчик сидить ,плаче і їсть його яблуко. Лис Микита був дуже розлючений коли побачив зайчика. Він підійшов і питає в зачика розлюченим голосом: -Що ти робиш у моєму саду ? А зайчик йому відповідає слізно: -Не кричи на мене Лис Микита ,до мене прийшов злий вовк і вигнав мене з моєї хатинки. Лис Микита одразу й відповів йому: -Ходімо ,Я тобі до Підішли вони до хатини зайчика й розпитував чому він його вигнав з його ж хатини,а зайчик й відповідає: - Я зайшовши до хатини побачив як він поїдає мій сніданок. Побачивши мене він крикнув і зі страху я біг куди очі бачили,сів під твоє дерево заплакав і вирвав твоє яблуко, тому що був голодний.Вибач. Тихим голосом лис Микита відповів зайчику: - Ти й мене вибач за те що крикнув на тебе. Через хвилин десять вони дійшли до хатини зайчика. Тут зайшовши до хати лис Микита побачив вока ,який спав в зайчика в ліжечку. З Лисом Микитою ніхто не дружив ,тому що він був злий,і з ним боялись й заговорити. Крикнувши до вовка лис Микита ,взяв його за хвіст і сказав йому: -Не гарно вовче у хатину чужую пробиратись і їсти чужую їжу.Ану гайда проси вибачення. Тихим голосом вовк вибачився перед зайчиком. Зайчик не роздумуючи вибачив його. Ось так і завершилась сварка зайчика,вовка і Лиса Микити.
Українська пісня... Вона є однією із святинь нашого народу, його найціннішим духовним скарбом, гордістю і красою, геніальною поетичною біографією.
З давніх-давен уславилася Україна піснями, які дбайливо, як найдорожча реліквія, передавалися від покоління до покоління. Михайло Стельмах писав, що пісня супроводжує українця від колиски до могили, бо не було значної події в житті народу, нема такого людського почуття, яке б не озвалося в українській пісні чи ніжністю струни, чи рокотанням грому. Український народ створив так багато пісень, що, якби кожного дня вивчати одну нову пісню, на вивчення усіх не вистачило б людського життя.
Ми знаємо так докладно античну історію, історію Римської держави, бо її оспівали славетні поети — Гомер, Овідій, Вергілій. Наша ж історія, як сказала Ліна Костенко у романі "Маруся Чурай", написана "плугом, шаблею, мечем, піснями". Так, і піснями. А нашими Гомерами були народні співці — кобзарі. До нас дійшли імена найталановитіших із них. Це Остап Вересай, Федір Кушнерик, Євген Мовчан...
У давніх народних піснях відбилась відвага, волелюбність захисників народу, любов до рідної землі. Народна пам'ять зберегла імена деяких авторів давніх народних пісень. Найталановитіші з них — полтавчанка Маруся Чурай, козак Семен Климовський.
Плине час. Народжуються і вмирають люди, гине у вогні часу матеріальна культура. Але вічними і незнищенними залишаються духовні цінності, серед яких — пісня. Сучасні українці не втратили любові до народної пісні, вона живе в кожному домі.
У моїй сім'ї люблять і поважають народну пісню. Я чула їх змалку від бабусі, мами. Пісня згуртовує людей, очищає їхні душі, робить життя більш осмисленим, радіснішим і красивим. Наша пісня буде жити вічно.
Біля річки ,на галявині жив собі в хатинці- лис Микита. Був він хоробрий,але він був дуже злий,й не лагодив з своїми сусідами.
Одного дня пішов лис Микита в сад за ягодами. Підійшов до дерева ,а там зайчик сидить ,плаче і їсть його яблуко. Лис Микита був дуже розлючений коли побачив зайчика.
Він підійшов і питає в зачика розлюченим голосом:
-Що ти робиш у моєму саду ?
А зайчик йому відповідає слізно:
-Не кричи на мене Лис Микита ,до мене прийшов злий вовк і вигнав мене з моєї хатинки.
Лис Микита одразу й відповів йому:
-Ходімо ,Я тобі до
Підішли вони до хатини зайчика й розпитував чому він його вигнав з його ж хатини,а зайчик й відповідає:
- Я зайшовши до хатини побачив як він поїдає мій сніданок. Побачивши мене він крикнув і зі страху я біг куди очі бачили,сів під твоє дерево заплакав і вирвав твоє яблуко, тому що був голодний.Вибач.
Тихим голосом лис Микита відповів зайчику:
- Ти й мене вибач за те що крикнув на тебе.
Через хвилин десять вони дійшли до хатини зайчика.
Тут зайшовши до хати лис Микита побачив вока ,який спав в зайчика в ліжечку. З Лисом Микитою ніхто не дружив ,тому що він був злий,і з ним боялись й заговорити. Крикнувши до вовка лис Микита ,взяв його за хвіст і сказав йому:
-Не гарно вовче у хатину чужую пробиратись і їсти чужую їжу.Ану гайда проси вибачення.
Тихим голосом вовк вибачився перед зайчиком. Зайчик не роздумуючи вибачив його.
Ось так і завершилась сварка зайчика,вовка і Лиса Микити.
З давніх-давен уславилася Україна піснями, які дбайливо, як найдорожча реліквія, передавалися від покоління до покоління. Михайло Стельмах писав, що пісня супроводжує українця від колиски до могили, бо не було значної події в житті народу, нема такого людського почуття, яке б не озвалося в українській пісні чи ніжністю струни, чи рокотанням грому. Український народ створив так багато пісень, що, якби кожного дня вивчати одну нову пісню, на вивчення усіх не вистачило б людського життя.
Ми знаємо так докладно античну історію, історію Римської держави, бо її оспівали славетні поети — Гомер, Овідій, Вергілій. Наша ж історія, як сказала Ліна Костенко у романі "Маруся Чурай", написана "плугом, шаблею, мечем, піснями". Так, і піснями. А нашими Гомерами були народні співці — кобзарі. До нас дійшли імена найталановитіших із них. Це Остап Вересай, Федір Кушнерик, Євген Мовчан...
У давніх народних піснях відбилась відвага, волелюбність захисників народу, любов до рідної землі. Народна пам'ять зберегла імена деяких авторів давніх народних пісень. Найталановитіші з них — полтавчанка Маруся Чурай, козак Семен Климовський.
Плине час. Народжуються і вмирають люди, гине у вогні часу матеріальна культура. Але вічними і незнищенними залишаються духовні цінності, серед яких — пісня. Сучасні українці не втратили любові до народної пісні, вона живе в кожному домі.
У моїй сім'ї люблять і поважають народну пісню. Я чула їх змалку від бабусі, мами. Пісня згуртовує людей, очищає їхні душі, робить життя більш осмисленим, радіснішим і красивим. Наша пісня буде жити вічно.