Дiлянка прямокутойi форми огороджена декоративним парканом довжина дiлянки 12 м що на 4 м бiльше вiд йiйi ширини знайдiть довжину паркану та скiльки треба купити цибулин лiлiйi щоб засадити всю дiлянку (рекомендована форма становить 36 цибулин на 1м 2 грунту)
Софія — глибока й тонка поетична натура, з добре розвиненим чуттям краси. Але життя приносить їй лише горе й страждання. Була вона з багатої родини, але батько «стратив маєток» і «помер наглою смертю». Мати безнадійно хвора. Смерть батька вразила дівчину, вона пережила нервове потрясіння. Тяжко перенесла дівчина й трагедію свого першого кохання, ту чудову дружбу, що мала підносити і окрилювати її. «Таку широку любов, що мала мене вповні розвинути, ні, розцвісти мала мене,- каже вона,- віддала я йому (коханому). Не від сьогодні до завтра (як це робила Ганнуся), лиш назавсігди» (І, 526). Але кохана людина заради матеріального добробуту «розтоптала і відкинула Софіїну любов. Шукала (його) з розпукою в грудях, бігала між людьми вулицями», немов заблудша семилітня дитина, «трохи не питала кожного прохожого: «Не бачили ви його?» Був — і нема…»
Ганна, художниця, за поглядами наймодерніша. Її мета — удосконалення художньої майстерності в Римі, заради чого вона ладна піти на будь-які компроміси. Дівчина відкидає можливість щирого кохання між чоловіком і жінкою й готова побратися з будь-ким, хто створить для неї умови для творчості. Тільки мистецтво може зробити її щасливою. Своє прагнення самореалізації героїня втілює у формулі: «...як стану цілком своїм паном, — розмахну крилами під небеса».
Марта — головна героїня, оповідачка, крізь сприйняття якої письменниця зображує події. Вона суттєво відрізняється від своїх подруг традиційними поглядами на життя. Авторка не пояснює обставин, за яких формувався її характер, зазначає лише, що вона приятелює з Ганнусею з юних літ. За її терпіння, доброту й прагнення служити ближнім подруга порівнює її з біблійною героїнею Адою і каже, що вона має «божеське серце, що наказує ближнього любити більше, як себе самого». Софія порівнює її з тим типом «тисячок звичайних, невтомно працюючих мурашок, що гинуть без нагороди, а родяться на те, щоб любов’ю своєю удержувати лад на світі». Та й сама вона про себе зауважує: «...в мені стільки тепла, що можу ним і інших зогріти». Можливо, тому її власне «Я» в цьому жіночому тріо завжди на останньому місці. Дівчина стримує імпульсивний характер Ганнусі, уміє уважно вислухати й підтримати Софію, здатна оцінити таланти подруг. Вона не гребує взяти на себе турботи про побут і готова давати уроки іноземних мов, коли господар квартири підвищив платню за оренду. І хоч Ганнуся закидала подрузі її «міщанський розум», критикувала за вузькі домашньо-практичні погляди й старосвітські прояви жіночності, але саме ці якості допомагали Марті не раз виручати подругу з неприємних житейських ситуацій. Така безкорислива любов до ближнього «без намислу і без претензій до подяки» робила її щасливою.
Соломія - один із головних образів повісті Михайла Михайловича Коцюбинського "Дорогою ціною". Це вродлива жінка, з міцною і сильною статурою, гарним обличчям, карими очима, довгими косима.
Важким було у Соломії життя: кохала Остапа, а пан силоміць віддав її заміж за нелюба. Несила була терпіти таку наругу, Соломія відважується на рішучий крок - разом з Остапом тікає від пана за Дунай.
Самовіддана і дужа, вона не раз рятує свого коханого від біди, бореться за життя Остапа, виводячи його з плавнів, а потім викупляючи в жовнірів. Тяжко поневіряються молоді по Туреччині, проте Соломія ладна все стерпіти заради коханого. Вона бореться за своє щастя, і щаслива, що поряд Остап, а не осоружний чоловік.
Остання самопожертва Соломії, коли вона, рятуючи Остапа, сама топиться у водах Дунаю.
В образі Соломії ми бачимо надзвичайно сильну і фізично, і морально особистість, яка заради свого кохання і свободи ладна на самопожертву.