Дискусія. Твоя думка щодо ролв сім'ї у формуванні життєвих переконань людини; стосунки між різними поколіннями в родині (за твором Л. Ворониної "Таємне товариство боязузів...") Написати есе, де висловити думку щодо цього питання.
У книзі описано долю чотирьох головних героїв – Славка Беркута, Юлька Ващук, Лілії Теслюк та Стефка Вус. На долю цих підлітків випали неабиякі випробування, які зробили їх дорослішими. Кожен з цих образів є складним та багатогранним, зі своїм минулим. Юлько Ващук був відмінником і талановитим художником але він почувається дуже самотнім, це відмежовує його від інших, знищує зсередини. Хлопцю дуже складно знайти себе у цьому світі без підтримки дорослих та однолітків, його талант не має прихильників. Внутрішній стрижень Юлька загубився поміж історичних епох, що той вивчає, та людей, які йому байдужі. Він заздрить іншим, бо вважає що їх життя є простішим, ніж його. Це заважає йому спілкуватися навіть з найкращим другом Славком Беркутом. Такий важкий психологічний стан підлітка породжує жорстокість, він навіть вирішує підмовити інших дітей побити Славка, коли той буде йти додому з тренування. А коли його задум провалився і Юлько потрапив у міліцію то назвався іменем Славка, чим завдав багато проблем тому. Ми можемо лише здогадуватися чи стане на правильний шлях підліток…
Пояснення:
Сильним є двобій Славка і Юлька. Звичайно Юлько ніколи не тримав шпаги в руках, та Славко хотів хоча б раз у житті побачити кращого за себе переможеним. Цей двобій був не боротьбою образи та заздрості, він є втіленням величезного непорозуміння між людьми. Шпага Славка зламалася, поранивши Юлька. За цю помилку Славко поплатився, коли його звинуватили у злочині, якого він не робив. Коли суспільство майже відвернулося від нього, він витримує цю самотність і врешті чує від друзів заповітне : «Ми тобі віримо». Завдяки своїй внутрішній силі Славко зміг знайти вихід у цій безнадійній ситуації. А Юлько за свою підлість покарає себе сам, так як він зробив це у випадку з розчаруванням у рідних. Та чи знайде він у собі сили, щоб покаятися, зізнатися? Книга є дуже психологічною, люди самі вправі вирішувати та нести відповідальність за свої вчинки. Лілія Теслюк росте талановитою, доброю, розумно. Вона є людиною настрою і завжди перебуває у центрі уваги. Любить хвалитися успіхами, досконало знає англійську. Вона готова ділитися своїм життєвим досвідом з іншими та і у її життя є проблеми. Одна з них – спілкування у колективі. Ліля першою прийшла на до Славкові, незважаючи на давню образу та конфлікт. У дівчини творча натура, одним з її талантів є балет і у тренуваннях Славка вона вбачає тільки фізичний розвиток. Пізніше вона розуміє, що у бойових мистецтвах є важлива світоглядна філософія, це допомагає їй знайти повноцінне спілкування і супутника життя. Стефку Вус не пощастило в житті, його батько випивав. Він виховується вулицею, не має друзів і поступово стає на шлях злочинного життя. Але у книзі Стефка описують не як хулігана, а як самотнього підлітка. Це спонукає читача по-іншому дивитися на подібних людей. Доки була жива бабуся,Стефко був щасливий, та коли її не стало провідником у світ стала старенька вчителька. Тепло її розігріє добре серце хлопця.
Проблема батькiв та дiтей є провiдною темою багатьох творiв як у свiтовiй, так, зокрема, i в українськiй лiтературі. І. С. Нечуй-Левицький у повісті «Кайдашева сім'я» з великою майстернiстю показав життя українського села пiсля реформи 1861 року, викривши причини непорозумiнь i сварок на прикладi сiм'ї Кайдашiв, показав, як і чим жило молоде покоління в перші десятиліття після скасування кріпосного права. Важко було старшому поколінню, а молодому все було вперше: вперше будували своє життя некріпаками, вперше одружувалися за велінням свого серця, а не за велінням пана. А старше покоління хотіло, щоб їх слухали, як все життя слухали вони своїх батьків, пана тощо. Проблема ця вiчна, i висвiтлюється та розв'язується вона кожного разу дуже цiкаво. Головне для розв'язання цього конфлiкту, на мою думку, є усвiдомлення його причини.
Основною ж причиною конфлiкту мiж старшими та молодшими Кайдашами є нескiнченна суперечка за "моє" i "твоє", дрiбновласницькi iнстинкти Кайдашiв. Внаслiдок сутичок i боротьби за приватну власнiсть люди стають жорстокими, жалюгiдними, руйнують родиннi зв'язки, плямують власну гiднiсть та гідність близьких їм людей. Але є, на мiй погляд, тут ще один аспект - вiковий: старiсть не хоче поступатися своїми позицiями молодостi. Чесно кажучи, глибоко в душi менi дуже жаль старих Кайдашiв, що весь свiй вiк працювали, примножували добробут, ростили синiв. Їм, цим вже дорослим синам, врахувати б це, але вони впевнено будують своє життя, де на батькiвське "моє" вони вiдповiдають гострим опором. Та їх теж можна зрозумiти, бо в першi десятирiччя пiсля скасування крiпацтва свiдомiсть селян зазнала суттєвих змiн, що внесли в життя темного, забитого вiками панщини народу новi порядки. Важко до них пристосовується родина Кайдашiв, що складається з двох поколiнь. Думаю, крiм двох названих причин конфлiкту ("моє" - "твоє" та "старiсть - молодiсть"), автор висвiтлює ще одну: протирiччя мiж старим i новим ладом.
Саме соцiально-побутове середовище спотворює характери героїв повiстi, що стикаються у конфлiктi "батьки та дiти". Вічна проблема «батьків та дітей» теж прийшла до нас з сивої давнини. Однак І. С. Нечуй-Левицький уперше вказує нам на неповагу до батьків. Порушилася віковічна українська традиція шанобливого ставлення до батька-матері у дітей, і їх життя ламається, летить під укіс. Бо у своїй власній сім’ї не можна виховувати у дітей повагу до себе, коли ти зневажив своїх батьків - діти ж бо це бачать. І у нашому сьогоденні нерідко бачиш, як спілкуються брат із сестрою, бо заздрять один одному, бо спадок батьків не так поділили. Нехай Кайдаші були неосвічені затуркані панщиною, а що ж їх рівняє з нашими сучасниками? Чому ми не можемо піднятися над ними?
Останнім часом усе звертають на «український менталітет», але мені здається, що це тільки для того, щоб якось виправдати себе, бо ж таки соромно зізнатися собі у «кайдашевих звичках», які, на жаль, ще живуть серед нас. Хоч і здаються нам смішними суперечки Кайдашів, інколи ми пізнаємо в них і наших сучасників, які за «моє» готові на все. Але що цікаво - сміятись над Кайдашами - сміємось, а себе такими не бачимо. А жаль!
Відповідь:
У книзі описано долю чотирьох головних героїв – Славка Беркута, Юлька Ващук, Лілії Теслюк та Стефка Вус. На долю цих підлітків випали неабиякі випробування, які зробили їх дорослішими. Кожен з цих образів є складним та багатогранним, зі своїм минулим. Юлько Ващук був відмінником і талановитим художником але він почувається дуже самотнім, це відмежовує його від інших, знищує зсередини. Хлопцю дуже складно знайти себе у цьому світі без підтримки дорослих та однолітків, його талант не має прихильників. Внутрішній стрижень Юлька загубився поміж історичних епох, що той вивчає, та людей, які йому байдужі. Він заздрить іншим, бо вважає що їх життя є простішим, ніж його. Це заважає йому спілкуватися навіть з найкращим другом Славком Беркутом. Такий важкий психологічний стан підлітка породжує жорстокість, він навіть вирішує підмовити інших дітей побити Славка, коли той буде йти додому з тренування. А коли його задум провалився і Юлько потрапив у міліцію то назвався іменем Славка, чим завдав багато проблем тому. Ми можемо лише здогадуватися чи стане на правильний шлях підліток…
Пояснення:
Сильним є двобій Славка і Юлька. Звичайно Юлько ніколи не тримав шпаги в руках, та Славко хотів хоча б раз у житті побачити кращого за себе переможеним. Цей двобій був не боротьбою образи та заздрості, він є втіленням величезного непорозуміння між людьми. Шпага Славка зламалася, поранивши Юлька. За цю помилку Славко поплатився, коли його звинуватили у злочині, якого він не робив. Коли суспільство майже відвернулося від нього, він витримує цю самотність і врешті чує від друзів заповітне : «Ми тобі віримо». Завдяки своїй внутрішній силі Славко зміг знайти вихід у цій безнадійній ситуації. А Юлько за свою підлість покарає себе сам, так як він зробив це у випадку з розчаруванням у рідних. Та чи знайде він у собі сили, щоб покаятися, зізнатися? Книга є дуже психологічною, люди самі вправі вирішувати та нести відповідальність за свої вчинки. Лілія Теслюк росте талановитою, доброю, розумно. Вона є людиною настрою і завжди перебуває у центрі уваги. Любить хвалитися успіхами, досконало знає англійську. Вона готова ділитися своїм життєвим досвідом з іншими та і у її життя є проблеми. Одна з них – спілкування у колективі. Ліля першою прийшла на до Славкові, незважаючи на давню образу та конфлікт. У дівчини творча натура, одним з її талантів є балет і у тренуваннях Славка вона вбачає тільки фізичний розвиток. Пізніше вона розуміє, що у бойових мистецтвах є важлива світоглядна філософія, це допомагає їй знайти повноцінне спілкування і супутника життя. Стефку Вус не пощастило в житті, його батько випивав. Він виховується вулицею, не має друзів і поступово стає на шлях злочинного життя. Але у книзі Стефка описують не як хулігана, а як самотнього підлітка. Це спонукає читача по-іншому дивитися на подібних людей. Доки була жива бабуся,Стефко був щасливий, та коли її не стало провідником у світ стала старенька вчителька. Тепло її розігріє добре серце хлопця.
Джерело: https://dovidka.biz.ua/shpaga-slavka-berkuti-stisliy-perekaz/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua
Проблема батькiв та дiтей є провiдною темою багатьох творiв як у свiтовiй, так, зокрема, i в українськiй лiтературі. І. С. Нечуй-Левицький у повісті «Кайдашева сім'я» з великою майстернiстю показав життя українського села пiсля реформи 1861 року, викривши причини непорозумiнь i сварок на прикладi сiм'ї Кайдашiв, показав, як і чим жило молоде покоління в перші десятиліття після скасування кріпосного права. Важко було старшому поколінню, а молодому все було вперше: вперше будували своє життя некріпаками, вперше одружувалися за велінням свого серця, а не за велінням пана. А старше покоління хотіло, щоб їх слухали, як все життя слухали вони своїх батьків, пана тощо. Проблема ця вiчна, i висвiтлюється та розв'язується вона кожного разу дуже цiкаво. Головне для розв'язання цього конфлiкту, на мою думку, є усвiдомлення його причини.
Основною ж причиною конфлiкту мiж старшими та молодшими Кайдашами є нескiнченна суперечка за "моє" i "твоє", дрiбновласницькi iнстинкти Кайдашiв. Внаслiдок сутичок i боротьби за приватну власнiсть люди стають жорстокими, жалюгiдними, руйнують родиннi зв'язки, плямують власну гiднiсть та гідність близьких їм людей. Але є, на мiй погляд, тут ще один аспект - вiковий: старiсть не хоче поступатися своїми позицiями молодостi. Чесно кажучи, глибоко в душi менi дуже жаль старих Кайдашiв, що весь свiй вiк працювали, примножували добробут, ростили синiв. Їм, цим вже дорослим синам, врахувати б це, але вони впевнено будують своє життя, де на батькiвське "моє" вони вiдповiдають гострим опором. Та їх теж можна зрозумiти, бо в першi десятирiччя пiсля скасування крiпацтва свiдомiсть селян зазнала суттєвих змiн, що внесли в життя темного, забитого вiками панщини народу новi порядки. Важко до них пристосовується родина Кайдашiв, що складається з двох поколiнь. Думаю, крiм двох названих причин конфлiкту ("моє" - "твоє" та "старiсть - молодiсть"), автор висвiтлює ще одну: протирiччя мiж старим i новим ладом.
Саме соцiально-побутове середовище спотворює характери героїв повiстi, що стикаються у конфлiктi "батьки та дiти". Вічна проблема «батьків та дітей» теж прийшла до нас з сивої давнини. Однак І. С. Нечуй-Левицький уперше вказує нам на неповагу до батьків. Порушилася віковічна українська традиція шанобливого ставлення до батька-матері у дітей, і їх життя ламається, летить під укіс. Бо у своїй власній сім’ї не можна виховувати у дітей повагу до себе, коли ти зневажив своїх батьків - діти ж бо це бачать. І у нашому сьогоденні нерідко бачиш, як спілкуються брат із сестрою, бо заздрять один одному, бо спадок батьків не так поділили. Нехай Кайдаші були неосвічені затуркані панщиною, а що ж їх рівняє з нашими сучасниками? Чому ми не можемо піднятися над ними?
Останнім часом усе звертають на «український менталітет», але мені здається, що це тільки для того, щоб якось виправдати себе, бо ж таки соромно зізнатися собі у «кайдашевих звичках», які, на жаль, ще живуть серед нас. Хоч і здаються нам смішними суперечки Кайдашів, інколи ми пізнаємо в них і наших сучасників, які за «моє» готові на все. Але що цікаво - сміятись над Кайдашами - сміємось, а себе такими не бачимо. А жаль!