До поданих слів доберіть ассоціації-пояснення Пантелеимон Куліш Літопис Самовидця Вальтер Скотт Роман Хроніка Біблія Ніжин Іван Брюховецький Петербург Божий Чоловік Доба Руїни
У душі кожної людини завжди живуть дві несумісні речі — добро і зло. Хто з них переможе, такою і буде людина. Дуже важливо, щоб душі більшості з нас були чистими, щедрими, щоб зло не мало змоги оселитися там і перемогти. Інакше наша планета перетвориться на розсадник злої сили, здатної загубити увесь всесвіт.
Про одвічну боротьбу добра і зла відомо ще з часів створення Біблії, а може, і ще раніше. Якщо ж звернутися до усіх світових культур, то і там можна знайти згадки про цю смертельну боротьбу. Добро — це, звісно, Бог. Як тільки не називали того, з ким повсякчас бореться володар Всесвіту, Бог, — Рогатий, Мефістофель, Диявол, Сатана... Вже більше двох тисячоліть ведеться та боротьба, але й досі невідомо, хто у ній переміг. Чаша терезів схиляється то в один, то в другий бік. Здається, що ніколи ми не дізнаємося, чи переможуть добро, мир на нашій планеті.
Відомо, що Бог — це, перш за все, Любов. Любов до усього: до тварин, до травиці, до сонця, до землі, до пташини у небі, до матері, до коханих, до усього людства. Але чи багато зараз на Землі людей, які б дбали про усіх на цій планеті? Більшість з нас чомусь забули про милосердя, взаємодо доброту, яких нас вчить священне писання, і намагаються жити за якимись новими законами, які більше скидаються на "вовчі".
Мабуть, це і є ота одвічна боротьба добра і зла, про яку так багато говорять та пишуть.
Про цю боротьбу розповідали нам ще наші старенькі бабусі та дідусі — це казки. Чомусь у казках справедливість, правда — добро — завжди перемагають, незважаючи на, здавалося б, дуже важкі та нелегкі перешкоди. Знешкоджують і різноманітних страховиськ, і жахливих відьом, і нахабних мачух, і підступних тварин. Завжди у казках є щасливий кінець, який так і приваблює маленьких читачів та слухачів. Дітлахи знайомляться з ними з великою цікавістю, намагаючись наслідувати саме добрих героїв, маючи у маленьких серцях вже немалу ненависть до того ж Кощія чи Баби-Яги, які виступають завжди з поганого боку. А добрі Івани-царевичі, хоробрі солдати, богатирі стають втіленням дитячих мрій і наслідувань. Казки, я гадаю, саме і вчать доброті, милосердю, любові маленьких дітей; вони ніби є їхніми першими вчителями, хоч і у чарівному світі.
У центрі повісті Коцюбинського - двоє закоханих: молодий парубок Остап і заміжня жінка Соломія. дуже засмучена звісткою про намір її коханого тікати із села аж за Дунай: «Тікаєш... покидаєш мене... І отсе я лишуся сама з тим осоружним чоловіком». Але любов до Остапа перемагає її власні почуття: «Тікай, Остапе, тікай, серце». Прийняла це рішення, мов відірвала кусок серця.
То як же треба кохати, щоб покинути рідний дім, хоч і не дуже радісне, але все-таки, більш-менш, спокійне життя, і піти за Остапом, єдиним і дорогим! Піти в невідомість, неймовірні труднощі доріг і небезпек. Піти світ за очі, аби тільки бути разом зі своїм коханим.
На які тільки хитрощі, вигадки і вчинки не здатна жінка, що щиро кохає!
Соломія перевдягається в чоловічу одежу, обстригає свої коси, не забуваючи навіть свій жіночий одяг, що зняла із себе, викинути в ставок.
Любов надає їй відчайдушної мужності. Соломія — справжня героїня. Вона не розгублюється ні в яких ситуаціях. Спритна, вміла й рішуча скрізь. Вона перев'язує рану Остапа, ховає його в плавнях. Мужність не покидає її навіть тоді, коли вона розуміє, що заблукала. Бо жила одною думкою: як там Остап, як урятуватись?
Героїчна вдача люблячої жінки найбільш проявилась після арешту Остапа. Віддає останні скарби, щоб урятувати коханого, але це не допомагає. Гарячково шукає Соломія виходу з цієї ситуації. У неї визріває план, надзвичайно сміливий, тим більше для жінки, врятування свого коханого. Там, у водах Дунаю, і загинула ця самовіддана жінка.
У душі кожної людини завжди живуть дві несумісні речі — добро і зло. Хто з них переможе, такою і буде людина. Дуже важливо, щоб душі більшості з нас були чистими, щедрими, щоб зло не мало змоги оселитися там і перемогти. Інакше наша планета перетвориться на розсадник злої сили, здатної загубити увесь всесвіт.
Про одвічну боротьбу добра і зла відомо ще з часів створення Біблії, а може, і ще раніше. Якщо ж звернутися до усіх світових культур, то і там можна знайти згадки про цю смертельну боротьбу. Добро — це, звісно, Бог. Як тільки не називали того, з ким повсякчас бореться володар Всесвіту, Бог, — Рогатий, Мефістофель, Диявол, Сатана... Вже більше двох тисячоліть ведеться та боротьба, але й досі невідомо, хто у ній переміг. Чаша терезів схиляється то в один, то в другий бік. Здається, що ніколи ми не дізнаємося, чи переможуть добро, мир на нашій планеті.
Відомо, що Бог — це, перш за все, Любов. Любов до усього: до тварин, до травиці, до сонця, до землі, до пташини у небі, до матері, до коханих, до усього людства. Але чи багато зараз на Землі людей, які б дбали про усіх на цій планеті? Більшість з нас чомусь забули про милосердя, взаємодо доброту, яких нас вчить священне писання, і намагаються жити за якимись новими законами, які більше скидаються на "вовчі".
Мабуть, це і є ота одвічна боротьба добра і зла, про яку так багато говорять та пишуть.
Про цю боротьбу розповідали нам ще наші старенькі бабусі та дідусі — це казки. Чомусь у казках справедливість, правда — добро — завжди перемагають, незважаючи на, здавалося б, дуже важкі та нелегкі перешкоди. Знешкоджують і різноманітних страховиськ, і жахливих відьом, і нахабних мачух, і підступних тварин. Завжди у казках є щасливий кінець, який так і приваблює маленьких читачів та слухачів. Дітлахи знайомляться з ними з великою цікавістю, намагаючись наслідувати саме добрих героїв, маючи у маленьких серцях вже немалу ненависть до того ж Кощія чи Баби-Яги, які виступають завжди з поганого боку. А добрі Івани-царевичі, хоробрі солдати, богатирі стають втіленням дитячих мрій і наслідувань. Казки, я гадаю, саме і вчать доброті, милосердю, любові маленьких дітей; вони ніби є їхніми першими вчителями, хоч і у чарівному світі.
У центрі повісті Коцюбинського - двоє закоханих: молодий парубок Остап і заміжня жінка Соломія. дуже засмучена звісткою про намір її коханого тікати із села аж за Дунай: «Тікаєш... покидаєш мене... І отсе я лишуся сама з тим осоружним чоловіком». Але любов до Остапа перемагає її власні почуття: «Тікай, Остапе, тікай, серце». Прийняла це рішення, мов відірвала кусок серця.
То як же треба кохати, щоб покинути рідний дім, хоч і не дуже радісне, але все-таки, більш-менш, спокійне життя, і піти за Остапом, єдиним і дорогим! Піти в невідомість, неймовірні труднощі доріг і небезпек. Піти світ за очі, аби тільки бути разом зі своїм коханим.
На які тільки хитрощі, вигадки і вчинки не здатна жінка, що щиро кохає!
Соломія перевдягається в чоловічу одежу, обстригає свої коси, не забуваючи навіть свій жіночий одяг, що зняла із себе, викинути в ставок.
Любов надає їй відчайдушної мужності. Соломія — справжня героїня. Вона не розгублюється ні в яких ситуаціях. Спритна, вміла й рішуча скрізь. Вона перев'язує рану Остапа, ховає його в плавнях. Мужність не покидає її навіть тоді, коли вона розуміє, що заблукала. Бо жила одною думкою: як там Остап, як урятуватись?
Героїчна вдача люблячої жінки найбільш проявилась після арешту Остапа. Віддає останні скарби, щоб урятувати коханого, але це не допомагає. Гарячково шукає Соломія виходу з цієї ситуації. У неї визріває план, надзвичайно сміливий, тим більше для жінки, врятування свого коханого. Там, у водах Дунаю, і загинула ця самовіддана жінка.