До позасюжетних елементів належить рядок
А Він дивився, як Стьопка, нагинаючись під вітром, побіг до чайної.
Б З-за високої мурованої стіни визирали гілки з червоними яблуками.
В Грицько вийшов з електрички й пішов до буфету за пивом з копченою рибою...
Г По пісні Микольцьо схлипнув, як дитина, а потім рукою витер носа.
Іван Мазепа:Автор вкладає в уста персонажа роздуми про історичну долю народу: «В тім-то й біда, що Господь посадив нас не між горами та між морями, а на велетенському суходолі, на безбережних степах. Куди не скоч, скрізь двері. Нам треба заволодіти степом». Степ тут ще й метафора: «Степом назверх і всередині, бо наша душа теж степ. Степ — ворог держави». Маючи далекосяжні плани, Мазепа готується розірвати союз із Московським царством. До цього його підштовхує ще й органічне неприйняття російської політичної культури: «Гетьман не любив Петра. Це був варвар, а Мазепа ненавидів варварства». Саме кривди, що їх терпіло українське населення від навали росіян, підштовхували гетьмана до союзу зі шведським королем Карлом ХІІ, супротивником російського монарха. Письменник виділив в образі Івана Мазепи чимало інших рис — показав його в стосунках із матір'ю, із друзями й однодумцями. І звичайно, особистість гетьмана розкривається у його ставленні до Мотрі Кочубеївни. У ній він цінує не лише красу, а й душевне багатство та розум. Закоханий гетьман постає людиною чуйною й уважною, щирою у своїх почуттях.
При вивченні української літератури Х IX ст. обов'язково слід звертатися до першого українського історичного роману П. Куліша "Чорна рада". Це глибокий багатопроблемний твір. Серед поставлених питань чільне місце займає проблема героїзму, душевної чистоти і духовної ницості у важкі для країни часи.
Одна з драматичних сторінок України, художньо розкрита П. Кулішем, — це надзвичайно гостра явна і таємна боротьба за владу, боротьба за гетьманування після смерті Б. Хмельницького. Різні соціальн висунули своїх лідерів: Павла Тетерю, Якима Сомка та Івана Брюховсцького. Переможцем вийшов Брюховецький, який невдовзі стратив своїх політичних суперників.
Це зараз ми знаємо, чим закінчилися події 1663 року. А поки що в романі все ще попереду, і кожен з персонажів діє за підказкою свого серця.
Паволоцький полковник Шрам — одна з центральних постатей роману — людина досвічена, мудра. Він добре розуміє, чого прагнуть претенденти на гетьманську булаву, правильно оцінює їхні політичні та військові сили. Заради незалежності України Шрам готовий віддати сили й літа, що йому судилося ще прожити. Він їде до Якима Сомка, щоб словом і ділом до йому в цій справі — "привернути всю Україну до однієї булави".
Шрам — ідеально-романтичний образ, який усіма силами прагне добра та спокою Україні. Навіть стосовно єдиного сина Петра, якому Божий Чоловік пророкував, що той помре своєю смертю, відповідає: "Нехай лучче поляже од шаблі і од кулі, аби за добре діло, за цілість України, що ось розідрали надвоє".
загинув Шрам теж за Україну, коли, рятуючи Паволоч, сам здався Тетері й "прийняв усю вину на одного себе".
Майже однодумцем полковника є Яким Сомко, один з кандидатів на булаву. На відміну від інших претендентів, це безкомпромісна щодо свободи свого народу людина. Утворі він разом зі Шрамом мріє з'єднати обидві частини України під однією булавою: "... що Україна розідрана надвоє, про те усім байдуже!" — каже Сомко при першій зустрічі зі Шрамом.
Сомко дещо легко, навіть ілюзорно, сприймає події, що розгортаються в Україні. Бо він запальний, як порох, ідеаліст, який понад усе ставить лицарські чесноти і не уявляє, як можна діяти інакше — за до грошей, лестощів і підступності. Тому і не зважає особливо на Брюховсцького, який сріблом узяв владу на Запоріжжі, думає, що достатньо палкої чесної промови або, на крайній випадок, гармат, щоб показати сутність кожного. А коли Сомко доведе свою правоту, то "Запорожців тоді я здавлю, як макуху, гетьмана їх поверну в свинопаси, а дурну чернь навчу шанувати гетьманськую зверхність!" Так самонадіяно та ідеалізовано сприймає він ситуацію, хоч вирізняється винятковою чесністю, завзятістю, відданістю своїй справі. Його гасло: "Нехай у мене всяке, нехай і міщанин, і посполитий, і козак стоїть за своє право; тоді буде на Вкраїні і правда, і сила". Але недооцінивши руйнівну силу противника, що розколює народ, так само, як і Шрам, Сомко гине у боротьбі за права народу.
Видно, що погляди цих двох борців близькі й самому П. Кулішеві. Шрам і Сомко— це засоби висловити заповітні письменницькі думки стосовно державності.
Не можна оминути й не зачудуватися душевною широтою козака-запорожця Кирила Тура — завзятого воїна і характерника, філософа і по-своєму мудрої людини. Саме про таких ляхи казали, що в козака "дев'ять душ у тілі", що "буцім запорожці ростуть у Великому Лузі з землі, як гриби".
Для нього головне — гідно нести славу воїнів-запорожців. Відповідаючи Чорногору на запитання про втечу від погоні, Тур гордо вимовляє: "Про славу думає лицар, а не про те, щоб ціла була голова на плечах. Не сьогодні, дак завтра поляже вона, як од вітру на степу трава; а слава не вмре, не поляже..."
Апофеозом доброти, товариськості Кирила Тура є спроба врятувати Сомка від страти. Заради вищої справедливості, вищих ідей, які запорожець розумів, він готовий був віддати життя.
Кожен з основних персонажів — Сомко, Шрам, Тур, Петро, Черевань, Брюховецький, Тетеря — несе в собі певну життєву філософію, певну ідею. Тільки одні ідеї спрямовані на об'єднання нації, осягнення інтересів кожної людини і народу, а інші — тільки на власний, вузьколобий інтерес.