До світової новели належать твори: * а О. Генрі "Дари волхвів", "Останній листок";Е. А. По "Золотий жук"
б О. Генрі "Дари волхвів", "Останній листок"
в Д. А. Конан Дойл "Пістрява стрічка"; О. Генрі "Дари волхвів", "Останній листок";Е. А. По "Золотий жук"
г Д. А. Конан Дойл "Пістрява стрічка", "Спілка рудих"; О. Генрі "Дари волхвів", "Останній листок"; Е. А. По "Золотий жук"
Робила віршованим як і твір, на рядків 7-8 зійде
Объяснение:
Але байдуже поглянув хлопчина,
на євшан-зілля оте.
він гінця прогнав від себе
у мандрівку по степу.
той без їжі і води
прийшов на землю рідну днів за три.
сумну вість повідав хану:
"Не покинув хлопець славу
задля рідної землі".
І остався хлопець в мономаха
і остався жить він паном
на чужій отій землі.
і лиш на старость літ,
він зрожумів що все дарма:
У славі тій, щастя нема.
Краще б на своїй землі,
жорстоко він загинув,
Аніж як зрадник все життя над побратимами сміявся
та у багатстві все купався
ответ: она була останньою.
Народилася не ранньою весною, як всі її сестри та брати. Було тоді вже тепле, ясне, веселе літо. Тим-то вона була найменшою в родині, "мізинчиком", її дуже жаліли й любили, але ж любили не тільки за те, що була вона манісінька, як кошенятко. Була вона добра, лагідна, плоха, звичайненька, слухняна, роботяща. А, граючись з іншими малими Хухами, радо приставала на всяку забавку, до якої її кликали. І ніколи ніхто не бачив, щоб вона колись гнівалась, чи була роздратованою, або ж мала якісь примхи.
Коротко кажучи, це була дуже гарна Хушка, може, ліпша, як всі інші Хухи в тому лісі.
Звали її Моховинка.
Ми, люди, всіх Хух звемо просто Хухами, так само, як і вони кажуть на всіх нас просто Люди. А тим часом Хухи бувають різні. Ті, що живуть у лісі, звуться лісовими; ті, що по проваллях та скелях - печерницями; що понад річками та озерами - очеретянками; ті, що у високій траві та бур'янах - бур'янками. Бувають ще: степовички, байрачні, левадні. Тільки немає болотянок, бо всі Хухи, як котики, не люблять вогкого.
Моховинка була зроду лісовою Хухою. Й не тільки лісовою, а ще й боровинкою, бо народилася вона у густому-густому старому бору, де споконвіку жив увесь її славний рід. Відомо ж бо, що Хухи з роду в рід живуть по одних і тих самих місцях. Переселяються ж тоді, коли щось зруйнує милу їм їхню батьківщину.
А це буває дуже, дуже тяжко, й вони гірко плачуть. Правда, люди здебільшого того плачу не розуміють, думають, що то стогне вітер, чи скриплять дерева в лісі, або пищать миші в полі. Бо ж люди дуже рідко помічають та розуміють чужі сльози...
Однак тому великому бору, в якім жила Моховинка, нічого не загрожувало. Лісник доглядав, щоб ніхто не кинув сірничка, хлопці глибоко всередину ходити боялися, рубали ж ліс тільки невеликими частками, й він швидко виростав знову.
В тім бору, між корінням великої сосни, зробила на осінь Моховинка собі хатку. Заблудити вона не могла ніколи, бо ту сосну легко було впізнати: на прикорні вона ділиться на три товстих стовбури. Моховинка заложила всі дірки сосновими галузками, а щілини й ізокола, й зсередини - м'яким зеленим мохом.
Була вона й сама така пухка, як мох. Мала довгу вовничку, що, мов шовком, вкривала все її тільце. Сама тільки мордочка була голенька й нагадувала садову жовто-фіалову квіточку - "братки". Та були ще в неї голенькі зісподу, рожеві лапки.
Объяснение: