Завдання цікаве, з трішки філосовських нахилом. Я спробую висловити своє особисте враження, але буду дуже рада почути й думки інших))
Щодо сучасних проблем: читаючи цей твір, у мене складалося враження, що минають роки, навіть століття, а проблеми у нашого народу майже не змінюються. Наприклад,
Доля Мотрі (матір Чіпки) і її проблеми мені дуже нагадують проблеми будь-якої жінки, яка працювала в колгоспі за часів радянської влади, або й деяких сучасних жінок. Малих дітей залишали на когось із старших дітей або на бабусів-дідусів, тому що не в кожного була можливість віддати їх до садочку, а сьогодні не у кожному далекому селі той садочок є. Від ранку до темної ніченьки працювали такі матері на роботі, отримуючи за це копійки. А ще дуже страшну руйнівну силу має людський осуд. І нехай сьогодні вже не так відносяться до жінок, які народили дітей поза шлюбом, але людський осуд або несприйнятя і в наш час не одній людині ломають долю.
Грицько - сирота, який поневірятися по заробітках, важко працюючи, щоб заробити хоч якусь копійку на власне господарство. Скільки таких заробітчан скитається сьогодні по чужих країнах?
Правда, мені здалося, що отримати у власність землю таким чином, як його отримала Мотря, в сучасному світі було б проблематичніше. А тим більше, не отримавши при цьому ніяких підтверджуючих документів. Зрештою, як і відібрати цю землю сьогодні було б не так легко, як це сталося в романі. А отже, у Чіпки і Мотрі був би шанс залишитися власниками землі.
7) З персонажів твору мені дуже імпонує Галя - дружина Чіпки. На мій погляд, Чіпці дуже повезло, що така чудова дівчина вірно і щиро його покохала. Це був шанс для нього від долі щось змінити у своєму житті. А от сам Чіпка мене дуже дратує. Він домашній агресор, алкоголік. Мені здається, що він не залишив своє грабіжницьке ремесло не тому, що його злидні обсіли, а тому що йому не вистачало пригод, або як тепер кажуть про таких шукачів пригод - у нього була адреналінова залежність. З кожною сторінкою роману я сподівалася, що станеться диво і він таки зупиниться, обере чесне, тихе, спокійне, поважне життя, але ці сподівання танули як весняний сніг. Ні жалю, ні співчуття у мене Чіпка не викликає.
О. Довженко в своєму оповіданні "Воля до життя" змалював звичайних людей у екстремальній ситуації.
Основою цього оповідання було саме життя воєнних років.
Головний герой твору — звичайний боєць Іван Кармалюк. Важко поранений, він усіма силами намагається вижити: незважаючи на біль, затискає розірвану артерію, бореться з газовою гангреною, навіть коли вже майже не має пульсу. Зрозумівши, що програє битву зі смертю, цей звичайний рядовий боєць, який вже не мав сил, прийшов до перев'язочної з вимогою: "Жить хочу! Дайте мені перев'язку і все, що треба!". І ця сила волі врятувала бійця.
Не дивно, що хірург, який за чотирнадцять місяців на фронті звик до терпеливої мовчазної покори поранених, був вражений силою протесту Івана Кармалюка так сильно, що забув про втому. "З хірургом сталось щось дивне. Він ніби весь переродився, почав працювати весело, з надзвичайною енергією,... з надзвичайним натхненням і любов'ю. Ніколи ще не хотілось йому так палко врятувати життя людині, як зараз". Лікар милується з Кармалюка. Звичайний хлопець здається йому велетнем, сила якого помножує силу самого хірурга.
І після порятунку пораненого лікар зворушливо дякує йому за те, що той навчив його жити, допоміг розгледіти душевну силу людини на війні: "Людина на війні — це воля... Скільки волі, стільки й людини".
Мені здається, що воля до життя однієї людини може надихнути багатьох, а один героїчний вчинок — надихнути на подвиг безліч людей. І взагалі, на мою думку, найважливіший бій людини — це битва з самим собою, зі своєю слабкістю, страхом, безвольністю. І жодне лихо в цьому житті не зламає того, хто виграв цей бій.
Відповідь:
Завдання цікаве, з трішки філосовських нахилом. Я спробую висловити своє особисте враження, але буду дуже рада почути й думки інших))
Щодо сучасних проблем: читаючи цей твір, у мене складалося враження, що минають роки, навіть століття, а проблеми у нашого народу майже не змінюються. Наприклад,
Доля Мотрі (матір Чіпки) і її проблеми мені дуже нагадують проблеми будь-якої жінки, яка працювала в колгоспі за часів радянської влади, або й деяких сучасних жінок. Малих дітей залишали на когось із старших дітей або на бабусів-дідусів, тому що не в кожного була можливість віддати їх до садочку, а сьогодні не у кожному далекому селі той садочок є. Від ранку до темної ніченьки працювали такі матері на роботі, отримуючи за це копійки. А ще дуже страшну руйнівну силу має людський осуд. І нехай сьогодні вже не так відносяться до жінок, які народили дітей поза шлюбом, але людський осуд або несприйнятя і в наш час не одній людині ломають долю.
Грицько - сирота, який поневірятися по заробітках, важко працюючи, щоб заробити хоч якусь копійку на власне господарство. Скільки таких заробітчан скитається сьогодні по чужих країнах?
Правда, мені здалося, що отримати у власність землю таким чином, як його отримала Мотря, в сучасному світі було б проблематичніше. А тим більше, не отримавши при цьому ніяких підтверджуючих документів. Зрештою, як і відібрати цю землю сьогодні було б не так легко, як це сталося в романі. А отже, у Чіпки і Мотрі був би шанс залишитися власниками землі.
7) З персонажів твору мені дуже імпонує Галя - дружина Чіпки. На мій погляд, Чіпці дуже повезло, що така чудова дівчина вірно і щиро його покохала. Це був шанс для нього від долі щось змінити у своєму житті. А от сам Чіпка мене дуже дратує. Він домашній агресор, алкоголік. Мені здається, що він не залишив своє грабіжницьке ремесло не тому, що його злидні обсіли, а тому що йому не вистачало пригод, або як тепер кажуть про таких шукачів пригод - у нього була адреналінова залежність. З кожною сторінкою роману я сподівалася, що станеться диво і він таки зупиниться, обере чесне, тихе, спокійне, поважне життя, але ці сподівання танули як весняний сніг. Ні жалю, ні співчуття у мене Чіпка не викликає.
Пояснення:
Наприклад твір"Сила волі"
Объяснение:
Краткий зміст:О. Довженко в своєму оповіданні "Воля до життя" змалював звичайних людей у екстремальній ситуації.
Основою цього оповідання було саме життя воєнних років.
Головний герой твору — звичайний боєць Іван Кармалюк. Важко поранений, він усіма силами намагається вижити: незважаючи на біль, затискає розірвану артерію, бореться з газовою гангреною, навіть коли вже майже не має пульсу. Зрозумівши, що програє битву зі смертю, цей звичайний рядовий боєць, який вже не мав сил, прийшов до перев'язочної з вимогою: "Жить хочу! Дайте мені перев'язку і все, що треба!". І ця сила волі врятувала бійця.
Не дивно, що хірург, який за чотирнадцять місяців на фронті звик до терпеливої мовчазної покори поранених, був вражений силою протесту Івана Кармалюка так сильно, що забув про втому. "З хірургом сталось щось дивне. Він ніби весь переродився, почав працювати весело, з надзвичайною енергією,... з надзвичайним натхненням і любов'ю. Ніколи ще не хотілось йому так палко врятувати життя людині, як зараз". Лікар милується з Кармалюка. Звичайний хлопець здається йому велетнем, сила якого помножує силу самого хірурга.
І після порятунку пораненого лікар зворушливо дякує йому за те, що той навчив його жити, допоміг розгледіти душевну силу людини на війні: "Людина на війні — це воля... Скільки волі, стільки й людини".
Мені здається, що воля до життя однієї людини може надихнути багатьох, а один героїчний вчинок — надихнути на подвиг безліч людей. І взагалі, на мою думку, найважливіший бій людини — це битва з самим собою, зі своєю слабкістю, страхом, безвольністю. І жодне лихо в цьому житті не зламає того, хто виграв цей бій.