До ть написати твір роздум на тему "Як Мумі тролі ставляться до природи "

Бджола — мала трудівничка, яка день і ніч збирає пилок з квіток, не маючи часу на відпочинок. Цікаво, що вона не потребує відпочинку, адже її робота дає їй справжнє задоволення.Саме до бджоли ми можемо застосувати ідею «сродної» праці, яку у свій час проповідував Григорій Сковорода. У чому полягала суть «сродності»? У тому, що кожна людина повинна знайти своє призначення у житті та незмінно руха­тися в цьому напрямку. Тільки улюблена справа допомагає людині відчувати се­бе щасливою та сповненою життєвих сил.заняття, яке є справою всього життя, може до оточенню. І це ми добре бачимо у Сковороди, Шевченка, які прагнули через своє могутнє сло­во підняти свій народ до рішучих дій. Шевченко робив це відкрито, адже ко­жен його твір був закликом. У Сковороди суть заклику потрібно шукати більш глибоко.Бджола постійно трудиться, не знаючи втоми. А може, вона просто не пока­зує її. А чи ми знаємо своє покликання у житті, що ми відчуваємо, коли почи­наємо займатися улюбленою справою. І які почуття викликає заняття справою, що не подобається? Отож треба зробити для себе правильні висновки.

Мотря Кочубеївна :Змальовуючи героїню, автор вийшов поза межі любовної історії. У її образі він виділив самостійність, рішучість, патріотизм. Козак Іван Чуйкевич, закоханий у Мотрю, дав їй промовисту характеристику: «У неї жіноча врода, але мужеська вдача». Мотря по-справжньому закохалась у гетьмана, коли він гостював у Ковалівці, маєтку Кочубеїв. Особливо полонила її серце пісня у виконанні Мазепи («Мотря не зводила з нього очей, як зачарована»). Вона відчула душевну й духовну спорідненість із гетьманом, була захоплена його внутрішньою силою. У дівчини загострилися стосунки з батьками, особливо з владною матір'ю. Кочубей не був категорично проти шлюбу дочки з гетьманом, однак мусив рахуватися з волею дружини: «Василь Леонтійович, людина м'ягка й добросердна, хитався поміж гетьманом і своєю жінкою, схиляючись то на його бік, то на її, залежно від того, під чиїм впливом оставався». Відхиливши сватання Мазепи, батьки відправили дочку до монастиря, однак вона втекла до свого коханого. Дівчина добре усвідомлювала, що не зможе й надалі йти проти волі батьків. До того ж її матір скористалась із втечі доньки й обвинуватила гетьмана у викраденні. Аби не давати підстав для наклепів та інтриг проти Мазепи, Мотря зрештою повернулася під батьківську опіку. Автор розкрив внутрішню драму героїні, яка опинилась у не й ситуації, коли мусила обирати між своїм обов'язком перед батьками й коханням.
Іван Мазепа:Автор вкладає в уста персонажа роздуми про історичну долю народу: «В тім-то й біда, що Господь посадив нас не між горами та між морями, а на велетенському суходолі, на безбережних степах. Куди не скоч, скрізь двері. Нам треба заволодіти степом». Степ тут ще й метафора: «Степом назверх і всередині, бо наша душа теж степ. Степ — ворог держави». Маючи далекосяжні плани, Мазепа готується розірвати союз із Московським царством. До цього його підштовхує ще й органічне неприйняття російської політичної культури: «Гетьман не любив Петра. Це був варвар, а Мазепа ненавидів варварства». Саме кривди, що їх терпіло українське населення від навали росіян, підштовхували гетьмана до союзу зі шведським королем Карлом ХІІ, супротивником російського монарха. Письменник виділив в образі Івана Мазепи чимало інших рис — показав його в стосунках із матір'ю, із друзями й однодумцями. І звичайно, особистість гетьмана розкривається у його ставленні до Мотрі Кочубеївни. У ній він цінує не лише красу, а й душевне багатство та розум. Закоханий гетьман постає людиною чуйною й уважною, щирою у своїх почуттях.