На одній лісовій галявині росла собі маленька жовта Кульбабка. До Кульбабки за смачним нектаром прилітали різні комашки: метелики, бджілки, джмелики. І Кульбабці дуже подобалось дивитися як вони літають високо в небі. „Ось би мені так колись політати, високо-високо, як метелик...” мріяла собі Кульбабка. А її сестрички квіточки тільки з неї сміялися: „Як же ти полетиш? Ти ж квітка, ми квіти не ходимо і не літаємо, а ростем, міцно тримаємось корінням до землі”. Та кульбабка не зважала і продовжувала мріяти...
А чутки про дивну мрію Кульбабки дійшли до лісової Феї. І лісова фея вирішила здійснити мрію кульбабки. Фея прилетіла до кульбабки, сіла на її ніжні жовті пелюсточки і запитала: „Чи це правда, Кульбабко, що ти мрієш літати?”. „Правда, – несміливо відповіла квіточка, – це моя найбільша мрія”. „Я можу здійснити твою мрію, – сказала лісова Фея, – але для того, щоб полетіти тобі доведеться спочатку померти...”. „Померти? Як це померти?”, здивувалась кульбабка. А лісова фея пояснила: „Твій гарний жовтий зів’яне, засохне, але на його місці розквітне нова квітка, біла і пухнаста, як твоя душа.” Кульбабка задумалась на хвилинку, а тоді відповіла: „Добре, я згідна”.
І справді ще до вечора гарна жовта квітка зів’яла, але наступного дня кульбабка розквітнула новою квіткою: кругленькою, білою і пухнастою. А коли подув легенький вітерець, Кульбабка полетіла маленькими пушинками „Ой як гарно, я лечу-у-у-у...”, тішилась кульбабка, джмелі і метелики тільки дивувались. А там де падали білі пухнастики виростали нові кульбабки, які вміли літати.
На одній лісовій галявині росла собі маленька жовта Кульбабка. До Кульбабки за смачним нектаром прилітали різні комашки: метелики, бджілки, джмелики. І Кульбабці дуже подобалось дивитися як вони літають високо в небі. „Ось би мені так колись політати, високо-високо, як метелик...” мріяла собі Кульбабка. А її сестрички квіточки тільки з неї сміялися: „Як же ти полетиш? Ти ж квітка, ми квіти не ходимо і не літаємо, а ростем, міцно тримаємось корінням до землі”. Та кульбабка не зважала і продовжувала мріяти...
А чутки про дивну мрію Кульбабки дійшли до лісової Феї. І лісова фея вирішила здійснити мрію кульбабки. Фея прилетіла до кульбабки, сіла на її ніжні жовті пелюсточки і запитала: „Чи це правда, Кульбабко, що ти мрієш літати?”. „Правда, – несміливо відповіла квіточка, – це моя найбільша мрія”. „Я можу здійснити твою мрію, – сказала лісова Фея, – але для того, щоб полетіти тобі доведеться спочатку померти...”. „Померти? Як це померти?”, здивувалась кульбабка. А лісова фея пояснила: „Твій гарний жовтий зів’яне, засохне, але на його місці розквітне нова квітка, біла і пухнаста, як твоя душа.” Кульбабка задумалась на хвилинку, а тоді відповіла: „Добре, я згідна”.
І справді ще до вечора гарна жовта квітка зів’яла, але наступного дня кульбабка розквітнула новою квіткою: кругленькою, білою і пухнастою. А коли подув легенький вітерець, Кульбабка полетіла маленькими пушинками „Ой як гарно, я лечу-у-у-у...”, тішилась кульбабка, джмелі і метелики тільки дивувались. А там де падали білі пухнастики виростали нові кульбабки, які вміли літати.