Мотря Кочубеївна :Змальовуючи героїню, автор вийшов поза межі любовної історії. У її образі він виділив самостійність, рішучість, патріотизм. Козак Іван Чуйкевич, закоханий у Мотрю, дав їй промовисту характеристику: «У неї жіноча врода, але мужеська вдача». Мотря по-справжньому закохалась у гетьмана, коли він гостював у Ковалівці, маєтку Кочубеїв. Особливо полонила її серце пісня у виконанні Мазепи («Мотря не зводила з нього очей, як зачарована»). Вона відчула душевну й духовну спорідненість із гетьманом, була захоплена його внутрішньою силою. У дівчини загострилися стосунки з батьками, особливо з владною матір'ю. Кочубей не був категорично проти шлюбу дочки з гетьманом, однак мусив рахуватися з волею дружини: «Василь Леонтійович, людина м'ягка й добросердна, хитався поміж гетьманом і своєю жінкою, схиляючись то на його бік, то на її, залежно від того, під чиїм впливом оставався». Відхиливши сватання Мазепи, батьки відправили дочку до монастиря, однак вона втекла до свого коханого. Дівчина добре усвідомлювала, що не зможе й надалі йти проти волі батьків. До того ж її матір скористалась із втечі доньки й обвинуватила гетьмана у викраденні. Аби не давати підстав для наклепів та інтриг проти Мазепи, Мотря зрештою повернулася під батьківську опіку. Автор розкрив внутрішню драму героїні, яка опинилась у не й ситуації, коли мусила обирати між своїм обов'язком перед батьками й коханням. Іван Мазепа:Автор вкладає в уста персонажа роздуми про історичну долю народу: «В тім-то й біда, що Господь посадив нас не між горами та між морями, а на велетенському суходолі, на безбережних степах. Куди не скоч, скрізь двері. Нам треба заволодіти степом». Степ тут ще й метафора: «Степом назверх і всередині, бо наша душа теж степ. Степ — ворог держави». Маючи далекосяжні плани, Мазепа готується розірвати союз із Московським царством. До цього його підштовхує ще й органічне неприйняття російської політичної культури: «Гетьман не любив Петра. Це був варвар, а Мазепа ненавидів варварства». Саме кривди, що їх терпіло українське населення від навали росіян, підштовхували гетьмана до союзу зі шведським королем Карлом ХІІ, супротивником російського монарха. Письменник виділив в образі Івана Мазепи чимало інших рис — показав його в стосунках із матір'ю, із друзями й однодумцями. І звичайно, особистість гетьмана розкривається у його ставленні до Мотрі Кочубеївни. У ній він цінує не лише красу, а й душевне багатство та розум. Закоханий гетьман постає людиною чуйною й уважною, щирою у своїх почуттях.
«Хоч я й дуже люблю ліс, але побоююсь його душі... ». «А ще я люблю, як з лісу несподівано вигулькне хатина, заскриплять ворітця, побіжать стежки до саду і до пасічиська. І люблю, коли березовий сік накрапає із жолобкаЛюблю напасти на лісове джерело і дивитись, як воно коловертнем викручується з глибини. І люблю, коли гриби, обнявшись, мов брати, збирають на свої шапки росу. І люблю восени по коліна ходити в листві. Коли так гарно червоніє калина і пахнуть опеньки».«Я не дуже кривлюсь, коли треба щось робити, охоче допомагаю дідусеві, пасу нашу вредюгу коняку, рубаю дрова, залюбки гострю сапи, люблю з мамою щось садити або розстеляти по весняній воді і зіллю полотно, без охоти, а все-таки потроху цюкаю сапкою на городі і не вважаю себе ледащим».«Та є в мене, коли послухати одних, слабкість, а коли повірити іншим — дурість; саме вона й завдає найбільшого клопоту та лиха... І вже тоді мені одні слова сяяли, мов зорі, а інші туманили голову».«Я ніколи не був скиглієм, терпляче зносив і батіг, і хлудину, і запотиличники...»«Вчився я добре, вчився б, напевне, ще краще, аби мав у що взутися. Коли похолодало і перший льодок затягнув калюжки, я мчав до школи, наче ошпарений. Напевне, тільки це навчило так бігати, що потім ніхто в селі не міг перегнати мене, чим я неабияк пишався».Мар’яна —> Михайлику: «І вчися...та так учися, щоб усі знали, які-то мужицькі діти. Хай не кажуть ні пани, ні підпанки, ні різна погань, що ми тільки бидло. Були бидлом, а тепер — зась!»
Іван Мазепа:Автор вкладає в уста персонажа роздуми про історичну долю народу: «В тім-то й біда, що Господь посадив нас не між горами та між морями, а на велетенському суходолі, на безбережних степах. Куди не скоч, скрізь двері. Нам треба заволодіти степом». Степ тут ще й метафора: «Степом назверх і всередині, бо наша душа теж степ. Степ — ворог держави». Маючи далекосяжні плани, Мазепа готується розірвати союз із Московським царством. До цього його підштовхує ще й органічне неприйняття російської політичної культури: «Гетьман не любив Петра. Це був варвар, а Мазепа ненавидів варварства». Саме кривди, що їх терпіло українське населення від навали росіян, підштовхували гетьмана до союзу зі шведським королем Карлом ХІІ, супротивником російського монарха. Письменник виділив в образі Івана Мазепи чимало інших рис — показав його в стосунках із матір'ю, із друзями й однодумцями. І звичайно, особистість гетьмана розкривається у його ставленні до Мотрі Кочубеївни. У ній він цінує не лише красу, а й душевне багатство та розум. Закоханий гетьман постає людиною чуйною й уважною, щирою у своїх почуттях.