"Народна пісня є вірне, самобутнє і невимушене вираження народної душі, її супутниця в радості і горі, енциклопедія її знань, її релігії, філософії, скарбниця, якій він довіряє свою віру, свої сумніви і національну історію". Це сказав француз Поль Лафарг, але цей вираз є дуже сприйнятним для розуміння всієї глибини, розмаїття та винятковості саме української пісенної лірики.
Пісенною лірикою ми називаємо пісні – народні або авторські, що у ліричному, особистісному дусі розкривають почуття, переживання, відчуття людини, взаємовідносини з іншими людьми… Для найкращих зразків цього жанру характерно, що ці почуття подаються так, що неодмінно викликають відгук у душі кожного з слухачів такої пісні. Центральними у пісенній ліриці є індивідуальні переживання людей, тому вона просто приречена на успіх, бо здатна розбудити відповідні почуття як у того, хто співає, так і у того, хто слухає пісню. Отже, ліричні пісні, як ніякі інші, відбивають почуття та переживання людини. Довге життя пісні, власне, і залежить від міри глибини і правдивості вираження в ній того, що думає і відчуває народ. Хороша лірична пісня кожному новому поколінню в тій чи іншій мірі говорить саме про його почуття, його переживання.
Український народ справедливо вважається народом дуже музичним. Українська пісня має визнання в цілому світі. Наші ансамблі та хори отримували неодноразово найвищі місця на світових конкурсах та змаганнях. Наприклад, подорож української капели з хоровим співом у 1919 та наступних роках по Європі та Америці стала справжнім тріумфом.
А ви, звичайно, чули, як співають українські селяни? Прості люди, що не мають музичної освіти? Керуючись вродженою музичністю, вони ніколи не співають в унісон, а зразу розбиваються на голоси, і кожен упевнено веде свою партію. А український церковний спів ви чули? Тоді ви погодитесь, що він дивує й заворожує своїми стародавніми розспівами; недарма колись у давнину кожна дитина навіть у найглухішому українському селі ходила вчитися співати у церковному хорі – ось звідки у нас такі таланти.
Ліричні пісні, як мені видається, можна розділити на:
- родинно-побутові пісні , які включають пісні любовної і сімейної тематики («В саду ходила, квіти збирала», «Дозволь, мати, вдову взяти», «Ой три шляхи широкії докупи зійшлися», «Ой у полі три криниченьки» та багато інших).
- соціально-побутові пісні : трудові пісні, бурлацькі, чумацькі, солдатські, молодецькі пісні, розбійницькі, каторжницькі, тюремні («Ой зацвіла рожа край вікна», «Та немає гірш нікому», «Посадила огірочки», «Ой матінко-зірко», «Ой піду я лугом», «А в неділю пораненько» та інші).
- жартівливі та сатиричні пісні , хороводи (««А в нашого Омелечка», ««Продай, милий, сірі бички», «Ой під вишнею», «Ти сказала в понеділок», «Грицю, Грицю, до роботи», «Чи не той то Омелько» і багато сотень інших).
- пісні літературного походження («Боже великий, єдиний», «Садок вишневий коло хати», «Стоїть гора високая» , «Пісня про рушник», «Чорнобривців насіяла мати», «Там, де Ятрань круто в’ється»).
Українські пісні набули світової слави, дякуючи видатним українським співакам, серед яких (нехай мені вибачать ті, кого не зміг назвати, бо це просто фізично неможливо) Анатолій Солов»яненко, Борис Гмиря, Дмитро Гнатюк, Квітка Цісик, Євгенія Мірошниченко, Бела Руденко, Ніна Матвієнко, Юрій Богатиков, Михайло Гришко, Лідія Забіляста…
Творчість українських композиторів М. Лисенка, В. Леонтовича, К. Стеценка, Бориса Лятошинського, Мирослава Скорика, Валентина Сильвестова, Мирослава Скорика,Володимира Івасюка та інших музичні фахівці Європи давно вже назвали «новим словом у музиці».
Отже, з усього вищевикладеного можна зробити один правильний висновок: секрет світової слави української пісенної лірики, якою ми маємо право пишатися, лежить в глибинах талановитості, співучості, музичної природної обдарованості українського народу.
Поезія для мене - це ще один іб існування й самовираження. Це можливість висловити свої почуття і переживання та донести їх до інших. Для мене настільною книгою є "Вибране" Ліни Костенко. Необхідними для прочитання вважаю твори Лесі Українки, Тараса Шевченка, Василя Симоненка, Марини Цвєтаєвої, Бориса Пастернака. Зараз є дуже багато цікавих молодих поетів. Раджу перші збірки Володимира Биня, Ірини Бандурович, а також "Спитати в янгола" Марії Людкевич. Поезія може змінити саму людину - якщо людина прагне до цього, то завдяки поезії стає чутливішою, добрішою, відкритішою для світу. Поезія торкається тих струн людської душі, які, можливо, досить довго мовчать у людині, доки її не торкнулися тонкі пальці поетичних рядків. "Поезія - це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі" (Ліна Костенко). Мене поезія зробила поетом. Досить довго я була просто читачем, але за одну ніч, коли до мене прийшли перші віршовані строфи, я стала поетом. І, сподіваюся, залишаюся ним досі. Поезія подарувала мені три поетичні збірки, багато незабутніх вражень від творчих зустрічей з читачами та можливість не загубитися у цьому багатоликому світі прози і проминання... - Поезія - це одна із тих небагатьох речей, які здатні змінювати світ. Я дуже люблю античну літературу. Гомерівський епос про Одіссея і Трою насправді дуже цивілізував Грецію, він об'єднав розрізнені землі, зробив те, що потім відбувалося у Київській Русі в XII-XIII століттях. Він створив державу. У певні періоди поезія стає дуже важливою. Достатньо згадати, чим був "Кобзар" Шевченка, чим була поезія народників, яку ми зараз читаємо із таким усміхом, мовляв, це не дуже серйозно, не дуже цікаво. Насправді ж поезія народників років двадцять будувала нашу державність.Я вчора виступала у книгарні "Є", що проводила захід до Дня поезії. Мене вразила величезна кількість людей, які на нього прийшли. Не думала, що в не дуже сприятливу погоду зал буде переповненим - там ще десь 40 людей стояли. Львів був дуже активним у відзначенні Дня поезії - відбулося чи не шість альтернативних акцій, і всюди аншлагово.Що ж до порад, то я дуже специфічний читач, бо стежу одночасно за багатьма літературами - чеською, польською, литовською, грузинською. Можу сказати, що на цьому тлі українська поезія є однією з найкращих. Загалом раджу читати все. Якщо ж прагматично, то раджу стежити за топ-списками хороших премій. Наприклад, "Російський Букер", польська NIKE, Нобелівська премія. У тих списках імена, які пройшли дуже серйозний відбір, це ті, на кого однозначно слід звертати увагу, якщо йдеться про зарубіжну літературу. Що ж до української, можу назвати дуже багато поетів. Наприклад, Іра Шувалова, Катерина Калитко. Але, мені здається, інколи людині просто необхідно піти в книгарню та погортати книжки. Коли людина, маючи годинку, піде до стелажа із українською поезією, то вона знайде те, що відповідатиме її емоціям в ту хвилину.
"Народна пісня є вірне, самобутнє і невимушене вираження народної душі, її супутниця в радості і горі, енциклопедія її знань, її релігії, філософії, скарбниця, якій він довіряє свою віру, свої сумніви і національну історію". Це сказав француз Поль Лафарг, але цей вираз є дуже сприйнятним для розуміння всієї глибини, розмаїття та винятковості саме української пісенної лірики.
Пісенною лірикою ми називаємо пісні – народні або авторські, що у ліричному, особистісному дусі розкривають почуття, переживання, відчуття людини, взаємовідносини з іншими людьми… Для найкращих зразків цього жанру характерно, що ці почуття подаються так, що неодмінно викликають відгук у душі кожного з слухачів такої пісні. Центральними у пісенній ліриці є індивідуальні переживання людей, тому вона просто приречена на успіх, бо здатна розбудити відповідні почуття як у того, хто співає, так і у того, хто слухає пісню. Отже, ліричні пісні, як ніякі інші, відбивають почуття та переживання людини. Довге життя пісні, власне, і залежить від міри глибини і правдивості вираження в ній того, що думає і відчуває народ. Хороша лірична пісня кожному новому поколінню в тій чи іншій мірі говорить саме про його почуття, його переживання.
Український народ справедливо вважається народом дуже музичним. Українська пісня має визнання в цілому світі. Наші ансамблі та хори отримували неодноразово найвищі місця на світових конкурсах та змаганнях. Наприклад, подорож української капели з хоровим співом у 1919 та наступних роках по Європі та Америці стала справжнім тріумфом.
А ви, звичайно, чули, як співають українські селяни? Прості люди, що не мають музичної освіти? Керуючись вродженою музичністю, вони ніколи не співають в унісон, а зразу розбиваються на голоси, і кожен упевнено веде свою партію. А український церковний спів ви чули? Тоді ви погодитесь, що він дивує й заворожує своїми стародавніми розспівами; недарма колись у давнину кожна дитина навіть у найглухішому українському селі ходила вчитися співати у церковному хорі – ось звідки у нас такі таланти.
Ліричні пісні, як мені видається, можна розділити на:
- родинно-побутові пісні , які включають пісні любовної і сімейної тематики («В саду ходила, квіти збирала», «Дозволь, мати, вдову взяти», «Ой три шляхи широкії докупи зійшлися», «Ой у полі три криниченьки» та багато інших).
- соціально-побутові пісні : трудові пісні, бурлацькі, чумацькі, солдатські, молодецькі пісні, розбійницькі, каторжницькі, тюремні («Ой зацвіла рожа край вікна», «Та немає гірш нікому», «Посадила огірочки», «Ой матінко-зірко», «Ой піду я лугом», «А в неділю пораненько» та інші).
- жартівливі та сатиричні пісні , хороводи (««А в нашого Омелечка», ««Продай, милий, сірі бички», «Ой під вишнею», «Ти сказала в понеділок», «Грицю, Грицю, до роботи», «Чи не той то Омелько» і багато сотень інших).
- пісні літературного походження («Боже великий, єдиний», «Садок вишневий коло хати», «Стоїть гора високая» , «Пісня про рушник», «Чорнобривців насіяла мати», «Там, де Ятрань круто в’ється»).
Українські пісні набули світової слави, дякуючи видатним українським співакам, серед яких (нехай мені вибачать ті, кого не зміг назвати, бо це просто фізично неможливо) Анатолій Солов»яненко, Борис Гмиря, Дмитро Гнатюк, Квітка Цісик, Євгенія Мірошниченко, Бела Руденко, Ніна Матвієнко, Юрій Богатиков, Михайло Гришко, Лідія Забіляста…
Творчість українських композиторів М. Лисенка, В. Леонтовича, К. Стеценка, Бориса Лятошинського, Мирослава Скорика, Валентина Сильвестова, Мирослава Скорика,Володимира Івасюка та інших музичні фахівці Європи давно вже назвали «новим словом у музиці».
Отже, з усього вищевикладеного можна зробити один правильний висновок: секрет світової слави української пісенної лірики, якою ми маємо право пишатися, лежить в глибинах талановитості, співучості, музичної природної обдарованості українського народу.
Поезія для мене - це ще один іб існування й самовираження. Це можливість висловити свої почуття і переживання та донести їх до інших. Для мене настільною книгою є "Вибране" Ліни Костенко. Необхідними для прочитання вважаю твори Лесі Українки, Тараса Шевченка, Василя Симоненка, Марини Цвєтаєвої, Бориса Пастернака. Зараз є дуже багато цікавих молодих поетів. Раджу перші збірки Володимира Биня, Ірини Бандурович, а також "Спитати в янгола" Марії Людкевич. Поезія може змінити саму людину - якщо людина прагне до цього, то завдяки поезії стає чутливішою, добрішою, відкритішою для світу. Поезія торкається тих струн людської душі, які, можливо, досить довго мовчать у людині, доки її не торкнулися тонкі пальці поетичних рядків. "Поезія - це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі" (Ліна Костенко). Мене поезія зробила поетом. Досить довго я була просто читачем, але за одну ніч, коли до мене прийшли перші віршовані строфи, я стала поетом. І, сподіваюся, залишаюся ним досі. Поезія подарувала мені три поетичні збірки, багато незабутніх вражень від творчих зустрічей з читачами та можливість не загубитися у цьому багатоликому світі прози і проминання... - Поезія - це одна із тих небагатьох речей, які здатні змінювати світ. Я дуже люблю античну літературу. Гомерівський епос про Одіссея і Трою насправді дуже цивілізував Грецію, він об'єднав розрізнені землі, зробив те, що потім відбувалося у Київській Русі в XII-XIII століттях. Він створив державу. У певні періоди поезія стає дуже важливою. Достатньо згадати, чим був "Кобзар" Шевченка, чим була поезія народників, яку ми зараз читаємо із таким усміхом, мовляв, це не дуже серйозно, не дуже цікаво. Насправді ж поезія народників років двадцять будувала нашу державність.Я вчора виступала у книгарні "Є", що проводила захід до Дня поезії. Мене вразила величезна кількість людей, які на нього прийшли. Не думала, що в не дуже сприятливу погоду зал буде переповненим - там ще десь 40 людей стояли. Львів був дуже активним у відзначенні Дня поезії - відбулося чи не шість альтернативних акцій, і всюди аншлагово.Що ж до порад, то я дуже специфічний читач, бо стежу одночасно за багатьма літературами - чеською, польською, литовською, грузинською. Можу сказати, що на цьому тлі українська поезія є однією з найкращих. Загалом раджу читати все. Якщо ж прагматично, то раджу стежити за топ-списками хороших премій. Наприклад, "Російський Букер", польська NIKE, Нобелівська премія. У тих списках імена, які пройшли дуже серйозний відбір, це ті, на кого однозначно слід звертати увагу, якщо йдеться про зарубіжну літературу. Що ж до української, можу назвати дуже багато поетів. Наприклад, Іра Шувалова, Катерина Калитко. Але, мені здається, інколи людині просто необхідно піти в книгарню та погортати книжки. Коли людина, маючи годинку, піде до стелажа із українською поезією, то вона знайде те, що відповідатиме її емоціям в ту хвилину.