У повісті розповідається про дитинство самого письменника. Це простий, сільський хлопчик, син бідняків. Він дуже допитливий, йому все хочеться знати, до всього дійти своїм розумом, а багато чого довідатися від дорослих. Михайлик сприймає світ, як казку. Він любить зорі у високому небі, запах жита в полі і різних трав у лісі. Михайлик — талановитий хлопець. Ще в школі він береться писати п'єси. Спочатку Михайлик багато їх перечитав, а потім і сам захотів написати. Він правдивий хлопчик, глибоко шанує батьків, поважає старших. Михайлик вдячний батькам, що вони навчили його всього хорошого. Завдяки батькам він не цурається ніякої роботи: вміє рубати дрова, боронувати, за плугом ходити, молотити на жорнах, працювати на городі. Моє відноошення до михайлика таке: це дуже щіриий хлопчик, він любе природу, як його матір тай шанує батьків, як до мене, це дорого коштує. Мені здається, що Міхайліка, трохі защимляють батьки, йому подобалось, що дядько розмовляв з ним, як дорослий, Михайлик гарний хлопчик на мою думку. P.s извеняюсь за грамматику.
Такі витвори народної творчості, її неоціненні скарби - прислів’я, загадки і приказки супроводжують нас у побуті з сивої давнини до нинішніх днів і, очевидно, так буде завжди. Вони містять усе, що трапляється у житті з кожною людиною: будні і свята, сміх і горе, вірність і зраду, радість і обурення, страх і сміливість, бунтарство і покірність… Вони навчають і виховують, лякають і остерігають.
За довгі віки народ вклав у зразки своєї творчості все, що притаманне його існуванню. Приказки, казки, загадки, прислів*я відносяться до «малих» жанрів народної творчості. Але не можна применшувати їх значення у народному побуті, тому що їх вживає кожна людина кожного дня, у відповідь на будь-яку подію власного чи чужого життя: працюючи, відпочиваючи, святкуючи, виховуючи малечу, оцінюючи явища природи. Ці згустки народної мудрості мають досконалу словесну форму, це мініатіюри, де немає жодного зайвого слівця. Але вони мають глибокий зміст, тому й стали з часом неписаним моральним кодексом суспільства.
Не так вже й багато у нашій мові слів, до яких би не існувало прислів*я, приказки або загадки.
Ну от, наприклад, візьміть прості слова із щоденного вжитку: ложка, сіль, капуста, дерево, будинок, годинник, сорочка, спідниця, штани… Впевнений, що до кожного з цих та інших слів не складно підібрати прислів*я або приказку, або й загадку.
Не вірите?
Сидить баба на грядках вся закутана в хустках. Це про капусту загадка. І це про неї, але вже прислів*я: «Пішов би до сусіда по капусту, та на двір не пустять». Саджаючи капусту, приказують: не родися пуста, родися густа.
А ось про ложку загадка: сама не їм, а всіх годую. А ось про неї прислів*я та приказка: Дали ложку, то дадуть і юшку. Дали ложку, як страви не стало.
І так про все на світі. Моя бабуся полюбляє вставляти у свої розповіді при далеке минуле усілякі прислів*я. З її розмов я для себе зрозумів, що вони виникали в усі періоди життя людей. Так, у війну виникали одні прислів*я, у мирний час інші. Наприклад, під час Великої Вітчизняної війни говорили так:
Затрусився фашист, як осінній лист. Від фашистів звільнилися, як на світ народилися. Айн, цвай, драй, - з нашої землі, фашисте, тікай.
Під час голоду було прислів*я «Навчить біда ворожити, як нема що в рот уложити.
З усього цього можна зробити висновок: прислів*я, приказки та загадки містять у собі всю красу та мудрість народу, який створив усе це мовне багатство.
Такі витвори народної творчості, її неоціненні скарби - прислів’я, загадки і приказки супроводжують нас у побуті з сивої давнини до нинішніх днів і, очевидно, так буде завжди. Вони містять усе, що трапляється у житті з кожною людиною: будні і свята, сміх і горе, вірність і зраду, радість і обурення, страх і сміливість, бунтарство і покірність… Вони навчають і виховують, лякають і остерігають.
За довгі віки народ вклав у зразки своєї творчості все, що притаманне його існуванню. Приказки, казки, загадки, прислів*я відносяться до «малих» жанрів народної творчості. Але не можна применшувати їх значення у народному побуті, тому що їх вживає кожна людина кожного дня, у відповідь на будь-яку подію власного чи чужого життя: працюючи, відпочиваючи, святкуючи, виховуючи малечу, оцінюючи явища природи. Ці згустки народної мудрості мають досконалу словесну форму, це мініатіюри, де немає жодного зайвого слівця. Але вони мають глибокий зміст, тому й стали з часом неписаним моральним кодексом суспільства.
Не так вже й багато у нашій мові слів, до яких би не існувало прислів*я, приказки або загадки.
Ну от, наприклад, візьміть прості слова із щоденного вжитку: ложка, сіль, капуста, дерево, будинок, годинник, сорочка, спідниця, штани… Впевнений, що до кожного з цих та інших слів не складно підібрати прислів*я або приказку, або й загадку.
Не вірите?
Сидить баба на грядках вся закутана в хустках. Це про капусту загадка. І це про неї, але вже прислів*я: «Пішов би до сусіда по капусту, та на двір не пустять». Саджаючи капусту, приказують: не родися пуста, родися густа.
А ось про ложку загадка: сама не їм, а всіх годую. А ось про неї прислів*я та приказка: Дали ложку, то дадуть і юшку. Дали ложку, як страви не стало.
І так про все на світі. Моя бабуся полюбляє вставляти у свої розповіді при далеке минуле усілякі прислів*я. З її розмов я для себе зрозумів, що вони виникали в усі періоди життя людей. Так, у війну виникали одні прислів*я, у мирний час інші. Наприклад, під час Великої Вітчизняної війни говорили так:
Затрусився фашист, як осінній лист. Від фашистів звільнилися, як на світ народилися. Айн, цвай, драй, - з нашої землі, фашисте, тікай.
Під час голоду було прислів*я «Навчить біда ворожити, як нема що в рот уложити.
З усього цього можна зробити висновок: прислів*я, приказки та загадки містять у собі всю красу та мудрість народу, який створив усе це мовне багатство.