Украïнський фольклор багатий i рiзноманiтний. Вiн створювався протягом багатьох столiть. У фольклорi вiдображено iсторiю, побут й духовне обличчя украïнського народу. Народна творчiсть має в основi розмовну мову, яка має своï особливостi, наголоси, iнтонацiï. Думи i балади - яскравi зразки фольклору.
Думи - жанр героïчного лiро-епосу, який виконували мандрiвнi спiвцi. В них розповiдається про видатнi iсторичнi подiï в Украïнi, про боротьбу украïнського народу проти iноземних загарбникiв. У думах народ створив образи мужнiх, благородних i сильних духом героïв, якi заради своєï свободи готовi йти на смерть. У багатьох випадках думи створювалися пiсля якихось важливих подiй. Виконавцi народних дум - це кобзарi та лiрники, якi ходили мiстами i селами, спiвали дум пiд акомпанемент своïх iнструментiв. Самi вони називали думи "козацькими пiснями", "поважними пiснями". Навiть деякi украïнськi письменники перекладали ïх iншими мовами, вели дослiдження текстiв. На формування дум впливали казки, легенди, перекази, давньоруськi билини. В умовах постiйних тривог, викликаних нашестями загарбникiв, з'являються думи "Маруся Богуславка", "Самiйло Кiшка", "Козак Голота".
Але серед украïнського епосу були думи, якi розповiдали про родиннi стосунки: мiж батьками i дiтьми, братами i сестрами: "Бiдна вдова i три сини", "А в недiлю-пораненьку...", "Проводи козака". Вони мали неабияку популярнiсть серед слухачiв i виконавцiв.
лiро-епiчнi твори з яскравим сюжетом, що мають трагiчну або фантастичну розв'язку. Вони були джерелом художньоï лiтератури, iз якого черпали мотиви i настроï Тарас Шевченко, Iван Франко, Леся Украïнка. Мотиви балад були рiзнi: туга за нареченою, вбитий на вiйнi козак, почуття дiвчини, з яких насмiялися, зле чарiвництво та прокльони свекрухи на адресу молодоï невiстки, зрада i помста. Украïнськi балади-пiснi вiдображають свiтобачення i уявлення рiзних поколiнь, ïх зв'язок з природою: Персонажi балад представленi символами. Син, якого прокляла матiр, стає явором, невiстка, яку зненавидiла свекруха, - тополею. Дiвчина може перетворитися на пташку, а козацька смерть представляється в iнших образах: "в головах ворон кряче, а в нiженьках коник плаче", є образи ясного сокола, сизого голуба, сивоï зозулi.
Трапляються у баладах казковi мотиви, дуже поширена гiпербола, що стосується фiзичноï сили героïв.
Однiєю рукою та тисячу татар поклав, А другою - ще три тисячi.
Дуже популярною баладою серед украïнцiв є балада "Ой не ходи, Грицю", ïï сюжет обiгрувався рiзними поетами, серед яких була Лiна Костенко, Михайло Старицький.
Скiльки б не минуло столiть, балади i думи не перестануть цiкавити нас. Кожен зможе знайти в них щось цiкаве. Збирачi фольклору й досi мандрують мiстами й селами, записують цiкавi тексти дум, пiсень, балад, прислiв'ïв i приказок. Дуже радує й те, що в наш час украïнська сцена, театр, молодi виконавцi звертаються до народного епосу, знаходять у ньому щось своє.
усього життя а. малишко натхненно працював як пісняр. музику до його поетичних творів писали такі відомі композитори, як п. козицький, м. вериківський, д. майборода, а. штогаренко, с, козак, о. білаш. чимало творів ще за його життя стали народними піснями: "ми підем, де трави похилі", "рідна мати моя", "білі каштани", "стежина", "пісня про рушник" та інші. улюбленою у народі стала пісня "цвітуть осінні, тихі небеса", (музика о. білаша).
пісенність — одна з найголовніших прикмет усієї поезії а. малишка. його поетичне мислення завжди було взаємозв'язане з елементами народно-пісенної поетики. це й забезпечило активну співпрацю композиторів з поетом та широку популярність пісень на тексти а. малишка.
кращим твором пісенної спадщини поета с пісня "ранки солов'їні". ліричний герой пісні згадує ніжне кохання, яке впродовж життя тривожить душу і не забувається. закохані розійшлися в житті, але в серці живе надія на зустріч. надзвичайно мелодійним у пісні є приспів. побудований па паралелізмі, він викликає чимало асоціацій. київ із квітучими каштанами й неспокійною дніпровською хвилею — це сама молодість.
душу і серце ліричного героя пісні "ми підем, де трави похилі" тривожать карі очі коханої, яку він зустрів в "краю придніпровськім". до коханої ліричний герой звертається найніжнішимн словами, порівнює її із "золотою веселкою", яку обов'язково називає "моя".
до кінофільму "літа молодії" була написана "пісня про рушник" (1959), яка давно вже стала народною. у цій пісні материнська любов помножена поетом на всі найніжніші почуття українських матерів, які "ночей не доспали", вчили своїх синів любити отчий край, тому не раз водили їх у "поля край села" (до речі, факт біографічний). випроводжаючи сина "на зорі" у "дорогу далеку", "на щастя, на долю", за традицією, мати дає йому найцінніший подарунок — "рушник вишива-ний". побажання матері синові передано дуже тонко, це побажання добра в невідомім краю:
ліричний образ матері створює поет за епітетів. усмішка у матері — незрадлива, ласкава. її очі — засмучені, хороші, блакитні. любов материнська— вірна.
буквально за 8 днів до смерті а. малишко написав свою лебедину пісню — "чому, сказати, й сам не ", — яка живе в народі під назвою "стежина". музику до неї створив пл. майборода. образ стежини, виведений у вірші а. малишка, наштовхує читача на роздуми про свою власну життєву дорогу. як пройшов її? чи не доводилося ходити манівцями, зійшовши із власної стежини, що починається "біля воріт" рідного дому? людське життя — ланцюг подій, що заставляє рухатися, йти вперед. тому стежині "нема кінця", як "й повороту теж нема".
у пісенній спадщині а. малишка є кілька "колискових", а також поетичні обробки народних пісень. він написав лібрето до опери "молода гвардія". у своїй книзі "думки про поезію" він писав: "для пісні в нас всюди почесне місце, бо вона посестра життя, порадник, і вірний друг, і суворий суддя. людина хоче з нею журитися і радуватися, мислити і працювати".
Объяснение:
Украïнський фольклор багатий i рiзноманiтний. Вiн створювався протягом багатьох столiть. У фольклорi вiдображено iсторiю, побут й духовне обличчя украïнського народу. Народна творчiсть має в основi розмовну мову, яка має своï особливостi, наголоси, iнтонацiï. Думи i балади - яскравi зразки фольклору.
Думи - жанр героïчного лiро-епосу, який виконували мандрiвнi спiвцi. В них розповiдається про видатнi iсторичнi подiï в Украïнi, про боротьбу украïнського народу проти iноземних загарбникiв. У думах народ створив образи мужнiх, благородних i сильних духом героïв, якi заради своєï свободи готовi йти на смерть. У багатьох випадках думи створювалися пiсля якихось важливих подiй. Виконавцi народних дум - це кобзарi та лiрники, якi ходили мiстами i селами, спiвали дум пiд акомпанемент своïх iнструментiв. Самi вони називали думи "козацькими пiснями", "поважними пiснями". Навiть деякi украïнськi письменники перекладали ïх iншими мовами, вели дослiдження текстiв. На формування дум впливали казки, легенди, перекази, давньоруськi билини. В умовах постiйних тривог, викликаних нашестями загарбникiв, з'являються думи "Маруся Богуславка", "Самiйло Кiшка", "Козак Голота".
Але серед украïнського епосу були думи, якi розповiдали про родиннi стосунки: мiж батьками i дiтьми, братами i сестрами: "Бiдна вдова i три сини", "А в недiлю-пораненьку...", "Проводи козака". Вони мали неабияку популярнiсть серед слухачiв i виконавцiв.
лiро-епiчнi твори з яскравим сюжетом, що мають трагiчну або фантастичну розв'язку. Вони були джерелом художньоï лiтератури, iз якого черпали мотиви i настроï Тарас Шевченко, Iван Франко, Леся Украïнка. Мотиви балад були рiзнi: туга за нареченою, вбитий на вiйнi козак, почуття дiвчини, з яких насмiялися, зле чарiвництво та прокльони свекрухи на адресу молодоï невiстки, зрада i помста. Украïнськi балади-пiснi вiдображають свiтобачення i уявлення рiзних поколiнь, ïх зв'язок з природою: Персонажi балад представленi символами. Син, якого прокляла матiр, стає явором, невiстка, яку зненавидiла свекруха, - тополею. Дiвчина може перетворитися на пташку, а козацька смерть представляється в iнших образах: "в головах ворон кряче, а в нiженьках коник плаче", є образи ясного сокола, сизого голуба, сивоï зозулi.
Трапляються у баладах казковi мотиви, дуже поширена гiпербола, що стосується фiзичноï сили героïв.
Однiєю рукою та тисячу татар поклав, А другою - ще три тисячi.
Дуже популярною баладою серед украïнцiв є балада "Ой не ходи, Грицю", ïï сюжет обiгрувався рiзними поетами, серед яких була Лiна Костенко, Михайло Старицький.
Скiльки б не минуло столiть, балади i думи не перестануть цiкавити нас. Кожен зможе знайти в них щось цiкаве. Збирачi фольклору й досi мандрують мiстами й селами, записують цiкавi тексти дум, пiсень, балад, прислiв'ïв i приказок. Дуже радує й те, що в наш час украïнська сцена, театр, молодi виконавцi звертаються до народного епосу, знаходять у ньому щось своє.
пісенна творчість андрія малишка.
усього життя а. малишко натхненно працював як пісняр. музику до його поетичних творів писали такі відомі композитори, як п. козицький, м. вериківський, д. майборода, а. штогаренко, с, козак, о. білаш. чимало творів ще за його життя стали народними піснями: "ми підем, де трави похилі", "рідна мати моя", "білі каштани", "стежина", "пісня про рушник" та інші. улюбленою у народі стала пісня "цвітуть осінні, тихі небеса", (музика о. білаша).
пісенність — одна з найголовніших прикмет усієї поезії а. малишка. його поетичне мислення завжди було взаємозв'язане з елементами народно-пісенної поетики. це й забезпечило активну співпрацю композиторів з поетом та широку популярність пісень на тексти а. малишка.
кращим твором пісенної спадщини поета с пісня "ранки солов'їні". ліричний герой пісні згадує ніжне кохання, яке впродовж життя тривожить душу і не забувається. закохані розійшлися в житті, але в серці живе надія на зустріч. надзвичайно мелодійним у пісні є приспів. побудований па паралелізмі, він викликає чимало асоціацій. київ із квітучими каштанами й неспокійною дніпровською хвилею — це сама молодість.
душу і серце ліричного героя пісні "ми підем, де трави похилі" тривожать карі очі коханої, яку він зустрів в "краю придніпровськім". до коханої ліричний герой звертається найніжнішимн словами, порівнює її із "золотою веселкою", яку обов'язково називає "моя".
до кінофільму "літа молодії" була написана "пісня про рушник" (1959), яка давно вже стала народною. у цій пісні материнська любов помножена поетом на всі найніжніші почуття українських матерів, які "ночей не доспали", вчили своїх синів любити отчий край, тому не раз водили їх у "поля край села" (до речі, факт біографічний). випроводжаючи сина "на зорі" у "дорогу далеку", "на щастя, на долю", за традицією, мати дає йому найцінніший подарунок — "рушник вишива-ний". побажання матері синові передано дуже тонко, це побажання добра в невідомім краю:
ліричний образ матері створює поет за епітетів. усмішка у матері — незрадлива, ласкава. її очі — засмучені, хороші, блакитні. любов материнська— вірна.
буквально за 8 днів до смерті а. малишко написав свою лебедину пісню — "чому, сказати, й сам не ", — яка живе в народі під назвою "стежина". музику до неї створив пл. майборода. образ стежини, виведений у вірші а. малишка, наштовхує читача на роздуми про свою власну життєву дорогу. як пройшов її? чи не доводилося ходити манівцями, зійшовши із власної стежини, що починається "біля воріт" рідного дому? людське життя — ланцюг подій, що заставляє рухатися, йти вперед. тому стежині "нема кінця", як "й повороту теж нема".
у пісенній спадщині а. малишка є кілька "колискових", а також поетичні обробки народних пісень. він написав лібрето до опери "молода гвардія". у своїй книзі "думки про поезію" він писав: "для пісні в нас всюди почесне місце, бо вона посестра життя, порадник, і вірний друг, і суворий суддя. людина хоче з нею журитися і радуватися, мислити і працювати".