Эней детина был проворный И парень - хоть куда казак. На дело злой, в беде упорный, Отчаяннейший из гуляк. Когда спалили греки Трою, Сровняв ее навек с землею, Эней, не тратя лишних слов, Собрал оставшихся троянцев, Отпетых смуглых оборванцев, Котомку взял и был таков.
Эней, наш великий пан И славный троянский князь, Шнырял по морю, как цыган, К тебе, — о царь! — прислал нас теперь. Просим, пан Латин! наши головы и отныне Позволь жить в твоем краю, Хоть за деньги, хоть даром. Уж мы, поверь, достаточно оценим Благодеяние твое. О царь! Будь нашим меценатом И ласку твою окажи. Энею названым братом Стань, наилучший! Не откажи! Эней, предводитель наш удалый, Красивый и проворный малый, Увидишь самолично! А прежде чем распить по чарке, Вели принять подарки, От сердца присланные вам.
Климко із своїм другом Зульфатом запропонували їй жити разом з Климком у ваговій. Свого житла у неї не було, до війни вона жила у кімнатці при школі, але італійці знищили все у школі і вчителька змушена була покинути своє житло.
Пояснення:
цитата: Климко зупинився і подав учительці її трояндову сукню, яку досі ніс під полою дядькової діжурки. — Не треба вам нічого промінювати, а переходьте — це ми вас із Зульфатом удвох просимо, — переходьте жити до нас. Ми вам помагати будемо, маленьку глядітимемо...
Наталя Миколаївна всміхнулась і опустила очі: їй справді ніде було жити. Коли італійські солдати отаборилися в школі і вчинили там галасливий курячий бенкет (вони ламали парти, розкладали в шкільному саду вогнища і смалили над ними курей, з реготами й співами), Наталя Миколаївна з дитиною і чемоданом, у якому були одяг та дещиця сухарів, тихцем пішла із своєї кімнати у виселок і назад уже не повернулася, бо кімнату було пограбовано й затоптано брудними черевиками. Та й уся школа стала схожа на казарму, а в класах стояв нудотний дух курячої смалятини.
И парень - хоть куда казак.
На дело злой, в беде упорный,
Отчаяннейший из гуляк.
Когда спалили греки Трою,
Сровняв ее навек с землею,
Эней, не тратя лишних слов,
Собрал оставшихся троянцев,
Отпетых смуглых оборванцев,
Котомку взял и был таков.
Эней, наш великий пан
И славный троянский князь,
Шнырял по морю, как цыган,
К тебе, — о царь! — прислал нас теперь.
Просим, пан Латин!
наши головы и отныне
Позволь жить в твоем краю,
Хоть за деньги, хоть даром.
Уж мы, поверь, достаточно оценим
Благодеяние твое.
О царь! Будь нашим меценатом
И ласку твою окажи.
Энею названым братом
Стань, наилучший! Не откажи!
Эней, предводитель наш удалый,
Красивый и проворный малый,
Увидишь самолично!
А прежде чем распить по чарке,
Вели принять подарки,
От сердца присланные вам.
Відповідь:
Климко із своїм другом Зульфатом запропонували їй жити разом з Климком у ваговій. Свого житла у неї не було, до війни вона жила у кімнатці при школі, але італійці знищили все у школі і вчителька змушена була покинути своє житло.
Пояснення:
цитата: Климко зупинився і подав учительці її трояндову сукню, яку досі ніс під полою дядькової діжурки. — Не треба вам нічого промінювати, а переходьте — це ми вас із Зульфатом удвох просимо, — переходьте жити до нас. Ми вам помагати будемо, маленьку глядітимемо...
Наталя Миколаївна всміхнулась і опустила очі: їй справді ніде було жити. Коли італійські солдати отаборилися в школі і вчинили там галасливий курячий бенкет (вони ламали парти, розкладали в шкільному саду вогнища і смалили над ними курей, з реготами й співами), Наталя Миколаївна з дитиною і чемоданом, у якому були одяг та дещиця сухарів, тихцем пішла із своєї кімнати у виселок і назад уже не повернулася, бо кімнату було пограбовано й затоптано брудними черевиками. Та й уся школа стала схожа на казарму, а в класах стояв нудотний дух курячої смалятини.