Олена Теліга (Шовгенева у дівоцтві) — яскрава постать у розвитку України як у мистецькому, так і в історичному контексті. Це насамперед людина-патріот, бо свідомо обирає шлях боротьби за незалежність рідної землі. Перебуваючи за кордоном у 1939-1941 pp. у Кракові (Польща), вона очолювала літературно-мистецьке товариство "Зарево" і під керівництвом Олега Ольжича працювала у Проводі ОУН (Організації українських націоналістів), з цього моменту її діяльність і творчість стали невід'ємними складовими боротьби свідомих українців за державництво України.
Після Лесі Українки — Олена Теліга найвизначніша жіноча постать в українській літературі, її поетичні твори вражають своєю життєстверджуючою силою, палким оптимізмом, вона прагне активного, наповненого високими устремліннями життя. Поезії сповнені протесту проти буденності, проти збайдужілого ставлення до суспільних процесів. Поетичні погляди й світогляд Теліги формувалися завдяки дружній співпраці з "вісниківцями" (так називали тих, хто об'єднався довкола журналу "Вісник", що його редагував критик і публіцист Д. Донцов), серед них були Ольжич, Маланюк, Мосендз, Степанович, Лятуринська та інші. Загалом же творчість Олени Теліги відносять до так званої "Празької школи" (групування поетів-емігрантів міжвоєнного двадцятиліття). Особливості її поезії — вишуканість у тематиці, настроях, що поєднуються з народною простотою світосприймання; відбиття української духовності, волі до життя, правди, краси; звернення до історичних тем і мотивів. Ліричний герой поетеси — неординарна особистість, яка має мету в житті й прагне її досягти, а це можливо тільки тоді, на думку поетеси, коли є почуття обов'язку й внутрішня самодисципліна.
Вніч перед різдвом місяць сходить на небо, щоб висвітлити хутір. відьма, збираючи зірки, зустрічає чорта, який краде з неба місяць, щоб помститися ковалю вакулі, за майстерно розписану церковну стіну. в безмісячну ніч козак чуб, батько красуні оксани, не піде до дяка на кутю, і вакула не зустрінеться перед святом зі своєю коханою. поки чорт доглядав за відьмою, нашіптував їй те, що «зазвичай нашіптують всьому жіночому роду», чуб із кумом, вийшовши з дому і здивувавшись непроглядній пітьмі, все-таки пішли на застілля. в цей час, в хату чуба тихо увійшов коваль. розпещена оксана крутилася перед дзеркалом, нахвалюючи свою красу. милуючись собою, вона не відразу помітила ввійшовшого вакулу. серце коваля було повно ніжності, а оксана лише глузувала над ним. стук у двері перервав їх бесіду. коваль пішов відкривати. за дверима виявився збившийся через заметіль з дороги чуб, який втратив попутника. козак вирішив повернутися додому. побачивши свою хату, він постукав. однак, почувши голос коваля, подумав, що забрів не в свій будинок. вакула, що не розібравши через хуртовину, хто прийшов, вигнав козака, трохи його не побивши. чуб зметикував, що хата чужа, а в ній коваль, значить, мати вакули вдома одна і попрямував в гості до солохи. чорт, вившись навколо відьми, зронив місяць, який піднявся в небо і освітив все навколо. заметіль стихла. галаслива юрба вломилася в хату чуба і закрутила у веселому хороводі оксану і коваля. на одній зі своїх подруг горда красуня побачила красиві черевики, розшиті золотом. закоханий вакула пообіцяв дістати для бажаної оксани черевики ще красивіші, але примхлива дівчина заявила, що їй потрібні тільки ті, що носить сама цариця, і, якщо коваль дістане їй такі, то вона вийде за нього заміж. у будинок привітної солохи один за одним почали приходити гості — шановані козаки. чорт сховався в мішок з-під вугілля. потім голові і дяку довелося залазити в мішки. найбажаніший гість — вдова чуб, чиє багатство планувала прибрати до рук солоха, вліз в мішок на дяка. самий останній гість, козак свербигуз, був «великий тілом» і в мішок б не помістився. тому його солоха вивела в город, щоб вислухати, навіщо він прийшов. вакула, повернувшись додому, побачив посеред хати мішки і вирішив прибрати їх. взявши важку ношу, він вийшов з дому. на вулиці, в веселому натовпі, йому почувся голос оксани. вакула кинув мішки, пробрався до коханої, але оксана, нагадавши йому про черевички, засміялася і втекла. розгніваний коваль вирішив звести рахунки з життям, але, схаменувшись, пішов за порадою до запорожця пацюка. з чуток, пузатий пацюк водив дружбу з нечистою силою. зневірений вакула запитав, як знайти дорогу до чорта, щоб отримати від нього , але пацюк дав невиразну відповідь. опритомнівши, благочестивий коваль вибіг із хати. чорт, що сидів у мішку за спиною вакули, не міг упустити таку здобич. він запропонував ковалю угоду. вакула погодився, але зажадав закріпити договір і, обманом перехрестивши чорта, зробив його смирним. тепер чорт змушений був везти коваля в петербург. гуляючі дівчата знайшли мішки, кинуті вакулою. вирішивши подивитися, що наколядував коваль, вони поспішили за санками, щоб відвести знахідку до оксани в хату. через мішок, в якому сидів чуб, розгорається суперечка. кумова дружина, думаючи, що всередині мішка кабан, відбила його у чоловіка і ткача. на загальний подив в мішку виявився не тільки чуб, а й дяк, а ще в одному — голова. прилетівши в петербург на чорті, вакула зустрів запорожців, що проїздили раніше через диканьку, і поїхав з ними на прийом до цариці. під час прийому запорожці ведуть мову про свої турботи. цариця запитала, чого ж хочуть козаки. вакула впав на коліна і попросив черевички, такі ж, як у государині. убита щирістю коваля, цариця звеліла принести йому черевички. весь хутір гомонів про смерть коваля. а вакула, обдурив чорта, прийшов з подарунками до чуба сватати оксану. козак дав згоду ковалю, а оксана з радістю зустріла вакулу, готова вийти за нього і без черевиків. пізніше у диканьці хвалили чудно розписаний будинок, в якому жила сім’я коваля, і церква, де майстерно був зображений чорт в пеклі, в якого всі плювали, коли проходили мимо.
Олена Теліга (Шовгенева у дівоцтві) — яскрава постать у розвитку України як у мистецькому, так і в історичному контексті. Це насамперед людина-патріот, бо свідомо обирає шлях боротьби за незалежність рідної землі. Перебуваючи за кордоном у 1939-1941 pp. у Кракові (Польща), вона очолювала літературно-мистецьке товариство "Зарево" і під керівництвом Олега Ольжича працювала у Проводі ОУН (Організації українських націоналістів), з цього моменту її діяльність і творчість стали невід'ємними складовими боротьби свідомих українців за державництво України.
Після Лесі Українки — Олена Теліга найвизначніша жіноча постать в українській літературі, її поетичні твори вражають своєю життєстверджуючою силою, палким оптимізмом, вона прагне активного, наповненого високими устремліннями життя. Поезії сповнені протесту проти буденності, проти збайдужілого ставлення до суспільних процесів. Поетичні погляди й світогляд Теліги формувалися завдяки дружній співпраці з "вісниківцями" (так називали тих, хто об'єднався довкола журналу "Вісник", що його редагував критик і публіцист Д. Донцов), серед них були Ольжич, Маланюк, Мосендз, Степанович, Лятуринська та інші. Загалом же творчість Олени Теліги відносять до так званої "Празької школи" (групування поетів-емігрантів міжвоєнного двадцятиліття). Особливості її поезії — вишуканість у тематиці, настроях, що поєднуються з народною простотою світосприймання; відбиття української духовності, волі до життя, правди, краси; звернення до історичних тем і мотивів. Ліричний герой поетеси — неординарна особистість, яка має мету в житті й прагне її досягти, а це можливо тільки тоді, на думку поетеси, коли є почуття обов'язку й внутрішня самодисципліна.
Объяснение: