Дуже терміново будь ласка до ть з контрольною буду дуже вдячний
Завдання 1–4 мають по чотири варіанти відповіді, серед яких лише ОДИН ПРАВИЛЬНИЙ. Потрібно вибрати правильний варіант відповіді.
1. До складної синтаксичної конструкції з безсполучниковим і сурядним зв’язком належить складне речення
А Соломію крізь серпанок диму опік лютий погляд чорних очей, і їй здавалося, що вона стріляє безперестанку, хоч могла вистрілити лише раз.
Б Остап опирався бистрині з усієї сили, але його кіл мало що помагав: пліт несло серединою річки.
В Половина мене лежить на дні Дунаю, а друга чекає й не дочекається, коли злучиться з нею...
Г Соломія не знала, чого вона ходить туди, але щось несвідомо тягло її в той бік.
2. Складна синтаксична конструкція Згадувались Остапові давні заміри, він думав про те, чого йшов сюди, у Туреччину, для чого покинув рідне село й дідуся відповідає схемі.
3. Усі типи зв’язку (безсполучниковий, сурядний і підрядний) характерні складній синтаксичній конструкції.
А Коли світло згасили й обляглись, думки Остапа забились по хаті, ліниві, спутані, темні, як клубок хмар, і лиш інколи щось ясне їх розривало.
Б Тричі Соломія помітила крізь комиші сірий вовчий хребет, раз лисиця майнула коло неї хвостом, а то здалеку чулося немов кабаняче рохкання.
В Вужі й гадюки набралися сьогодні особливої рухливості, бо вже повзли й повзли в тому напрямку, як ішла Соломія, і їй треба було особливо уважати, щоб не наступити на слизьке й холодне гадюче тіло.
Г Піт краплями стікав по виду, груди важко дихали, і очі блищали, як у звіра, що попавсь у лабети.
4. До складної синтаксичної конструкції Він говорив про речі повні жаху для мене так й спокійно як жайворонок кидав на поле пісню а я стояв та слухав і щось тремтіло в
мені (розділові знаки пропущено) входить.
А Три частини.
Б Чотири частини.
В П’ять частин.
Г Шість частин.
· Завдання 5–6 мають по п’ять варіантів відповіді, серед яких ДВА ПРАВИЛЬНІ варіанти. Потрібно вибрати ДВА правильні варіанти відповіді.
5. До складних речень з різними видами зв’язку належать синтаксичні конструкції.
А Остап не міг спати од того галасу: він лежав із розплющеними очима, в гарячці, і уявляв, що попав у пекло.
Б Вогні палають, розростаються, од них іде тепло і зогріває Остапа, розпалює йому кров.
В Остапові зсунулася пов’язка з рани, і він ніяк не міг дати собі ради з нею, йому ніяк не вдавалося зав’язати її.
Г Яким щохвилі виходив на двір, вдивлявся в темряву, прислухався, як виє хуртовина, недаремне сподіваючись побачити Василька, почути його голос...
Д На галяву вискакує з гущини сарна і, зачарована чудовим концертом, зупиняється, витягає цікаву мордочку до кри- вавої смуги обрію, що червоніє на узліссі поміж деревами,
і слухає.
6. Правильно вжито розділові знаки в складних синтаксичних конструкціях.
А Спільний сніданок і можливість перекинутися щирим словом із близькою людиною до решти помирили Остапа з несподіваним випадком; його значно заспокоїли Соломіїні доводи і обидва товариші твердо поснули сном молодості.
Б Часто серед ночі, перериваючи спокійний сон хатинки, розлягався раптовий грюкіт у віконце, і хату сповняла ціла банда якогось непевного люду, що кричав, блискав жадними очима і сварився.
В Виходило так, що всі були вдома, а, коли хто й забіг на ґуральню, то тільки на те, щоб подивитись.
Г Тепер уже щодня палав у печі веселий вогонь, смачно пахло борщем або галушками, і, коли Андрій смерком вертався до хати, свіжий од вітру, з духом морозу у всіх складках одежі, Маланка старалася догодити йому.
Д Гафійка гриміла ложками, а Маланка, заклавши руки, побожно слухала оповідання про те, скільки привезено цегли, яке й чому забраковано дерево, що прикажчик нічого не розуміє і коли б не Андрій, не було б діла.
Головним героєм повісті є Захар Беркут. Він постає перед читачами справжнім народним героєм, патріотом Руської землі. Йому було за шістдесят років. Він мав сиве, довге
волосся і довгу бороду. Захар був сміливим, рішучим і мудрим. У селі він лікував людей. Створивши у селі трудову громаду, люди вибрали Захара Беркута ватажком.
Як прожив своє життя Беркут? Чим заслужив повагу своєї і сусідських громад? Відповіддю можуть стати його слова: «Життя лиш доти має вартість, доки чоловік може допомагати іншим». Громада - ось що було найголовнішим у його житті. Бажаючи принести їй користь, ще змолоду задумав він навчитися лікувати рани і досяг свого. Повернувся Захар зі своєї чотирирічної подорожі іншою людиною: не тільки набув цінних знань лікарських, а ще й життєвого досвіду сть і розум до йому осягнути, що тільки громадська єдність врятує простих селян від рабства боярського і князівського. Талановитий ватажок розвиває зв’язки із сусідніми селами, дбає про дружні стосунки і практичну користь. Через це його поважають і йдуть за порадою люди з ближніх сіл.
Всі його турботи й болі пов'язані з долею громади - долею Руської землі. Навіть уві сні не полишає його тривога, передчуття близької небезпеки. І коли вона прийшла, Захар не розгубився, бо був готовий до неї. Велика сила волі, мужність у боротьбі зі страшним ворогом, чесність Захара Беркута виразно помітні в його вчинках, насамперед рішеннях, які він приймає. Готуючи оборону долини, Захар Беркут орієнтує громаду на те, що їх завдання не лише відбити монголів, а знищити їх, бо недобитий ворог завдасть страждань та мук іншим народам. Він гордий за сина Максима, що допомагає йому в нелегкій боротьбі. Обидва вони зуміли підняти громаду та підготуватися разом з іншими тухольцями до знищення ворогів.
Не одразу прислухались тухольці до слів свого ватажка, не за одну мить зібралися з силами. Великих прикрощів завдали вони Беркутові, серце якого кипіло проти ворога ще й від думки про втрату сина Максима. Та перемогли глибока мудрість і розсудливість громади й Беркута. Цьому сприяла також підмога, що прийшла з верховин та з-за гір, і з нею — усвідомлення власної відповідальності за долю не лише своєї громади, а й сусідів, які з надією дивилися на тухольців.
Надзвичайну шляхетність і силу духу виявляє тухольський ватажок, коли довелося йому робити найважчий вибір - важити користь громади і життя свого найменшого сина. Як не важко було зробити це, але Захар чинить за велінням обов’язку, всіма силами тамуючи свій душевний біль. Не згоджується він і на брехню: «Беркути додержують свого слова навіть ворогові і зрадникові. Беркути ніколи не сплямують ні своїх рук, ні свого серця підступно пролитою кров’ю».
Найвищий злет душі Захара Беркута — в його повчальних словах до громади, які виявилися пророчими. Мудрий старець переконує, що перемога прийшла до тухольців не лише завдяки зброї, вдалому використанню місцевості, а й забезпечена громадським ладом: «згодою і дружністю». То найбільша сила, яку слід пильно берегти, — повчав Захар.