Аж серце радіє, що Вкраїна міцніє. Аби живі, а що голі — то нічого: колись і наша візьме. Або волю здобути, або дома не бувати. А йому щодня неділя. Аби день переднювати та ніч переночувати. Аби цвіт, а ягідки будуть. Аж до діброви чути ваші розмови. Або розумне казати, або зовсім мовчати. Аби день до вечора. Аби голова на в’язах, а розум дарма. Або грай, або гроші вертай. Або пан, або пропав. А вдарило б на тебе з ясного сонця. Аби шия — ярмо буде. Аби руки і охота, буде зроблена робота. Аби розум — щастя буде. Або рибку їсти, або на дно сісти. Або зі щитом, або на щиті. Або зиск, або втрата. Ані з плечей, ані з очей. Багато снігу — багато хліба. Бджоли раді цвіту, а люди — літу. Бджола мала, а й та працює. Без охоти нема роботи. Білі руки роботи бояться. Без роботи день роком стає. Без вітру і трава не шелестить. Боїться, як торішнього снігу. Буде утіха, як з дірявого міха. Бережи, як ока в лобі. Бачить так, як та сова вночі. Багато, хоч греблю гати. Буває, що й черенок блищить. Батога з піску не сплетеш. Батогом обуха не переб’єш. Бачить глаз, а зуб не дістане й раз. Бовть, мов козел у воду. Борода по коліна, а розуму , як у дитини. Були б пиріжки — будуть і дружки. Баба знехочу ціле порося з’їла. Без вогню пече. Брехнею світ перейдеш, а назад не вернешся. Брехень багато, а правда одна. Брехун на всі заставки. Брехали твого батька сини та й ти з ними. Брехливу собаку далеко чути. Брехливий чоловік — як вугілля: хоч не спалить, то очорнить. Брехнею хліба не їсти. Будеш трудитися — будеш кормитися. Без діла слабіє сила. Без розуму ні сокирою рубати, ні личака в’язати. Без вірного друга великая туга. Біля сухого дерева й сире горить. Біль без язика, але каже, де болить. Був кінь, та з’їздився. Був колись горіх, та звівся на сміх. Боятися смерті — на світі не жить. Біда вівцям, де вовк пастушить. Бояться пса не того, що гавка, а того, що лащиться. Без мила голить. Бездонної бочки не наллєш. Бесіди багато, а розуму мало. Борода не робить чоловіка мудрим. Без трудів не їстимеш пирогів. Без діла сидіти, то можна одубіти. Бува лихо, що плаче, а бува, що й скаче. Боязливому по вуха, сміливому — по коліна. Було б здоров’я — все інше наживем. Бережи одяг, доки новий, а здоров’я — доки молодий. Багато няньок — дитина без ока. Було, та загуло. Були у кози роги, та стерлися. Беруть завидки на чужі пожитки. Багато диму — мало тепла. Багато галасу даремно. Без Гриця й вода не освятиться. Більше вір своїм очам, ніж чужим речам. Береться за діло, як п’яний за тин. В сраці був, гімно видів. Вари срако борщ, а я піду на солдатів дивиться. Вмій пожартувати, знай, коли і перестати. Видно, хоч голки збирай. Від добра добра не шукають. Все минеться, одна правда останеться. Вже й пережував, а він і ковтнуть не хоче. Восени і курчатам корми будуть. Восени і горобець багатий. Він і комара не скривдить. Вірний друг — то найбільший скарб. Він укусить і меду дасть. Всякий молодець на світ образець. Все любить міру. Від своєї тіні не втечеш. Вода все сполоще, тільки злого слова ніколи. Він дуже розумний: решетом у воді зірки ловить. Ворона й за море літала, та дурна верталась. В очах мигтить, а в голові свистить. Вітер свище в голові. Високий — як дуб, а дурний — як пень. Високий до неба, а дурний, як треба. Великий дуб, та порохнею напханий. Воскова вдача: аби до тепла, так і тане. Вали кулем — потім розберём. Віл коня шукає, а кінь його виглядає. В очереті шукає сучка. В криницю воду лить — тільки людей смішить. В лісі був, а дров не бачив. Виміняв шило на швайку. В невмілого руки не болять. Вона співає, як муха в глечику. Ви по-вашому, а ми по-нашому, а вони по-своєму. В гості збирайся, а вдома пообідать не забудь. В чужому глазу бачить зразу, а в своїм — ні разу. Всіх би перегнав, та бігти боюсь. Ви утрьох, та злякались вовка, а ми усеми, та тікали від сови. Вже не в одній чарці денце бачив. Воду п’ють, а голова з похмілля болить. Вчи лінивого не молотом, а голодом. Від ледачого чую, то й не дивую. В гарячці лежить, а без пам’яті хліб їсть. В роботі «ох», а їсть за трьох. Вдача собача: не брехне — то й не дихне. Вір своїм очам, а не чужим речам. Від людського поговору не запнешся пеленою. Великої треба хустки, щоб зав’язати людям усти. Він набалакає, що й на вербі груші ростуть. Високо літав, а низько сів. Величається, як заєць хвостом. Вертиться, як сорока на тину. В чуже просо не пхай носа. Вчепився, як рак. Ворона маленька, та рот великий. Він такий, що з вареної крашанки курча висидить. Він по крашанках пройде і ні одної не роздавить. Вовка як не годуй, а він усе в ліс дивиться. Вовк лисиці не рідня, та повадка одна. В очі любить, а за очі гудить. В лиху годину узнаєш вірну людину. В сльозах ніхто не бачить, а як пісні співають — так чують. Від малих дітей болить голова, а від великих — серце. Великі діти — великі й турботи. Всякій матері свої діти милі. Від огня, води і злої жони — Боже борони. Вона за ним сохне, а він і не охне. Волос сивіє, а голова шаліє.
Іноді я розмірковую з приводу того, якої мети прагне людство в своєму розвитку? Невже побутові зручності, комфорт, красиві речи та швидкість пересування – це і є мета прогресу? Чи є щось нематеріальне, чого досягає людство на шляху своєї еволюції?
Мені здається, що таке існує. За останні десятиліття дуже багато людей стали більше цінувати своє життя. Життя звичайної людини. Про цінність людського життя стали говорити, на жаль, тільки після багатьох воєн з масовими жертвами. До людей прийшло розуміння того, що не можна нічим виправдати вбивство чи насильство над своїм ближнім. Ані корисними інтересами, ані красивою ідеєю. І виправити лихе теж не можна, адже в людини тільки одне життя.
У минулому люди не зважали на цінність людського життя. І в нашій країні також. «Незамінних людей не буває» - навіть таке гасло використовувалося. Тепер у нас в країні, люди більше почали цінувати сьогоднішній день. На жаль, у цілому світі не всі люди ще прийняли такі погляди. Дехто вважає геройством бійку та інше насильство, подекуди війна вважається поважною, навіть священною справою.
Знецінити людське життя можна не тільки розстрілом або відправленням у концтабір. Не цінує людську гідність той, хто застосовує до інших примусову працю. Або суворо нав’язує усім навколо певні політичні або релігійні погляди. Той, хто не дає іншим право вибору. Як їм розпоряджатися своїм єдиним шансом жити. Людина – це цілий Всесвіт. Це унікальна картина навколишнього світу, власна світова історія. Людство в мініатюрі. І тому до окремої людини слід підходити з великою повагою, як до невичерпної скарбниці.
Аби живі, а що голі — то нічого: колись і наша візьме.
Або волю здобути, або дома не бувати.
А йому щодня неділя.
Аби день переднювати та ніч переночувати.
Аби цвіт, а ягідки будуть.
Аж до діброви чути ваші розмови.
Або розумне казати, або зовсім мовчати.
Аби день до вечора.
Аби голова на в’язах, а розум дарма.
Або грай, або гроші вертай.
Або пан, або пропав.
А вдарило б на тебе з ясного сонця.
Аби шия — ярмо буде.
Аби руки і охота, буде зроблена робота.
Аби розум — щастя буде.
Або рибку їсти, або на дно сісти.
Або зі щитом, або на щиті.
Або зиск, або втрата.
Ані з плечей, ані з очей.
Багато снігу — багато хліба.
Бджоли раді цвіту, а люди — літу.
Бджола мала, а й та працює.
Без охоти нема роботи.
Білі руки роботи бояться.
Без роботи день роком стає.
Без вітру і трава не шелестить.
Боїться, як торішнього снігу.
Буде утіха, як з дірявого міха.
Бережи, як ока в лобі.
Бачить так, як та сова вночі.
Багато, хоч греблю гати.
Буває, що й черенок блищить.
Батога з піску не сплетеш.
Батогом обуха не переб’єш.
Бачить глаз, а зуб не дістане й раз.
Бовть, мов козел у воду.
Борода по коліна, а розуму , як у дитини.
Були б пиріжки — будуть і дружки.
Баба знехочу ціле порося з’їла.
Без вогню пече.
Брехнею світ перейдеш, а назад не вернешся.
Брехень багато, а правда одна.
Брехун на всі заставки.
Брехали твого батька сини та й ти з ними.
Брехливу собаку далеко чути.
Брехливий чоловік — як вугілля: хоч не спалить, то очорнить.
Брехнею хліба не їсти.
Будеш трудитися — будеш кормитися.
Без діла слабіє сила.
Без розуму ні сокирою рубати, ні личака в’язати.
Без вірного друга великая туга.
Біля сухого дерева й сире горить.
Біль без язика, але каже, де болить.
Був кінь, та з’їздився.
Був колись горіх, та звівся на сміх.
Боятися смерті — на світі не жить.
Біда вівцям, де вовк пастушить.
Бояться пса не того, що гавка, а того, що лащиться.
Без мила голить.
Бездонної бочки не наллєш.
Бесіди багато, а розуму мало.
Борода не робить чоловіка мудрим.
Без трудів не їстимеш пирогів.
Без діла сидіти, то можна одубіти.
Бува лихо, що плаче, а бува, що й скаче.
Боязливому по вуха, сміливому — по коліна.
Було б здоров’я — все інше наживем.
Бережи одяг, доки новий, а здоров’я — доки молодий.
Багато няньок — дитина без ока.
Було, та загуло.
Були у кози роги, та стерлися.
Беруть завидки на чужі пожитки.
Багато диму — мало тепла.
Багато галасу даремно.
Без Гриця й вода не освятиться.
Більше вір своїм очам, ніж чужим речам.
Береться за діло, як п’яний за тин.
В сраці був, гімно видів.
Вари срако борщ, а я піду на солдатів дивиться.
Вмій пожартувати, знай, коли і перестати.
Видно, хоч голки збирай.
Від добра добра не шукають.
Все минеться, одна правда останеться.
Вже й пережував, а він і ковтнуть не хоче.
Восени і курчатам корми будуть.
Восени і горобець багатий.
Він і комара не скривдить.
Вірний друг — то найбільший скарб.
Він укусить і меду дасть.
Всякий молодець на світ образець.
Все любить міру.
Від своєї тіні не втечеш.
Вода все сполоще, тільки злого слова ніколи.
Він дуже розумний: решетом у воді зірки ловить.
Ворона й за море літала, та дурна верталась.
В очах мигтить, а в голові свистить.
Вітер свище в голові.
Високий — як дуб, а дурний — як пень.
Високий до неба, а дурний, як треба.
Великий дуб, та порохнею напханий.
Воскова вдача: аби до тепла, так і тане.
Вали кулем — потім розберём.
Віл коня шукає, а кінь його виглядає.
В очереті шукає сучка.
В криницю воду лить — тільки людей смішить.
В лісі був, а дров не бачив.
Виміняв шило на швайку.
В невмілого руки не болять.
Вона співає, як муха в глечику.
Ви по-вашому, а ми по-нашому, а вони по-своєму.
В гості збирайся, а вдома пообідать не забудь.
В чужому глазу бачить зразу, а в своїм — ні разу.
Всіх би перегнав, та бігти боюсь.
Ви утрьох, та злякались вовка, а ми усеми, та тікали від сови.
Вже не в одній чарці денце бачив.
Воду п’ють, а голова з похмілля болить.
Вчи лінивого не молотом, а голодом.
Від ледачого чую, то й не дивую.
В гарячці лежить, а без пам’яті хліб їсть.
В роботі «ох», а їсть за трьох.
Вдача собача: не брехне — то й не дихне.
Вір своїм очам, а не чужим речам.
Від людського поговору не запнешся пеленою.
Великої треба хустки, щоб зав’язати людям усти.
Він набалакає, що й на вербі груші ростуть.
Високо літав, а низько сів.
Величається, як заєць хвостом.
Вертиться, як сорока на тину.
В чуже просо не пхай носа.
Вчепився, як рак.
Ворона маленька, та рот великий.
Він такий, що з вареної крашанки курча висидить.
Він по крашанках пройде і ні одної не роздавить.
Вовка як не годуй, а він усе в ліс дивиться.
Вовк лисиці не рідня, та повадка одна.
В очі любить, а за очі гудить.
В лиху годину узнаєш вірну людину.
В сльозах ніхто не бачить, а як пісні співають — так чують.
Від малих дітей болить голова, а від великих — серце.
Великі діти — великі й турботи.
Всякій матері свої діти милі.
Від огня, води і злої жони — Боже борони.
Вона за ним сохне, а він і не охне.
Волос сивіє, а голова шаліє.
Іноді я розмірковую з приводу того, якої мети прагне людство в своєму розвитку? Невже побутові зручності, комфорт, красиві речи та швидкість пересування – це і є мета прогресу? Чи є щось нематеріальне, чого досягає людство на шляху своєї еволюції?
Мені здається, що таке існує. За останні десятиліття дуже багато людей стали більше цінувати своє життя. Життя звичайної людини. Про цінність людського життя стали говорити, на жаль, тільки після багатьох воєн з масовими жертвами. До людей прийшло розуміння того, що не можна нічим виправдати вбивство чи насильство над своїм ближнім. Ані корисними інтересами, ані красивою ідеєю. І виправити лихе теж не можна, адже в людини тільки одне життя.
У минулому люди не зважали на цінність людського життя. І в нашій країні також. «Незамінних людей не буває» - навіть таке гасло використовувалося. Тепер у нас в країні, люди більше почали цінувати сьогоднішній день. На жаль, у цілому світі не всі люди ще прийняли такі погляди. Дехто вважає геройством бійку та інше насильство, подекуди війна вважається поважною, навіть священною справою.
Знецінити людське життя можна не тільки розстрілом або відправленням у концтабір. Не цінує людську гідність той, хто застосовує до інших примусову працю. Або суворо нав’язує усім навколо певні політичні або релігійні погляди. Той, хто не дає іншим право вибору. Як їм розпоряджатися своїм єдиним шансом жити. Людина – це цілий Всесвіт. Це унікальна картина навколишнього світу, власна світова історія. Людство в мініатюрі. І тому до окремої людини слід підходити з великою повагою, як до невичерпної скарбниці.