Дякуб♥️♥️♥️
Вечір
Михайло Старицький
Вечір. Тихо, ясно…
Зірочка зоріє…
Із садочка красно
Пахощами віє;
Стеляться сутіні,
Тумани лягають;
Кетяги з калини
В вікна зазирають.
Щось гуде струною
На бузку близенько;
В лузі за вербою
Тьохнув соловейко;
Пісня одгукнулась
З темрявого гаю…
Серце стрепенулось,
Змучене до краю:
Знов зрина жадання
Тихої розмови,
Щирого братання,
Вірної любові!
Відповідь:
Вечір
Вечір. Тихо, ясно…
Зірочка зоріє…
Із садочка красно
Пахощами віє;
Стеляться сутіні,
Тумани лягають;
Кетяги з калини
В вікна зазирають.
Щось гуде струною
На бузку близенько;
В лузі за вербою
Тьохнув соловейко;
Пісня одгукнулась
З темрявого гаю…
Серце стрепенулось,
Змучене до краю:
Знов зрина жадання
Тихої розмови,
Щирого братання,
Вірної любові! (М. Старицький).
У граді Києві старшинствував його менший брат Щек. Тихий на вигляд, завжди кусав знишка, яко повзуча гадина. Старший брат його Кий
усім взяв – і розумом, і силою, і виглядом. Вдачею своєю був одкритий
до людей – в очі говорив правду, ніби києм руби. Того й Кий. Як не заздрити такому? І Щек заздрив йому. Щоб не відстати від брата, і собі
побудував градок на горі, що височіла навпроти Києва. Відтоді її називають Щекавицею.
Був у Кия ще один брат, якого люди називали Горивом, або Хоривом.
Горив хотів перевершити своїх старших братів, бо також був заздрісним
та гордим. І повелів зрубати собі градок на іншій горі, недалеко від Почайни. Того й звали Горив або Горинич