Ця повість весела, повчальна і, як і усі інші твори, вона неповторна. Головний герой цієї повісті розумний, спритний і відданий друзям. Відтоді, як він з’явився у джунглях, життя звірів полегшало. Хлопець допомагав їм позбуватись капканів, пасток, а коли хтось нападав на тварин, відразу ж з’являвся на до Кожен з героїв цього твору чогось навчає нас. Удав Каа навчає тому, що треба бути обережним, не можна довіряти тим людям, яких ти ще не до кінця знаєш, або тим, що тебе вже одного разу підвели.
Пантера Багіра є взірцем спритності, швидкості і кмітливості. Ведмідь Балу поміркований, відданий друзям. Вовк Акела добрий, мудрий та гордий. А Мауглі дуже прагнув навчитись бути таким самим, як і його друзі та вихователі.
Раніше я завжди думала, що тварини не можуть чого навчити чи бути настільки хорошими прикладами різних чеснот та моральних рис. Читаючи твір, усе більше й більше заглиблюючись у химерне переплетіння доль, сюжетних ліній та настроїв із вчинками героїв, я усе більше й більше впевнювалась в тому, наскільки ж сильно я помилилась…
Я рада, що прочитала цей твір. Можливо, я теж колись уособлю в собі хороші риси головних героїв, а зараз я хочу просто подякувати Ред’ярдові Кіплінгу за таку чудову розповідь.
Велике щастя для людини — користуватися благами природи, насолоджуватися її красою.
Здавалося б, життя скрізь прекрасне. Але звідки ж тоді береться жорстокість, бездушність, підлість?
Охороняти ліси, гаї, сади — зелене багатство нашої країни заклинає нас відомий український письменник Євген Гуцало.
Багато творів він присвятив природі. Його оповідання «Лось» наштовхнуло мене на роздуми про добро і зло. У лося багато ворогів: ведмідь, рись, вовк, а іноді й людина. Такою людиною в оповіданні зображений дядько Шпичак. Авторський осуд зажерливості, жорстокості Шпичака відчутний у його портретній характеристиці: «кругленьке, як підпалок, обличчя», у поведінці. Діти рятували лося, а він, «присівши у виямку», насміхався над ними; діти переживали, боялися пропустити мить, «коли лось ворухнеться», а «Шпичак обійшов навколо вбитого звіра й носком ткнув його між роги». Рятуючи лося, хлопчики керувалися благородними почуттями, бажанням до нещасній тварині, а Шпичак, глухий і байдужий до всього прекрасного, прагнув тільки наживи.
На мій погляд, хлопці здійснили героїчний вчинок. Вони хоч і малі, але сміливі. Маленькі герої не побоялися рубати «зрадливу кригу», не злякалися погроз дядька, а «подалися в заповідник, щоб заявити охороні». Шпичак же злякався, «його наче щось тіпонуло», коли він зрозумів, що доведеться відповідати за вчинений злочин. Я з презирством ставлюсь до цього браконьєра, цієї бездушної людини.
Мене охоплює жах, коли я читаю опис лося, підкошеного кулею: «Голова лежала так, ніби він прислухався до землі, чи далеко ще весна, чи скоро прийде, а роги росли при самім снігу, ніби чудернацький кущик, який усе-таки сподівався зазеленіти, вкрившись листям».
Отже, збереження фауни і флори рідного краю залежить від людини, її совісті. Ставлення людини до природи — це мірило людської моралі. Справжня любов до рідної землі повинна бути не лише споглядальною, а й активною, дійовою, спрямованою на захист і примноження багатства рідного краю.
Книга Джунглів…
Ця повість весела, повчальна і, як і усі інші твори, вона неповторна. Головний герой цієї повісті розумний, спритний і відданий друзям. Відтоді, як він з’явився у джунглях, життя звірів полегшало. Хлопець допомагав їм позбуватись капканів, пасток, а коли хтось нападав на тварин, відразу ж з’являвся на до Кожен з героїв цього твору чогось навчає нас. Удав Каа навчає тому, що треба бути обережним, не можна довіряти тим людям, яких ти ще не до кінця знаєш, або тим, що тебе вже одного разу підвели.
Пантера Багіра є взірцем спритності, швидкості і кмітливості. Ведмідь Балу поміркований, відданий друзям. Вовк Акела добрий, мудрий та гордий. А Мауглі дуже прагнув навчитись бути таким самим, як і його друзі та вихователі.
Раніше я завжди думала, що тварини не можуть чого навчити чи бути настільки хорошими прикладами різних чеснот та моральних рис. Читаючи твір, усе більше й більше заглиблюючись у химерне переплетіння доль, сюжетних ліній та настроїв із вчинками героїв, я усе більше й більше впевнювалась в тому, наскільки ж сильно я помилилась…
Я рада, що прочитала цей твір. Можливо, я теж колись уособлю в собі хороші риси головних героїв, а зараз я хочу просто подякувати Ред’ярдові Кіплінгу за таку чудову розповідь.
Здавалося б, життя скрізь прекрасне. Але звідки ж тоді береться жорстокість, бездушність, підлість?
Охороняти ліси, гаї, сади — зелене багатство нашої країни заклинає нас відомий український письменник Євген Гуцало.
Багато творів він присвятив природі. Його оповідання «Лось» наштовхнуло мене на роздуми про добро і зло. У лося багато ворогів: ведмідь, рись, вовк, а іноді й людина. Такою людиною в оповіданні зображений дядько Шпичак. Авторський осуд зажерливості, жорстокості Шпичака відчутний у його портретній характеристиці: «кругленьке, як підпалок, обличчя», у поведінці. Діти рятували лося, а він, «присівши у виямку», насміхався над ними; діти переживали, боялися пропустити мить, «коли лось ворухнеться», а «Шпичак обійшов навколо вбитого звіра й носком ткнув його між роги». Рятуючи лося, хлопчики керувалися благородними почуттями, бажанням до нещасній тварині, а Шпичак, глухий і байдужий до всього прекрасного, прагнув тільки наживи.
На мій погляд, хлопці здійснили героїчний вчинок. Вони хоч і малі, але сміливі. Маленькі герої не побоялися рубати «зрадливу кригу», не злякалися погроз дядька, а «подалися в заповідник, щоб заявити охороні». Шпичак же злякався, «його наче щось тіпонуло», коли він зрозумів, що доведеться відповідати за вчинений злочин. Я з презирством ставлюсь до цього браконьєра, цієї бездушної людини.
Мене охоплює жах, коли я читаю опис лося, підкошеного кулею: «Голова лежала так, ніби він прислухався до землі, чи далеко ще весна, чи скоро прийде, а роги росли при самім снігу, ніби чудернацький кущик, який усе-таки сподівався зазеленіти, вкрившись листям».
Отже, збереження фауни і флори рідного краю залежить від людини, її совісті. Ставлення людини до природи — це мірило людської моралі. Справжня любов до рідної землі повинна бути не лише споглядальною, а й активною, дійовою, спрямованою на захист і примноження багатства рідного краю.