Кожна людина з любов’ю й трепетом згадує місце, де народилася, де минуло дитинство. Мальовничу природу України, її людей Тарас Шевченко сприйняв і полюбив іще змалечку, бо й сам був частинкою цього світу, згодом образ України постав у його творчості.
Поет дав себе розіп’яти за народ та Україну, як сам Христос; він карався, мучився, але не каявся, хоча знав, що може воскреснути хіба що його дух, а воскреслий дух воскресить й Україну.
…Мені однаково, чи буде
Той син молитися, чи ні…
Та не однаково мені,
Як Україну злії люде
Присплять лукаві…
Тарас не може спокійно дивитися на те, як пани “народ у ярма запрягли”, він помічає, як його квітуча Україна – “рай тихий” – порожніє, бо довкола свавілля, знущання, невеселі картини:
Ой три шляхи широкії до купи зійшлися,
На чужину з України брати розійшлися…
У поемі “Сон” Україну показано великомученицею, яку царі розіп’яли на хресті:
Це той Перший, що розпинав
Нашу Україну.
А Вторая доконала
Вдову сиротину.
Тарас Шевченко намагається розбудити свій народ, здатний до праці, до пісні, до боротьби. Голос потоптаної людської гідності, сила непокори, що не раз переходить у прокляття – все клекоче, все скипілося в художню цілісність поетичної сровіді, від початку до кінця пройнятої вогнем найсильнішого почуття:
Я так її, я так люблю
Мою Україну убогу,
Що прокляну святого Бога,
За неї душу погублю!
Він будив приспану націю, запалював нові вогні, кидав палкі гасла до боротьби за Україну; любов до всього рідного, українського супроводжувала його й у творчості, і в повсякденному житті. Поет прекрасно знав історію України, знав причину занепаду рідного народу, знав його ворогів, тому він так пристрасно заповідав усім, хто народився на цій землі:
Свою Україну любіть,
Любіть її… Во врем’я люте,
В останню тяжкую минуту
За неї Господа моліть…
І хоч тяжко, але все ж таки справджується найсокровенніша надія та ння України.
Є в Україні Чернеча гора, котру знає весь світ, з якої видно весь світ. Є зелена круча над Дніпром у Каневі, освячена полум’яним “Заповітом”, що нарешті повернувся до народу з тяжкого застійного небуття, і найменша грудка цієї землі священна для кожного свідомого українця, бо це земля з могили Тараса й над нею здіймається солов’їна пісня України, як живий дух Поета.
Свою Україну любіть,
Любіть її…
Т. Г. Шевченка
Кожна людина з любов’ю й трепетом згадує місце, де народилася, де минуло дитинство. Мальовничу природу України, її людей Тарас Шевченко сприйняв і полюбив іще змалечку, бо й сам був частинкою цього світу, згодом образ України постав у його творчості.
Поет дав себе розіп’яти за народ та Україну, як сам Христос; він карався, мучився, але не каявся, хоча знав, що може воскреснути хіба що його дух, а воскреслий дух воскресить й Україну.
…Мені однаково, чи буде
Той син молитися, чи ні…
Та не однаково мені,
Як Україну злії люде
Присплять лукаві…
Тарас не може спокійно дивитися на те, як пани “народ у ярма запрягли”, він помічає, як його квітуча Україна – “рай тихий” – порожніє, бо довкола свавілля, знущання, невеселі картини:
Ой три шляхи широкії до купи зійшлися,
На чужину з України брати розійшлися…
У поемі “Сон” Україну показано великомученицею, яку царі розіп’яли на хресті:
Це той Перший, що розпинав
Нашу Україну.
А Вторая доконала
Вдову сиротину.
Тарас Шевченко намагається розбудити свій народ, здатний до праці, до пісні, до боротьби. Голос потоптаної людської гідності, сила непокори, що не раз переходить у прокляття – все клекоче, все скипілося в художню цілісність поетичної сровіді, від початку до кінця пройнятої вогнем найсильнішого почуття:
Я так її, я так люблю
Мою Україну убогу,
Що прокляну святого Бога,
За неї душу погублю!
Він будив приспану націю, запалював нові вогні, кидав палкі гасла до боротьби за Україну; любов до всього рідного, українського супроводжувала його й у творчості, і в повсякденному житті. Поет прекрасно знав історію України, знав причину занепаду рідного народу, знав його ворогів, тому він так пристрасно заповідав усім, хто народився на цій землі:
Свою Україну любіть,
Любіть її… Во врем’я люте,
В останню тяжкую минуту
За неї Господа моліть…
І хоч тяжко, але все ж таки справджується найсокровенніша надія та ння України.
Є в Україні Чернеча гора, котру знає весь світ, з якої видно весь світ. Є зелена круча над Дніпром у Каневі, освячена полум’яним “Заповітом”, що нарешті повернувся до народу з тяжкого застійного небуття, і найменша грудка цієї землі священна для кожного свідомого українця, бо це земля з могили Тараса й над нею здіймається солов’їна пісня України, як живий дух Поета.
Объяснение:
Если нужно не большое могучто-то другое придк
мать