Літературне Запоріжжя як складова частина літературно-культурного розвитку - це явище багатогранне і різнопланове. Коли говоримо про літературне Запоріжжя, то перед нами постає барвиста панорама, представлена іменами непересічних літераторів: від кобзарів-ліриків, що закладали підґрунтя нашої духовності, відомих постатей в історії української науки, літератури, культури, які репрезентували наш край наприкінці ХІХ - поч. ХХ ст., до молодих літераторів початку третього тисячоліття, таких несхожих на попередників, які вже встигли по-іншому осмислити сьогодення і своєю творчістю відкрити літературний процес ХХІ ст.: С.Аніщенко, М.Брацило, Г.Вівчар, П.Вольвача та ін.
На розвиток літератури в Запорізькому краї протягом століть впливало чимало чинників як позитивного, так і негативного характеру, в тому числі і географічне положення, як окраїни Росії у ХУІІІ- поч. ХХ ст. з одного боку, і як центру запорізького козацтва - з іншого. “Навіть дореволюційний Олександрівськ (щоправда, суціль зрусифікований) не був байдужим до літератури, - вказував П.Ребро у ст. “На перевалі”. - Згадаймо хоча б поета-футуриста Вадима Баяна (справжнє прізвище Сидоров), який приятелював з В.Маяковським і видав у Петербурзі збірку віршів “Лирический поток” з трьома передмовами - Ігоря Северяніна, Федора Сологуба та Ієроніма Ясинського…
Як відомо, в Олександрівську деякий час жила Дніпрова Чайка, у Бердянську натхненно трудився Трохим Зіньківський, з хутора Веселого Вільнянського району вийшов знаний співець козацтва Андріан Кащенко, з Гуляйполя - Єлисей Карпенко - драматург і актор, з Мелітополя - головний теоретик українського націоналізму Дмитро Донцов, з яким воював Ленін. У тому ж Гуляйполі жив і працював Грицько Кернеренко (Кернер), який писав українською мовою і перекладав Гейне, Пушкіна, Надсона та ін.” (Хортиця, -1994.-№3.-с.7-8). Тут працювали тривалий час фольклористи і етнографи Іван Манжура і Яків Новицький, педагог Микола Корф, поет Микола Філянський.
Жил-был маленький мальчик, которому было 5 лет отроду. Жил он вместе со своей мамой в деревне. Мама всегда оберегала его и практически все дела по хозяйству делала сама. А мальчик в это время очень сильно хотел ей но она постоянно говорила ему: "Подожди, ты мал ещё. Вот вырастешь и станешь хозяином в своей семье, будешь делать всю тяжёлую работу."
Но однажды мама мальчика сильно заболела и не могла вот уже пару дней подняться с постели и дойти до избы, которая находилась на другом конце деревни. Тогда маленький мальчик сказал ей: "Я сам дойду до избы и позову к тебе доктора, а ты лежи." На улице стояла зима: вьюжило, валил снег, но мальчик всё равно пошёл. Через некоторое время он вернулся домой с доктором. Доктор осмотрел маму мальчика, прописал ей лекарства и сказал: "Какой самостоятельный у Вас сын."
С этого дня мама уже не считала мальчика маленьким и доверяла ему работу по дому.
Літературне Запоріжжя як складова частина літературно-культурного розвитку - це явище багатогранне і різнопланове. Коли говоримо про літературне Запоріжжя, то перед нами постає барвиста панорама, представлена іменами непересічних літераторів: від кобзарів-ліриків, що закладали підґрунтя нашої духовності, відомих постатей в історії української науки, літератури, культури, які репрезентували наш край наприкінці ХІХ - поч. ХХ ст., до молодих літераторів початку третього тисячоліття, таких несхожих на попередників, які вже встигли по-іншому осмислити сьогодення і своєю творчістю відкрити літературний процес ХХІ ст.: С.Аніщенко, М.Брацило, Г.Вівчар, П.Вольвача та ін.
На розвиток літератури в Запорізькому краї протягом століть впливало чимало чинників як позитивного, так і негативного характеру, в тому числі і географічне положення, як окраїни Росії у ХУІІІ- поч. ХХ ст. з одного боку, і як центру запорізького козацтва - з іншого. “Навіть дореволюційний Олександрівськ (щоправда, суціль зрусифікований) не був байдужим до літератури, - вказував П.Ребро у ст. “На перевалі”. - Згадаймо хоча б поета-футуриста Вадима Баяна (справжнє прізвище Сидоров), який приятелював з В.Маяковським і видав у Петербурзі збірку віршів “Лирический поток” з трьома передмовами - Ігоря Северяніна, Федора Сологуба та Ієроніма Ясинського…
Як відомо, в Олександрівську деякий час жила Дніпрова Чайка, у Бердянську натхненно трудився Трохим Зіньківський, з хутора Веселого Вільнянського району вийшов знаний співець козацтва Андріан Кащенко, з Гуляйполя - Єлисей Карпенко - драматург і актор, з Мелітополя - головний теоретик українського націоналізму Дмитро Донцов, з яким воював Ленін. У тому ж Гуляйполі жив і працював Грицько Кернеренко (Кернер), який писав українською мовою і перекладав Гейне, Пушкіна, Надсона та ін.” (Хортиця, -1994.-№3.-с.7-8). Тут працювали тривалий час фольклористи і етнографи Іван Манжура і Яків Новицький, педагог Микола Корф, поет Микола Філянський.
Объяснение:
Жил-был маленький мальчик, которому было 5 лет отроду. Жил он вместе со своей мамой в деревне. Мама всегда оберегала его и практически все дела по хозяйству делала сама. А мальчик в это время очень сильно хотел ей но она постоянно говорила ему: "Подожди, ты мал ещё. Вот вырастешь и станешь хозяином в своей семье, будешь делать всю тяжёлую работу."
Но однажды мама мальчика сильно заболела и не могла вот уже пару дней подняться с постели и дойти до избы, которая находилась на другом конце деревни. Тогда маленький мальчик сказал ей: "Я сам дойду до избы и позову к тебе доктора, а ты лежи." На улице стояла зима: вьюжило, валил снег, но мальчик всё равно пошёл. Через некоторое время он вернулся домой с доктором. Доктор осмотрел маму мальчика, прописал ей лекарства и сказал: "Какой самостоятельный у Вас сын."
С этого дня мама уже не считала мальчика маленьким и доверяла ему работу по дому.
Объяснение: