Дата народження автора: 24 серпня 1937 у місті КиївНавчання: Закінчила факультет журналістики Львівського університету.Творча спадщина: Авторка книг «Дрогобицький звіздар» (1970), «Повісті», «Квітень у човні» (1981), «Родовід», «Бенефіс», «Десять слів поета» (1986) та книжок для дітей — «Канікули у Світлогорську» (1967), «Шпага Славка Беркути» (1968; Видавництво Старого Лева, 2010), «Звичайний шкільний тиждень» (1973), «Яблуня і зернятко» (1983)."Королева жіночої прози":"-Пані Ніно, коли до Вас прийшло усвідомлення того, що письменництво - справа Вашого життя?-Однразу після того, як почала читати. Хоч у той час і йшла війна, проте мама навчила мене читати, коли мені було п'ять років. Розпочала я з поважних книжок - інших не було. Першою книжкою. яку прочитала, була повість Марка Твена "Принц і жербрак".-Ця книжка була у Вашій домашній бібліотеці?-Ні. У нас у ті роки й дому не було... Коли я пішла до школи, зошитів не було. Писала на берегах газети - пером. Чорнило ми робили з бузини. А газети в ті часи були напівкартонними: перо провалювалося, чорнило розривалося... так ми вчилися.-Ви досі пишите ручкою на аркуші паперу або користуєтенеся друкарською машинкою, а не комп'ютером...-Так. А крім мене, так працює, наприклад, Роман Іваничук. Він, до речі каже, що з ним закінчиться епоха письменників, у яких думка - на кінчику пера. Рано чи пізно настане час, коли на Землі більше не буде людей, які у своему житті бачили дерев'яне перо, каламар, чорнило... Добре це чи погано? Незнаю..." Унікальність творчості:У нашій літературі Ніна Бічуя унікальна тим, що працює в жанрі історичної новелістики, тим, що навіть у 1960-1970-ті, коли в українській літературі проголошували село джерелом етики, письменниця стала предтечею нового урбанізму - того, що зіпнеться на ноги вже в 1990-ті.2. Продовжіть думку: дорослість – це:Дорослішати і весело і важко водночас, адже на школярів чекають справжні випробування на чесність, людяність, міцність дружби, на осягнення людського призначення . Дитячий світ трохи гостріший і більше справдешній, і від того іноді жорстокіший, але завжди щиріший. Він для нас стає джерелом усього на світі, але нам не хочеться в ньому залишатися, бо людина повинна рости… І саме про це книги Ніни Бічуї.3. Паспорт творуТема: розповідь про школу дорослішання підлітківІдея:Пошук свого шляху у житті.Жанр:Психологічна повість.Композиція:Експозиція:Знайомство з учнями 7-Б. Пізнання ціни дружби.Зав’язка: Конфлікт між Славком та Юльком.Розвиток дії: Навчання та захоплення Славка, Юлька, Стефка та Лілі. Підготовка Славка до змагань. Театральна вистава.Кульмінація: шкільний суд над Славком Беркутою, вирок – підтримка класу +байдужіть Юлька.Розв’язка: Усе ніби так просто, так гарно. Як у казці. Судили — вибачили — помилилися…Сюжетні лінії: Життя кожного з чотирьох підлітків.Дружба-протистояння Славка і Юлька.Любовний трикутник Юлько – Лілі – Славко.Місце, час дії:Львів; зимаПроблематика:1. Формування характеру підлітка; вплив на його поведінку та світоглядні позиції сім’ї, школи, середовища тощо. Змужніння й дорослішання дитини як розширення її життєвого досвіду: поступової «належності до світу», де більша відповідальність, «де ніхто не має права легковажно, безвідповідально й нерозсудливо ставитися до життя», де суворіші закони та випробування.2. Самореалізація дитини.3. Стосунки ровесників (перше кохання й протистояння, суперництво друзів і самоствердження).4. Діалог поколінь, батьків і дітей, їх стосунків. Морально-етичні проблеми (чесність, підлість, байдужість, безвідповідальність та ін.).
ты умел характеристику Павлуся з оповідання «Скарб»
Павлусь-головний герой твору. З самого дитинства він звик до того, що за нього всі проблеми вирішать. На мою думку, вина батьків полягала у тому, що вони не дали Павлусю стати самостійним та не давала нічого робити самому. І хлопець скоро звик, що всі його забаганки виконуються. Звичайно, образ Павлуся є алегоричним. Я не уявляю собі людину, яка б дійсно поводилася так, як він. Павлусь майже не виходив з дому, не навчався, навіть не ходив на вечорниці. Він нічого не вмів робити і, власне, не намагався. Все його життя полягало в тому, що хлопець їв та спав. І навіть після смерті батьків нічого не змінилося. Павлусеві постійно щастило. За ним дуже добре доглядали наймит з наймичкою, у нього завжди був урожай, добре почувалася худоба… Врешті-решт, він навіть одружився вдало і для цього йому не довелося прикладати жодних зусиль! Особливо мене вразила історія зі скарбом, коли хлопці, вирішивши пожартувати, кинули у вікно Павлусеві дохлого хорта, а в ньому виявився скарб… Тобто, здавалося б, Павлусь був ідеально щасливою людиною. Він мав усе, про що тільки міг мріяти. Але, річ у тім, що не мріяв він ні про що. На мою думку, життя Павлуся було беззмістовним. Він ні до чого не прагнув, нічого не робив. Я не розумію, як можна цілими днями їсти та спати. Людина має щось робити, має самовдосконалюватися, навчатися, працювати… Хіба ж щастя полягає в тому, щоб спати цілісінькими днями. Мені здається, що Павлусь не був по-справжньому щасливим, він просто не розумів, що таке щастя.
Щастя прагне кожен. І для кожного з нас воно різне, своє власне. Для того, щоб відчути смак щастя, потрібно його досягти, потрібно докласти певних зусиль. Люди, яким все «падає з неба» рідко бувають щасливими. Тож, дійсно, щастя в кожного своє, але я б не хотіла такого щастя, як у Павлуся!
ты умел характеристику Павлуся з оповідання «Скарб»
Павлусь-головний герой твору. З самого дитинства він звик до того, що за нього всі проблеми вирішать. На мою думку, вина батьків полягала у тому, що вони не дали Павлусю стати самостійним та не давала нічого робити самому. І хлопець скоро звик, що всі його забаганки виконуються. Звичайно, образ Павлуся є алегоричним. Я не уявляю собі людину, яка б дійсно поводилася так, як він. Павлусь майже не виходив з дому, не навчався, навіть не ходив на вечорниці. Він нічого не вмів робити і, власне, не намагався. Все його життя полягало в тому, що хлопець їв та спав. І навіть після смерті батьків нічого не змінилося. Павлусеві постійно щастило. За ним дуже добре доглядали наймит з наймичкою, у нього завжди був урожай, добре почувалася худоба… Врешті-решт, він навіть одружився вдало і для цього йому не довелося прикладати жодних зусиль! Особливо мене вразила історія зі скарбом, коли хлопці, вирішивши пожартувати, кинули у вікно Павлусеві дохлого хорта, а в ньому виявився скарб… Тобто, здавалося б, Павлусь був ідеально щасливою людиною. Він мав усе, про що тільки міг мріяти. Але, річ у тім, що не мріяв він ні про що. На мою думку, життя Павлуся було беззмістовним. Він ні до чого не прагнув, нічого не робив. Я не розумію, як можна цілими днями їсти та спати. Людина має щось робити, має самовдосконалюватися, навчатися, працювати… Хіба ж щастя полягає в тому, щоб спати цілісінькими днями. Мені здається, що Павлусь не був по-справжньому щасливим, він просто не розумів, що таке щастя.
Щастя прагне кожен. І для кожного з нас воно різне, своє власне. Для того, щоб відчути смак щастя, потрібно його досягти, потрібно докласти певних зусиль. Люди, яким все «падає з неба» рідко бувають щасливими. Тож, дійсно, щастя в кожного своє, але я б не хотіла такого щастя, як у Павлуся!