З творчістю Тараса Шевченка, я почала знайомитися ще в садочку, а потім вивчала в школі. Його вірщі , твори , поеми і балади, хвилювали мене і викликали співчуття. Найулюбленішим моїм твором став "Заповіт!" . Це унікальний твір, прийнятий надзвичайною любов"ю до України, чарівним патріотичним пафосом. Т.Шевченко передав ніби свою останню волю в цій поєзії . Шевченко звертається за народу : він закликає до дій. На перший погляд , цей заклик здається просто частиною поетичного твору, але він не залишає байдужим жодного читача. Він закликає не до реального збройного повстання, а до духовного . насамперед проти старого життя, старого суспільного ладу ,старих проблем. Щоб ми будували нову Україну , де не буде місця кріпатству. Тарас Шевченко, закликає нас жити в мирі, злагоді , разом створити справедливість ,та бороніти свою землю від зла. Він вірив в свій народ, непереможну силу та щасливе майбутнє свого народу. Впевненність у власні сили , у справедливість , у праведність своєї мети - Він передає кожному читачеві.
Людині дуже важко жити у світі без матері, без її любові та чутливого серця, яке зрозуміє всі болі і турботи своєї дитини. Образ матері — доброї, щедрої на любов і ласку — постає перед нами із творів Тараса Шевченка. Втративши маму дев'ятилітнім хлопчиком, великий Кобзар усе життя тужив за найдорожчою людиною. Тому і говорить митець про неї з таким обожнюванням:
Слово мамо.
Великеє, найкращеє слово!
Серед усіх людських законів є один невмирущий у своїй благородності — закон жертви. Кожен з нас більшою чи меншою мірою жертвує людям щось своє: час, знання, любов... Але найвища самопожертва — в материнстві. Мати дарує дитині не лише свій час і безмежну любов — вона віддає все життя, всю себе, кожну мить сердечної теплоти. Жертовність безталанної української матері Тарас Шевченко підносив до рівня найвищих надбань людської душі. З великим співчуттям розповідає митець про головну героїню поеми "Наймичка" Ганну, яка зневажила споконвічні цінності народної моралі, вчинила гріх, відцуравшись своєї рідної дитини, але спокутувала провину все життя, вимолюючи прощення у сина і Бога. Палко просить вона сина:
Не лай мене; молитимусь,
Із самого неба,
Долю виплачу сльозами
І пошлю до тебе.
Весь вік "каралася" Ганна в "чужій хаті" і ніхто ніколи не бачив, як вона "щовечір, небога, свою долю проклинає, тяжко-важко плаче..." Дивовижну силу пробуджує в ній материнська любов. Адже Ганна змогла перенести стільки горя — жила бідною наймичкою в господі свого сина, любила його мовчки і до кінця днів розплачувалася за гірку помилку молодості, навіть помирати їй довелося не у своїй хаті.
У стражданнях, що їх зносить мати-наймичка, щоб бути біля свого сина й оберегти синову долю, розкривається сила материнської любові, святість материнства, глибина душі героїні поеми.
У творах Тараса Шевченка доля жіноцтва нещаслива і майже завжди трагічна. Але в той же час поет ставить звичайну жінку вище від усіх та усього, схиляється перед її вічними муками і терпінням, підносить образ матері до рівня національних святинь.
Він закликає не до реального збройного повстання, а до духовного . насамперед проти старого життя, старого суспільного ладу ,старих проблем. Щоб ми будували нову Україну , де не буде місця кріпатству.
Тарас Шевченко, закликає нас жити в мирі, злагоді , разом створити справедливість ,та бороніти свою землю від зла.
Він вірив в свій народ, непереможну силу та щасливе майбутнє свого народу.
Впевненність у власні сили , у справедливість , у праведність своєї мети - Він передає кожному читачеві.
Людині дуже важко жити у світі без матері, без її любові та чутливого серця, яке зрозуміє всі болі і турботи своєї дитини. Образ матері — доброї, щедрої на любов і ласку — постає перед нами із творів Тараса Шевченка. Втративши маму дев'ятилітнім хлопчиком, великий Кобзар усе життя тужив за найдорожчою людиною. Тому і говорить митець про неї з таким обожнюванням:
Слово мамо.
Великеє, найкращеє слово!
Серед усіх людських законів є один невмирущий у своїй благородності — закон жертви. Кожен з нас більшою чи меншою мірою жертвує людям щось своє: час, знання, любов... Але найвища самопожертва — в материнстві. Мати дарує дитині не лише свій час і безмежну любов — вона віддає все життя, всю себе, кожну мить сердечної теплоти. Жертовність безталанної української матері Тарас Шевченко підносив до рівня найвищих надбань людської душі. З великим співчуттям розповідає митець про головну героїню поеми "Наймичка" Ганну, яка зневажила споконвічні цінності народної моралі, вчинила гріх, відцуравшись своєї рідної дитини, але спокутувала провину все життя, вимолюючи прощення у сина і Бога. Палко просить вона сина:
Не лай мене; молитимусь,
Із самого неба,
Долю виплачу сльозами
І пошлю до тебе.
Весь вік "каралася" Ганна в "чужій хаті" і ніхто ніколи не бачив, як вона "щовечір, небога, свою долю проклинає, тяжко-важко плаче..." Дивовижну силу пробуджує в ній материнська любов. Адже Ганна змогла перенести стільки горя — жила бідною наймичкою в господі свого сина, любила його мовчки і до кінця днів розплачувалася за гірку помилку молодості, навіть помирати їй довелося не у своїй хаті.
У стражданнях, що їх зносить мати-наймичка, щоб бути біля свого сина й оберегти синову долю, розкривається сила материнської любові, святість материнства, глибина душі героїні поеми.
У творах Тараса Шевченка доля жіноцтва нещаслива і майже завжди трагічна. Але в той же час поет ставить звичайну жінку вище від усіх та усього, схиляється перед її вічними муками і терпінням, підносить образ матері до рівня національних святинь.