Справжній поет - суцільний оголений нерв. Таким тонким відчуттям слова, всеосяжним почуттям болю був наділений і поет Л. Кисельов.
Його вразили слова пісні, які він поставив епіграфом до свого вірша «Земля така гаряча...»:
А я тому журавлю Києм ноги переб'ю, переб'ю.
Відштовхуючись від цих слів, автор розвиває тему невимовного болю, яка тривожить його душу ліричного героя - маленького хлопчика, який шкодує птицю:
Пригорну його до себе й руками закрию: Ой дядечку, не треба, Не бийте журавля!
Леонід Кисельов не зводить побачене до епізоду життя, а узагальнює до світового рівня, вводячи метафору:
Не винести того болю, Не виплакати жалю. Що станеться з тобою,
Мій світ, мій журавель!
Метафора «журавель - весь світ» підкріплюється наступною: «намисто з багряних плям», що асоціюється з кінцем світу: «В останню мить побачиш Намисто з багряних плям, І буде така гаряча, Чорна така земля».
«Руда земля», про яку автор говорить на початку вірша, змінюється на «чорну землю», яка може бути винищена до залишку людьми. І не стільки екологічного діапазону звучання поет досягає, скільки світового застереження війни, знищення всього живого символом руйнування - броненосцем:
Броненосці рекочут, Ріжуть Чумацький Шлях, І плаче хлопчик: Не бийте журавля!
Андрій Малишко увійшов в українську літературу як самобутній поет-лірик і пісняр. Глибоко полонила майбутнього поета краса народних пісень, почутих від матері: "Вечорами, сидячи біля прядки, вона співала тихо і протяжно, і ці пісні врізалися мені в пам'ять на все життя. Знала вона їх багато і співала з великим почуттям..." — писав А. Малишко. Хоч поет і не мав спеціальної освіти, але, будучи музично обдарованою людиною, він тонко відчував звукові відтінки навколишнього життя і майстерно передавав їх словесними образами. Поезія Андрія Малишка полонить душу слухача тим, що вона близька до музики. І не дивно, що багато пісень ("Колгоспний вальс", "Київський вальс", "Білі каштани", "Пісня про рушник", "Ми підем, де трави похилі" та інші), написаних на слова поета, увійшло в золотий фонд народної музики.
Його вразили слова пісні, які він поставив епіграфом до свого вірша «Земля така гаряча...»:
А я тому журавлю
Києм ноги переб'ю, переб'ю.
Відштовхуючись від цих слів, автор розвиває тему невимовного болю, яка тривожить його душу ліричного героя - маленького хлопчика, який шкодує птицю:
Пригорну його до себе й руками закрию:
Ой дядечку, не треба, Не бийте журавля!
Леонід Кисельов не зводить побачене до епізоду життя, а узагальнює до світового рівня, вводячи метафору:
Не винести того болю,
Не виплакати жалю.
Що станеться з тобою,
Мій світ, мій журавель!
Метафора «журавель - весь світ» підкріплюється наступною: «намисто з багряних плям», що асоціюється з кінцем світу: «В останню мить побачиш Намисто з багряних плям, І буде така гаряча, Чорна така земля».
«Руда земля», про яку автор говорить на початку вірша, змінюється на «чорну землю», яка може бути винищена до залишку людьми. І не стільки екологічного діапазону звучання поет досягає, скільки світового застереження війни, знищення всього живого символом руйнування - броненосцем:
Броненосці рекочут,
Ріжуть Чумацький Шлях,
І плаче хлопчик:
Не бийте журавля!
Хоч поет і не мав спеціальної освіти, але, будучи музично обдарованою людиною, він тонко відчував звукові відтінки навколишнього життя і майстерно передавав їх словесними образами.
Поезія Андрія Малишка полонить душу слухача тим, що вона близька до музики. І не дивно, що багато пісень ("Колгоспний вальс", "Київський вальс", "Білі каштани", "Пісня про рушник", "Ми підем, де трави похилі" та інші), написаних на слова поета, увійшло в золотий фонд народної музики.