20-30-ті роки ХХ століття- час, що міг би стати “золотою добою”української поезії, проте він перетворився на одну з найтрагічніших сторінок.Саме в цей період українське письменство досягло європейського рівня.Відомий літературознавець назвав покоління письменників цього часу “розстріляним відродженням”.
У поезії “розстріляного відродження” найбільш цікавими були шукання П.Тичини,М.Семенка та Є.Плужника. У часи українського відродження 1920х років П.Тичина ще знайшов у собі сили боротися і ввійшов до літературної організації ВАПЛІТЕ, яка під проводом М.Хвильового намагалась протистояти ЦК ВКП(б).Незабаром організацію розгромили, а її членів звинуватили в “українському буржуазному націоналізмі”.Тоді поет остаточно капітулював.З цього моменту Тичина починає виконувати поетичні замовлення партії (твори “Відповідь землякам”,”Ленін”,”Партія веде” та інші).На ці твори в 1928 р. відгукнувся О.Олесь віршем-докором “І ти продався їм, Тичино…”
Михайль Семенко – талановитий поет, творець футуризму. Михайль Семенко уперто згуртовував різні футуристичні організації “Ударна група поетів-футуристів”,Аспанфут.На початку 1930х років влада засудила й заборонила футуризм.Скорившись грубому тиску, поет почав писати офіційним соцреалістичним стилем (“З радянського щоденника”,”Китай в огні”,”Міжнародні діла”).Але йому це не до У квітні 1937 р.його заарештували і розстріляли.
В поезії 1920-1930х рр.іноді поєднувалися різні стильові течії, але завжди індивідуальне “Я” митця переважало.З усіх жанрових різновидів саме українська поезія доби “розстріляного відродження” сягнула найвищого рівня свого розвитку.Нею було закладено потужну національну традицію ліричного самовираження, що стало стартом для всебічного оновлення всієї української літератури ХХ століття.
20-30-ті роки ХХ століття- час, що міг би стати “золотою добою”української поезії, проте він перетворився на одну з найтрагічніших сторінок.Саме в цей період українське письменство досягло європейського рівня.Відомий літературознавець назвав покоління письменників цього часу “розстріляним відродженням”.
У поезії “розстріляного відродження” найбільш цікавими були шукання П.Тичини,М.Семенка та Є.Плужника. У часи українського відродження 1920х років П.Тичина ще знайшов у собі сили боротися і ввійшов до літературної організації ВАПЛІТЕ, яка під проводом М.Хвильового намагалась протистояти ЦК ВКП(б).Незабаром організацію розгромили, а її членів звинуватили в “українському буржуазному націоналізмі”.Тоді поет остаточно капітулював.З цього моменту Тичина починає виконувати поетичні замовлення партії (твори “Відповідь землякам”,”Ленін”,”Партія веде” та інші).На ці твори в 1928 р. відгукнувся О.Олесь віршем-докором “І ти продався їм, Тичино…”
Михайль Семенко – талановитий поет, творець футуризму. Михайль Семенко уперто згуртовував різні футуристичні організації “Ударна група поетів-футуристів”,Аспанфут.На початку 1930х років влада засудила й заборонила футуризм.Скорившись грубому тиску, поет почав писати офіційним соцреалістичним стилем (“З радянського щоденника”,”Китай в огні”,”Міжнародні діла”).Але йому це не до У квітні 1937 р.його заарештували і розстріляли.
В поезії 1920-1930х рр.іноді поєднувалися різні стильові течії, але завжди індивідуальне “Я” митця переважало.З усіх жанрових різновидів саме українська поезія доби “розстріляного відродження” сягнула найвищого рівня свого розвитку.Нею було закладено потужну національну традицію ліричного самовираження, що стало стартом для всебічного оновлення всієї української літератури ХХ століття.
Объяснение:
На цій ділянці дороги йшли ремонтні роботи. Старенький трамвай ішов не
поспішаючи, постукуючи на стиках. У трамваї було небагато пасажирів. Ми з
мамою сиділи біля виходу і подумки підганяли трамвай. Я дивився у вікно, за яким автомобільна траса, засипана жовтим листям, прибитим до асфальту
нещодавнім дощем. День був вітряний, похмурий, сірий. Несподівано нашу увагу
привернуло чиєсь вищання. Воно доносилося з-під одиночного сидіння. Звідти
підвівся чоловік і пересів на вільне місце.
– Ну пробач, не помітив. А взагалі, хвіст підбирати треба, – неголосно звернувся він
до невидимої поки що істоти, яка потривожила спокій тих, хто їхав у трамваї.
Під сидінням, яке звільнив незнайомець, ми побачили невеликого собаку з
брудною скуйовдженою білою шерстю. Раптом почувся різкий командний голос
жінки-кондукторки:
– Ти ще й досі тут? Було ж сказано: собакам без хазяїна не місце у трамваї, а тим
більше бездомній дворнязі. Пішов геть! – при цьому жінка поглядала у бік
пасажирів, явно чекаючи підтримки. Я хотів було заперечити її словам: «Кому
сказано, що собакам без хазяїна не місце у трамваї…», адже собака – тварина
безсловесна, її жаліти треба, та й що вона вам відповість. Але мама мене зупинила:
мовчи.
Собака покірливо, наче розуміючи слова кондукторки, підвівся і, похитуючись,
попрямував під інше сидіння, ближче до нас, немов шукаючи захисту. Трамвай уже
набрав швидкість, і не те що людині – навіть собаці важко було втриматися на своїх
чотирьох лапах. Він ліг на живіт, підгорнув хвостик, а мордочку поклав на
витягнуті лапки. Я встиг розглядіти бідолаху, що невідомо як потрапив у трамвай.
Собака був невеликий, як я вже казав, його біла довга шерсть була брудною. Великі
вуха, хвіст у бурульках із шерсті, що збилася, а очі великі, темні і сумні. Хтось із
пасажирів поліз у сумку, мабуть, щоб дістати щось смачненьке собаці, але
кондукторка, помітивши це, закричала:
Ще чого! Понасмічують тут, а мені прибирати потім. Жалісливі знайшлися. Ось
під’їжджаємо до зупинки, виходьте і годуйте собаку на вулиці!
На зупинці кондукторка все-таки виштовхала собаку з вагона. Поруч з її великими,
грубими, на товстих підборах чоботами, носки яких були погрозливо повернуті до
собаки, тварина здавалася особливо беззахисною. На зупинці собака клубком
скотився зі сходинок на асфальт до ніг парубка, який самотньо очікував трамвай.
Чекав він, мабуть, довго. Хлопець тер змерзлі руки, комір його жовто-червоної
куртки був піднятий, за спиною висів невеликий рюкзак. Трамваї на цьому
маршруті ходили рідко, проте він не поспішав увійти у вагон. Молодик нахилився
до собаки і, схоже, сказав йому щось ласкаве, тому що пес радісно замахав хвостом.
Кондукторка роздратовано крикнула:
– Ну то що, їдемо? Чи роздивлятимемося собаку?
Двері вагона зачинилися з огидним гуркотінням, і трамвай почав відходити від
зупинки. Нечисленні пасажири як по команді повернули голови в бік парубка,
який залишився на зупинці. Ми помітили, що у плани юнака собака вніс свої
«корективи». Судячи з усього, хлопець вирішив повернутися додому, покликавши
із собою собаку, який, не відстаючи, біг за ним, радісно помахуючи хвостом..