Пісня з давніх-давен вважається невід'ємною частинкою кожного народу. Вона уособлює спогади про минуле, роздуми про сьогодення та мрії про щасливе майбутнє. На мою думку, жоден народ не може існувати без частини душі – пісні.
Українські пісні наповнені глибоким змістом й роздумами. Складаючи їх, народ описував свої переживання, почуття, мрії та надії.
Багато про давні часи можуть розповісти обрядові пісні: веснянки, колядки, щедрівки. Ми можемо не сприймати поклоніння предків перед силами природи, але шанобливе ставлення до хліба, праці, природи не може залишити нас байдужими. Коляда та щедрівка піднімають настрій, об'єднують у християнській родині.
У пейзажній пісенній ліриці змальована чарівна краса рідної природи: безмежні степи, зелені ліси, блакитні річки, золоті пшеничні лани. Здавалося б звичайний краєвид, та дорогий для серця, він оживає в пісенних рядках:
Під гаєм в'ється річенька,
Мов скло вона блистить.
Долиною зеленою,
Кудись вона біжить.
Основне ж багатство рідної землі – український працелюбний народ, що заселяє її – про це теж розповідають пісні.
В інших йдеться про нестримне кохання парубка до дівчини. Вони яскраві на емоції та душевні переживання, які переповнюють їхні серця:
Сопілочка калинова, ясенове денце
Не сопілка тото грає, а любкове серце.
Як не згадати козацькі пісні, що охоплюють цілу епоху визвольної боротьби. У них майстерно оспівані події, час, неординарні поступки героїв. Відображається заклик до боротьби за волю та краще майбутнє в багатьох із них.
Молодою кров'ю полеглих синів скроплені стрілецькі пісні. Вони є особливим прикладом мужності в нерівній боротьбі з численним ворогом.
Також у пісенній творчості неабияка роль відводиться материнській любові до своєї дитини, тузі за загиблим:
Вернися, синку, додомоньку,
Змию, зчешу головоньку.
А перейнятися силою пісні допомагають багаті художні засоби: постійні епітети, символи, паралелізм, метафора, зменшено-пестливі слова. Пісні стільки можуть розповісти про все, вони дуже різні, що, напевно, залишиться байдужою тільки супер черства людина. Допоки ми їх знаємо чи співаємо - пісні житимуть вічно, бо є частиною душі народу, тобто кожного з нас.
П’єса Івана Карпенка-Карого «Сто тисяч» розповідає цікаву історію про низькі людські почуттях і якостях. Як зрозуміло з самої назви твору, найголовнішою мотивацією для головного героя твору є тільки гроші. Герасим Калитка був дуже жадібним, не мав нічого більш важливого в своєму житті, ніж збагачення. В цілому цей образ був досить характерним для того часу. Тоді справді гроші і земля були надзвичайно важливими для людини і її успішного життя.
У відповідності до змісту твору, Герасим Калитка дуже любив дві речі – гроші та землю. У творі наведено величезна кількість прикладів того, як він все це любить і наскільки він жадібний у зв’язку з усім цим. Він докоряв своїх слуг за зайвий з’їдений ними шматок хліба, хотів одружити свого сина на багатій дівчині, яку син не любив. Він був жадібний навіть по відношенню до власної дружини, яка просила дати їй коней, що добратися до міста. Більше того, Герасим Калитка був готовий на будь-які хитрощі і навіть на незаконні дії, щоб хоча б трохи збагатитися. Одного разу до нього в гості прийшов єврей і запропонував за кілька тисяч справжніх грошей купити сто тисяч грошей фальшивих, які неможливо розпізнати. Герасим був настільки жадібний, його свідомість було настільки помутнілою, що він погодився на цей очевидний обман. Крім того, йому були сильно потрібні гроші, щоб дати їх у борг під заставу чужої землі Смоквина, а потім витребувати цю землю собі. На жаль для Герасима, сто тисяч, видані йому євреєм, виявилися простими папірцями, а тому він не зміг купити землю Смоквина, та й видані єврею гроші були втрачені.
Немає жодних сумнівів у тому, що навіть якщо б афера Герасима Калитки виявилася успішною, щасливою ця жадібна людина ніколи не стала би. Вся проблема в тому, що людська жадібність просто не має меж. Якщо людина жадібна, вона ніколи не заспокоїться. Помилково вважати, що багаті люди не можуть бути жадібними, тому що у них багато грошей. Навпаки, якщо людина багата, значить, гроші для неї дуже важливі. А це в свою чергу говорить про те, що вона їх надзвичайно цінує і ні за що не віддасть і не поступиться будь-кому іншому ні за яких обставин.
Можна з упевненістю говорити про те, що Герасим Калитка не заспокоївся б, якби отримав землю Смоквина. Більше того, ця удача зробила б його ще більш жадібним до грошей і до землі. Він би відчув, що у нього все виходить, що всі його афери проходять, а тому продовжив би шукати можливості наживатися на оточуючих. Я думаю, що невдача Герасима повинна була послужити йому уроком і показати йому, що гроші і земля можуть зіпсувати людину.
Пісня з давніх-давен вважається невід'ємною частинкою кожного народу. Вона уособлює спогади про минуле, роздуми про сьогодення та мрії про щасливе майбутнє. На мою думку, жоден народ не може існувати без частини душі – пісні.
Українські пісні наповнені глибоким змістом й роздумами. Складаючи їх, народ описував свої переживання, почуття, мрії та надії.
Багато про давні часи можуть розповісти обрядові пісні: веснянки, колядки, щедрівки. Ми можемо не сприймати поклоніння предків перед силами природи, але шанобливе ставлення до хліба, праці, природи не може залишити нас байдужими. Коляда та щедрівка піднімають настрій, об'єднують у християнській родині.
У пейзажній пісенній ліриці змальована чарівна краса рідної природи: безмежні степи, зелені ліси, блакитні річки, золоті пшеничні лани. Здавалося б звичайний краєвид, та дорогий для серця, він оживає в пісенних рядках:
Під гаєм в'ється річенька,
Мов скло вона блистить.
Долиною зеленою,
Кудись вона біжить.
Основне ж багатство рідної землі – український працелюбний народ, що заселяє її – про це теж розповідають пісні.
В інших йдеться про нестримне кохання парубка до дівчини. Вони яскраві на емоції та душевні переживання, які переповнюють їхні серця:
Сопілочка калинова, ясенове денце
Не сопілка тото грає, а любкове серце.
Як не згадати козацькі пісні, що охоплюють цілу епоху визвольної боротьби. У них майстерно оспівані події, час, неординарні поступки героїв. Відображається заклик до боротьби за волю та краще майбутнє в багатьох із них.
Молодою кров'ю полеглих синів скроплені стрілецькі пісні. Вони є особливим прикладом мужності в нерівній боротьбі з численним ворогом.
Також у пісенній творчості неабияка роль відводиться материнській любові до своєї дитини, тузі за загиблим:
Вернися, синку, додомоньку,
Змию, зчешу головоньку.
А перейнятися силою пісні допомагають багаті художні засоби: постійні епітети, символи, паралелізм, метафора, зменшено-пестливі слова. Пісні стільки можуть розповісти про все, вони дуже різні, що, напевно, залишиться байдужою тільки супер черства людина. Допоки ми їх знаємо чи співаємо - пісні житимуть вічно, бо є частиною душі народу, тобто кожного з нас.
П’єса Івана Карпенка-Карого «Сто тисяч» розповідає цікаву історію про низькі людські почуттях і якостях. Як зрозуміло з самої назви твору, найголовнішою мотивацією для головного героя твору є тільки гроші. Герасим Калитка був дуже жадібним, не мав нічого більш важливого в своєму житті, ніж збагачення. В цілому цей образ був досить характерним для того часу. Тоді справді гроші і земля були надзвичайно важливими для людини і її успішного життя.
У відповідності до змісту твору, Герасим Калитка дуже любив дві речі – гроші та землю. У творі наведено величезна кількість прикладів того, як він все це любить і наскільки він жадібний у зв’язку з усім цим. Він докоряв своїх слуг за зайвий з’їдений ними шматок хліба, хотів одружити свого сина на багатій дівчині, яку син не любив. Він був жадібний навіть по відношенню до власної дружини, яка просила дати їй коней, що добратися до міста. Більше того, Герасим Калитка був готовий на будь-які хитрощі і навіть на незаконні дії, щоб хоча б трохи збагатитися. Одного разу до нього в гості прийшов єврей і запропонував за кілька тисяч справжніх грошей купити сто тисяч грошей фальшивих, які неможливо розпізнати. Герасим був настільки жадібний, його свідомість було настільки помутнілою, що він погодився на цей очевидний обман. Крім того, йому були сильно потрібні гроші, щоб дати їх у борг під заставу чужої землі Смоквина, а потім витребувати цю землю собі. На жаль для Герасима, сто тисяч, видані йому євреєм, виявилися простими папірцями, а тому він не зміг купити землю Смоквина, та й видані єврею гроші були втрачені.
Немає жодних сумнівів у тому, що навіть якщо б афера Герасима Калитки виявилася успішною, щасливою ця жадібна людина ніколи не стала би. Вся проблема в тому, що людська жадібність просто не має меж. Якщо людина жадібна, вона ніколи не заспокоїться. Помилково вважати, що багаті люди не можуть бути жадібними, тому що у них багато грошей. Навпаки, якщо людина багата, значить, гроші для неї дуже важливі. А це в свою чергу говорить про те, що вона їх надзвичайно цінує і ні за що не віддасть і не поступиться будь-кому іншому ні за яких обставин.
Можна з упевненістю говорити про те, що Герасим Калитка не заспокоївся б, якби отримав землю Смоквина. Більше того, ця удача зробила б його ще більш жадібним до грошей і до землі. Він би відчув, що у нього все виходить, що всі його афери проходять, а тому продовжив би шукати можливості наживатися на оточуючих. Я думаю, що невдача Герасима повинна була послужити йому уроком і показати йому, що гроші і земля можуть зіпсувати людину.