Мій улюблений драматичний твір Лесі Українки «Кассандра». В поемі розглядається проблема поетики імен власних в цій драмі. Кассандра – пророчиця. Кассандра вірить у Долю, темну і страшну богиню, сліпу, невблаганну, що не знає ні жалю, ні ласки. Проте було б наївно на підставі всіх цих і подібних місць драматичної поеми говорити за те, що вона перейнята містичними настроями. Це можна було б твердити лише в тім разі, коли б пощастило довести, що настрої ці йдуть від самого автора, а не являють собою предмет об’єктивного художнього змалювання. Бо ж не могла Леся Українка, малюючи Кассандру, змусити її заперечувати існування богів і раціоналістично тлумачити свої пророцтва. Звичайно, образ Кассандри великою мірою усучаснений; але в цій модернізації поетка спинилась там, де вдержало її художнє чуття.
Крилами, які тримають людину на землі, є чесність і щирість, поривання і вірність у коханні, довіра і щедрість, працьовитість і надія на краще життя, поетичність і мрії, тобто усе, чим сповнене наше життя. А ось існування безкрилої людини, яка не прагне до кращого і не вміє мріяти, залишиться сірим і нецікавим. Саме це й стверджується у поезії «Крига на Одрі», яка побудована на чіткому і короткому вираженні поетичної думки, на протиставленні та переліченні. Знайомлячись з поезіями Л. Костенко, я й сама замислилася над тим, що ж таке – людські крила. На мій погляд, такі крила є у кожного з нас, і чим доросліше стає людина, тим більше розкриваються її крила, але їх треба відчувати, ними треба вміти користуватися. Та для чого ж людині крила, якщо вона не літає? Крила ці – можливість піднятися якщо не над землею, то духовно. Крила людські – це прагнення та бажання, наполегливість і цілеспрямованість у будь-якій справі. І кожен з нас повинен використовувати крила для самопізнання і самоствердження, для подолання життєвих труднощів і розвитку кращих душевних якостей.
Кассандра – пророчиця. Кассандра вірить у Долю, темну і страшну богиню, сліпу, невблаганну, що не знає ні жалю, ні ласки. Проте було б наївно на підставі всіх цих і подібних місць драматичної поеми говорити за те, що вона перейнята містичними настроями. Це можна було б твердити лише в тім разі, коли б пощастило довести, що настрої ці йдуть від самого автора, а не являють собою предмет об’єктивного художнього змалювання. Бо ж не могла Леся Українка, малюючи Кассандру, змусити її заперечувати існування богів і раціоналістично тлумачити свої пророцтва. Звичайно, образ Кассандри великою мірою усучаснений; але в цій модернізації поетка спинилась там, де вдержало її художнє чуття.
Знайомлячись з поезіями Л. Костенко, я й сама замислилася над тим, що ж таке – людські крила. На мій погляд, такі крила є у кожного з нас, і чим доросліше стає людина, тим більше розкриваються її крила, але їх треба відчувати, ними треба вміти користуватися. Та для чого ж людині крила, якщо вона не літає? Крила ці – можливість піднятися якщо не над землею, то духовно. Крила людські – це прагнення та бажання, наполегливість і цілеспрямованість у будь-якій справі. І кожен з нас повинен використовувати крила для самопізнання і самоствердження, для подолання життєвих труднощів і розвитку кращих душевних якостей.