Дума про Марусю Богуславку» є перлиною українського народного епосу.
У ній йдеться про те, як у турецькій неволі уже тридцять літ перебуває сімсот козаків. Одного разу до ув’язнених прийшла «дівка-бранка, Маруся, попівна Богуславка» і запитала, чи не знають вони, який сьогодні день «в землі християнській».
Невольники, які тридцять літ «Божого світу, сонця праведного» не бачили, звісно, знати не могли. Тоді Маруся повідомила, що «завтра святий празник, роковий день великдень». Вона просила козаків не лаяти, не проклинати її за те, що нагадала про празник.
У літературній спадщині Т. Шевченка чимало прекрасних поетичних творів. А творчість свою молодий поет починав із балад, використавши в них багатющий матеріал з усної народної творчості.
Уже в перше видання "Кобзаря" (1840) увійшла одна з найкращих його балад "Тополя". Вона побудована за мотивами народної творчості і стародавніх уявлень народу. Тут розповідається про глибокі переживання дівчини, розлученої з коханим. Милий її пішов та, мабуть, і загинув.
Без милого скрізь могила...
А серденько б'ється.
Мати ж дівчини наполягала на одруженні її зі старим багатим нелюбим чоловіком. І дівчина звертається по до до ворожки й дістає зілля, яке перетворює її на тополю.
Зілля дива наробило —
Тополею стала.
Все це, звичайно, фантастичне. Тут у баладі відбиті первісні вірування людей у можливість переселення душі людини в рослину. Фантастичними у баладі є також розмова дівчини з тополею, чудотворне зілля.
Але, крім фантастичного, ми можемо побачити у баладі й реальне. Молодий поет уже в ранній своїй творчості виявив високу художню майстерність. Наприклад, тонке змалювання автором картин природи, що тісно пов'язане з життям героїні. З великою художньою силою вдалося Шевченкові передати красу вірності, невмирущості справжнього кохання, світлі й благородні людські почуття. Досить правдиво, реалістично змальовує автор твору образ матері, яка хоче видати доньку заміж за нелюба. У баладі яскраво звучить протест проти одруження зі старим та багатим.
Дума про Марусю Богуславку» є перлиною українського народного епосу.
У ній йдеться про те, як у турецькій неволі уже тридцять літ перебуває сімсот козаків. Одного разу до ув’язнених прийшла «дівка-бранка, Маруся, попівна Богуславка» і запитала, чи не знають вони, який сьогодні день «в землі християнській».
Невольники, які тридцять літ «Божого світу, сонця праведного» не бачили, звісно, знати не могли. Тоді Маруся повідомила, що «завтра святий празник, роковий день великдень». Вона просила козаків не лаяти, не проклинати її за те, що нагадала про празник.
Объяснение:
У літературній спадщині Т. Шевченка чимало прекрасних поетичних творів. А творчість свою молодий поет починав із балад, використавши в них багатющий матеріал з усної народної творчості.
Уже в перше видання "Кобзаря" (1840) увійшла одна з найкращих його балад "Тополя". Вона побудована за мотивами народної творчості і стародавніх уявлень народу. Тут розповідається про глибокі переживання дівчини, розлученої з коханим. Милий її пішов та, мабуть, і загинув.
Без милого скрізь могила...
А серденько б'ється.
Мати ж дівчини наполягала на одруженні її зі старим багатим нелюбим чоловіком. І дівчина звертається по до до ворожки й дістає зілля, яке перетворює її на тополю.
Зілля дива наробило —
Тополею стала.
Все це, звичайно, фантастичне. Тут у баладі відбиті первісні вірування людей у можливість переселення душі людини в рослину. Фантастичними у баладі є також розмова дівчини з тополею, чудотворне зілля.
Але, крім фантастичного, ми можемо побачити у баладі й реальне. Молодий поет уже в ранній своїй творчості виявив високу художню майстерність. Наприклад, тонке змалювання автором картин природи, що тісно пов'язане з життям героїні. З великою художньою силою вдалося Шевченкові передати красу вірності, невмирущості справжнього кохання, світлі й благородні людські почуття. Досить правдиво, реалістично змальовує автор твору образ матері, яка хоче видати доньку заміж за нелюба. У баладі яскраво звучить протест проти одруження зі старим та багатим.