Славко беркути хотів увійти до збірної і не порушувати присяги. у вісім років він був схожий на дошкільнятко, мав хворі ноги. він приймав ліки, ходив на ковзанку, хоча часто відчував біль. це заняття зміцнило його і частково загартувало характер. його батько випробовував літаки, в дитинстві був у німецькому концтаборі. саме батько сказав хлопцеві про максимальне навантаження – «вимір характеру і людських сил». він так готував хлопця до складності життєвих обставин славко беркута при своїй удаваній простоті також дуже складний образ. славко сміливий, добрий, щирий. він не хоче ображати інших. у його серці немає місця підлості. і це той герой, який має внутрішній стрижень. життя било славка найбільше за всіх, хоча, можливо, стефко страждав ще більше. будучи малим, славко дуже сильно захворів, не міг ходити, мав лишитися інвалідом. але, як це зазвичай буває, завдяки сильній волі і духу, славко перемагає хворобу. долаючи страшний біль, він вчиться ходити, тоді потай іде на ковзанку. мимоволі захоплюєшся силою цього героя. і його теж усім серцем розумієш. славко – борець, йому нічого не дістається легко. абсолютно нічого. й у навчанні, й у спілкуванні. за все йому доводиться платити, він безперервно пізнає себе і світ, удосконалює свої вміння постійно пробує щось нове, шукає свій шлях. він сміливо йде у печери і захоплюється спелеологією, тоді починає тренуватися на шпагах. але внутрішнє бурхливе життя цієї людини лишається непоміченим його . певно, лише батьки розуміють свого сина, впускають його у своє доросле коло, усвідомлюючи, що і далі на славка чекає не менше випробувань. це такий хрест, який доводиться змалку нести хлопцю, але врешті-решт, він виростає гідним, хоча це дуже нелегко. найбільше випробування славка – щастя юлька, якому, на його думку, все дістається легко без будь-яких зусиль. і це причина, чому славку застить очі образа на світ, в якому одним доводиться важко працювати, а іншим все підноситься на тарілочці з синенькою смужечкою… дуже сильна сцена двобою між славком і юльком. так, юлько ніколи не тримав шпаги в руках, і славко ні в якому разі не мав битися з неосвіченим. але… ж хіба можна засуджувати його за бажання хоч раз побачити, у його розумінні, кращого від себе переможеним? і, насправді, це не боротьба між образою і заздрістю. цей двобій – втілення величезного непорозуміння між людьми. шпага славка ламається, юльку важкої рани, знайдений життєвий шлях вислизає з-під ніг. за помилку славко жорстоко розплачується, коли його звинувачують у зовсім іншому злочині, а суспільство готове відвернутися. славку важко бути самому, оббреханому, але він тримається, хоча й з останніх сил, і тримається гідно. і наскільки важливим виявляється для нього почути від друзів, від однокласників, від розумних та небайдужих дорослих те заповітне: «ми тобі віримо! ». й іноді здається, що це внутрішня сила славка і віра в нього інших людей і сприяла позитивному вирішенню, здавалося б, безнадійної ситуації.
