Твір на тему «Українська пісня - поетичний літопис нашого народу» можна скласти так: Пісня – невіддільна частина української народної творчості, у якій досить влучно розкривається вся сутність нашої душі. Пісня розкриває глибини та таємниці українського характеру, які неможливо виразити в інших формах. Українську пісню слід вважати поетичним літописом народу. Адже пісні співали завжди: в походах, у хвилини відпочинку, під час праці, на свята та в часи нещасть. Тобто пісня найбільш повно відбиває особливості національного характеру. З козацьких пісень ми дізнаємось про те, чим жили й дихали наші славетні воїни, з чумацьких – про трагічне існування чумаків на землі. Існували також кріпацькі пісні, рекрутські та ремісницькі пісні. У всіх них дуже влучно відбивається справжнє життя та світосприйняття людей усіх епох. З різних календарно-обрядових та побутових пісень ми можемо довідатись про те, якими були буденність та свята у наших предків. Тобто пісня – найкращий засіб пізнання характеру власного народу. Отже, пісня – літопис українського народу. У ній зображаються всі найтаємничіші переживання людей у всі часи та століття. У ній ми бачимо, чим жив наш народ, які біди спіткали його, які історичні події відбувались на нашій землі. Українська народна пісня завжди була і завжди буде відтворювати українську національну свідомість й українське світосприйняття.
-Ой внучку, розкажу я тобі одну історію, але ти вмостись позручніше, і уважно слухай. Був Тарасику твій дідусь колись маленький, і таким шибеником я був, що й непередати. Бувало сосідка приготує своєму чоловіку кашу, тай поставить на підвіконнику щоб остигла, а я підкрадусь тай насиплю туди повну жменю піску. А як чоловік прийде те скуштує, то наробить такого каравулу що горобець три дні боїться на хату сідати. Ой ну й дісталось мені тоді від матінки, повік незабуду. Але це ще друбниці. Були в мене казуси і гірші. Одного разу я зі своїм сосідом Миколкою, бродили по дворі, і як то кажуть щукали пригод на свої голови. Понишпоривши по всім кущам та яблазивши всі покинуті хати на нашій вулиці, і незнайшовши зовсім нічого цікавого ми засумували і присівши на лавку ми стали гадати що робити далі. Тільки присівши ми з другом почули якийсь жахливий, тухлий запах. А коли ми піднялись з лавкити, то побачили під нею, дохлого кота. Нас навіть передьорнуло від його вигляду. Його очі були налиті кровю, шерсть скойовжена, дотогож він мав лише три ноги. Ось тоді мені в голову прийшла, як мені тоді казалось, геніальна ідея. В нас га кутку в той час була лише одна кирниця на 13будинків, ось ми і вирішили познущатись і вкинули дохлого кота туди. Хто ж міг знати, що за нами гає дід Петро. За цю проказу нам дісталось серйозно, сосіди подумали і вирішили що тепер ми тиждень будемо носити воду з другої вулиці всім сосідам. -Ось так Тарасику, нас покарали, повік незабуду.
Пісня – невіддільна частина української народної творчості, у якій досить влучно розкривається вся сутність нашої душі. Пісня розкриває глибини та таємниці українського характеру, які неможливо виразити в інших формах. Українську пісню слід вважати поетичним літописом народу. Адже пісні співали завжди: в походах, у хвилини відпочинку, під час праці, на свята та в часи нещасть. Тобто пісня найбільш повно відбиває особливості національного характеру.
З козацьких пісень ми дізнаємось про те, чим жили й дихали наші славетні воїни, з чумацьких – про трагічне існування чумаків на землі. Існували також кріпацькі пісні, рекрутські та ремісницькі пісні. У всіх них дуже влучно відбивається справжнє життя та світосприйняття людей усіх епох. З різних календарно-обрядових та побутових пісень ми можемо довідатись про те, якими були буденність та свята у наших предків. Тобто пісня – найкращий засіб пізнання характеру власного народу.
Отже, пісня – літопис українського народу. У ній зображаються всі найтаємничіші переживання людей у всі часи та століття. У ній ми бачимо, чим жив наш народ, які біди спіткали його, які історичні події відбувались на нашій землі. Українська народна пісня завжди була і завжди буде відтворювати українську національну свідомість й українське світосприйняття.
Був Тарасику твій дідусь колись маленький, і таким шибеником я був, що й непередати. Бувало сосідка приготує своєму чоловіку кашу, тай поставить на підвіконнику щоб остигла, а я підкрадусь тай насиплю туди повну жменю піску. А як чоловік прийде те скуштує, то наробить такого каравулу що горобець три дні боїться на хату сідати. Ой ну й дісталось мені тоді від матінки, повік незабуду. Але це ще друбниці. Були в мене казуси і гірші.
Одного разу я зі своїм сосідом Миколкою, бродили по дворі, і як то кажуть щукали пригод на свої голови. Понишпоривши по всім кущам та яблазивши всі покинуті хати на нашій вулиці, і незнайшовши зовсім нічого цікавого ми засумували і присівши на лавку ми стали гадати що робити далі. Тільки присівши ми з другом почули якийсь жахливий, тухлий запах. А коли ми піднялись з лавкити, то побачили під нею, дохлого кота. Нас навіть передьорнуло від його вигляду. Його очі були налиті кровю, шерсть скойовжена, дотогож він мав лише три ноги. Ось тоді мені в голову прийшла, як мені тоді казалось, геніальна ідея. В нас га кутку в той час була лише одна кирниця на 13будинків, ось ми і вирішили познущатись і вкинули дохлого кота туди. Хто ж міг знати, що за нами гає дід Петро. За цю проказу нам дісталось серйозно, сосіди подумали і вирішили що тепер ми тиждень будемо носити воду з другої вулиці всім сосідам.
-Ось так Тарасику, нас покарали, повік незабуду.