Характеристика князя у повісте ю виничука(Ім’я Місце подій вік Зовнішні риси Вміння Мова героїв Головна цитата образу Друзі героїв Ваше ставлення до образу )
З народженням Лі Бо пов’язано низку легенд. Одна з них розповідає, що перед його народженням матері наснилася велика біла зірка. Саме тому хлопчика назвали Тай Бай («велика білизна»). За іншою легендою Лі Бо був народжений зорею Тая Бай. Для багатьох він був уособленням духу зорі, вигнаної за провину в світ смертних. У датах земного народження Лі Бо існують різні версії (від 699 року до 705 року), але більшість дослідників вважає що 701 року.
Лі Бо був сином багатого купця або навіть поміщика. Про те, що батько був заможний, свідчать дані про його самітницьке, але безтурботне життя, яке він прожив до глибокої старості. Мало що відомо і про матір поета. Відомо, що вона походила з близького тангутам племені цян.
ответ: У своєму оповіданні «Скарб» Олекса Стороженко описує звичайного везунчика по імені Павлусь. Хлопчик виріс в досить багатій родині, ніколи нічого не потребував і повністю розслабився через відсутність будь-яких проблем. Це сталося через його батьків, які виконували всі його забаганки, робили все, щоб йому було добре і комфортно. У певний момент батьки почали турбуватися, чи впорається він зі своїм самостійним життям після їх смерті. Незабаром так і сталося – мама через примхи сина побігла шукати мед, в дорозі захворіла і померла. Пізніше помер і батько. Але хлопцеві продовжувало везти – він успадкував кошти, за ним наглядали, тому він міг проводити свій час, як і раніше – лежачи і нічого не роблячи.
Павло був настільки ледачий, що навіть відмовився піти разом з іншими хлопцями шукати скарб. Хлопці пішли самі, але нічого, крім дохлого хорту, не знайшли. Вони вирішили пожартувати над Павлом і вкинули йому хорта в будинок через вікна. Як виявилося, саме в тушці хорта були дукати, які Павло повністю забрав собі, сказавши хлопцям, що це Бог йому послав. Так він і продовжував жити, ні про що не турбувався і відчував себе досить комфортно. Пізніше він одружився, у нього народилися діти. Але чи можна називати таку байдужу до життя людину щасливою? Чи можна полюбити такулюдини, як Павло?
Объяснение: умається, що щасливою людину робить не матеріальний достаток і не здатність проживати життя в постійному комфорті і без проблем, а дещо інші речі. Інтерес до життя породжується людською небайдужістю до нього. Якщо людина не є байдужою, вона буде прагнути займатися якоюсь справою, на своєму шляху стикатися з проблемами, вирішувати їх і відчувати від того свою здатність щось робити і бути від того щасливим. Таку людини дійсно є за що полюбити, оскільки у неї горять очі, є мета і прагнення добитися цієї мети. Всього цього Павло був повністю позбавлений. Звичайно, йому везло так, як, напевно, нікому іншому, але все це не мало сенсу, адже людське життя дано для звершень, подвигів і руху, а не для постійного лежання та відсутності діяльності.
Мораль оповідання Олекси Стороженка в тому, що байдужість людини робить її нецікавою, порожньою і безглуздою, незалежно від того, який у неї достаток. Така людина лише зі сторони здається щасливою, насправді вона нещасна, її немає за що полюбити. Ні в якому разі не потрібно прагнути бути таким, як Павло, в цьому немає нічого хорошого, і це не призводить до щастя.
это как я понимаю...
Объяснение:
З народженням Лі Бо пов’язано низку легенд. Одна з них розповідає, що перед його народженням матері наснилася велика біла зірка. Саме тому хлопчика назвали Тай Бай («велика білизна»). За іншою легендою Лі Бо був народжений зорею Тая Бай. Для багатьох він був уособленням духу зорі, вигнаної за провину в світ смертних. У датах земного народження Лі Бо існують різні версії (від 699 року до 705 року), але більшість дослідників вважає що 701 року.
Лі Бо був сином багатого купця або навіть поміщика. Про те, що батько був заможний, свідчать дані про його самітницьке, але безтурботне життя, яке він прожив до глибокої старості. Мало що відомо і про матір поета. Відомо, що вона походила з близького тангутам племені цян.
ответ: У своєму оповіданні «Скарб» Олекса Стороженко описує звичайного везунчика по імені Павлусь. Хлопчик виріс в досить багатій родині, ніколи нічого не потребував і повністю розслабився через відсутність будь-яких проблем. Це сталося через його батьків, які виконували всі його забаганки, робили все, щоб йому було добре і комфортно. У певний момент батьки почали турбуватися, чи впорається він зі своїм самостійним життям після їх смерті. Незабаром так і сталося – мама через примхи сина побігла шукати мед, в дорозі захворіла і померла. Пізніше помер і батько. Але хлопцеві продовжувало везти – він успадкував кошти, за ним наглядали, тому він міг проводити свій час, як і раніше – лежачи і нічого не роблячи.
Павло був настільки ледачий, що навіть відмовився піти разом з іншими хлопцями шукати скарб. Хлопці пішли самі, але нічого, крім дохлого хорту, не знайшли. Вони вирішили пожартувати над Павлом і вкинули йому хорта в будинок через вікна. Як виявилося, саме в тушці хорта були дукати, які Павло повністю забрав собі, сказавши хлопцям, що це Бог йому послав. Так він і продовжував жити, ні про що не турбувався і відчував себе досить комфортно. Пізніше він одружився, у нього народилися діти. Але чи можна називати таку байдужу до життя людину щасливою? Чи можна полюбити такулюдини, як Павло?
Объяснение: умається, що щасливою людину робить не матеріальний достаток і не здатність проживати життя в постійному комфорті і без проблем, а дещо інші речі. Інтерес до життя породжується людською небайдужістю до нього. Якщо людина не є байдужою, вона буде прагнути займатися якоюсь справою, на своєму шляху стикатися з проблемами, вирішувати їх і відчувати від того свою здатність щось робити і бути від того щасливим. Таку людини дійсно є за що полюбити, оскільки у неї горять очі, є мета і прагнення добитися цієї мети. Всього цього Павло був повністю позбавлений. Звичайно, йому везло так, як, напевно, нікому іншому, але все це не мало сенсу, адже людське життя дано для звершень, подвигів і руху, а не для постійного лежання та відсутності діяльності.
Мораль оповідання Олекси Стороженка в тому, що байдужість людини робить її нецікавою, порожньою і безглуздою, незалежно від того, який у неї достаток. Така людина лише зі сторони здається щасливою, насправді вона нещасна, її немає за що полюбити. Ні в якому разі не потрібно прагнути бути таким, як Павло, в цьому немає нічого хорошого, і це не призводить до щастя.