ответ: Пантеле́ймон Алекса́ндрович Кули́ш (рус. дореф. Пантелеймо́нъ Алекса́ндровичъ Кулѣшъ, укр. Пантелеймо́н Олекса́ндрович Кулі́ш; 26 июля (7 августа) 1819, село Воронеж[5], Глуховский уезд, Черниговская губерния, Российская империя — 2 (14) февраля 1897, хутор Мотроновка[6], Борзнянский уезд, Черниговская губерния, Российская империя) — украинский поэт, прозаик, фольклорист и этнограф, переводчик, критик, редактор, историк, издатель. Автор концепции «хуторской философии»[7][8].
Создатель «кулишовки» — одной из ранних версий украинского алфавита, главный автор первого полного украинского перевода Библии (наряду с Иваном Пулюем и Иваном Нечуй-Левицким). Выступал одним из крупнейших деятелей украинского просвещения, соперничая по популярности со своим давним другом Т. Шевченко, однако более умеренные позиции Кулиша по политическим вопросам, его более сдержанное отношение к казацкому движению и публикация труда «История воссоединения Руси», привели к утрате его популярности среди «украинофилов». При советской власти Кулиш практически не упоминался в школьном курсе украинской литературы, а в энциклопедиях клеймился как «украинский буржуазно-помещичий националист»[9].
Кулиш был дружен с Петром Плетневым, Сергеем Аксаковым и Тарасом Шевченко.
ответ:То-Ма-Кі (Товариш Майстер Кіно — сам Юрій Яновський)
«Колись, за моїх молодих часів, люди, що писали книжки, прагнули комфорту, розкішної кімнати і спокійного сидячого життя.»
«Я знав, що можна вийняти людину з декорації, яку вона собі сама або інші їй збудували, і порозмовляти з такою людиною, позбавленою оточення. Це дуже цікаво й може дечому навчити.»
«В історії Великого Кіно — в нього почесне місце відданого й невтомного працівника, непомітного, скромного й упертого в роботі. Розповідали, що він показував теслі, як тримати сокиру, а маляреві — пензель.»
«Треба не губити напрямку, бачити попереду верхів'я гори й іти крізь хащі.»
«Я вступаю до смуги повсякденних інтересів, приїздів на фабрику ранком, переглядів, розмов, директив, сварок, монтажів — усього того, з чого складається ціле наше життя, коли викреслити з нього неділі та весни.»
«Не боятися ніколи помилок, бо той, хто боїться, швидко старіє, і в нього холоне голова.»
«Я люблю людські руки. Вони мені здаються живими додатками до людського розуму. Руки мені розповідають про труд і людське горе. Я бачу творчі пальці — тремтячі й нервові. Руки жорстокі й хижацькі, руки працьовиті й ледарські, руки мужчини й жінки! Вас я люблю гати, коли ви берете й віддаєте, коли ви ховаєте в одежі ножа, коли ви пестите ніжну шкіру жінки, коли ви боляче любите її й не хочете нікому віддати. Найбільше мені до вподоби руки творців. Перо і пензель, ніж і сокира, талановитий молоток! Чи знаєте ви, що рука, яка вас тримає, передає через вас вогонь життя? Вона вмре, ця невгамовна рука, а витвори її житимуть. Вона поспішає, виконує волю людини, що, підіймаючися з небуття, ледве встигає дати життя дітям і виконати долю творчого труда. Я люблю її — вічну людську руку, незвичайний символ, і розумію велич тої хвилини, коли друг дає руку другові: цим він передає самого себе, своє серце й розум, дихання дітей. Дві людських руки вкупі — це кільце, за яке, ухопившися, можна зрушити землю.»
«Я навчився відрізняти людей від тих речей, серед яких вони живуть.»
«Я знав, що можна вийняти людину з декорації, яку вона собі сама або інші їй збудували, і порозмовляти з такою людиною, позбавленою оточення. Це дуже цікаво й може дечому навчити.»
«Юнак хоче бути досвідченим і старішим, а прийшовши до цього всього, жагуче бажає повернути наївні, нерозумні дні.»
Сев (режисер О. Довженко)
«— Любий Сев, — хочеться мені казати ще далі, але я стримую себе й переводжу думку на інше. Мені не личить користатися прийомами романіста, щоб прив'язати увагу читача. Романіст обов'язково вже повідомив би, що "Ісмет" у нього буде діяти ще раз, що дванадцять весел матиме шлюпка, яка привезе до берега турецького міністра. Він побожився б, що герой не любитиме балерини, і потім показав би протилежне. Я цього не зроблю, хоч і кортить мені сказати кілька таємниць і кілька фраз, що. їх можна різно розуміти. Замість цього я просто перейду до дальших сторінок розповіді, щоб продовжити обіцяні мемуари старої людини, яка, проте, вважає себе здатною жити іще півсотні років.»
«Художник Сев — мій перший друг. Прийшовши режисером до кіно, він поставив невеличку комедію й блискуче провалився. За це він дозволив собі відпустку на кілька місяців. Тепер він знову повернувся до Міста й буде ставити ще одну картину.»
Таях (відома балерина Іта Пензо, пізніше репресована, подобалася Довженкові та Яновському)
«Читаючи мого листа, ти подумаєш, що я песимістка. Та це не так. Ти не знаєш, скільки іноді прокидається в мені. Завше кожній жінці потрібний імпульс. Щоб був такий мужчина, а коли нема його, тоді треба жити — як усі живуть — зовнішньо. Просто. Я пишу якусь нісенітницю. Але в мене так багато тепер думок, що я не можу оформити їх. Треба вже, мабуть, покинути писати.»
«Тайах весело сміється й лукаво поглядає на мене й на Сева. Вона дуже стримана йхолодна взагалі, а коли сміється — робиться близькою. Для всіх людей в неї холодний погляд і професійна усмішка балерини — одним ротом, білими зубами.»
Богдан (актор Григорій Гричер)
«Мені подобається твій Богдан. Це неймовірний оптиміст. Він належить до тих людей, з якими всі одвічні питання спрощуються до розмірів однієї фрази. Народження чи смерть — вони сприймають так примітивно, що це зовсім не стає для людини на перше місце і не затуляє бадьорості й радості. За такими людьми мимоволі йдуть. З ними дуже легко жити. Вони сприймають життя в цілому, в нещасті знаходять радість, у болі — чують натхнення, в страхові — знають сміх. Їх натовп висуває наперед. Вони — співаки, що знають силу пісень і співають їх у такт ході.»
«Тепер перед нами стояв блідий матрос, чорнявий і смаглявий, із затьмареними синіми очима, страшенно змучений попередньою мандрівкою на щоглі. Чорнява борідка пробивалася на щелепах, обличчя приємне, хоч і некрасиве. Вражав погляд, що завше був скерований в обличчя співбесідника."
ответ: Пантеле́ймон Алекса́ндрович Кули́ш (рус. дореф. Пантелеймо́нъ Алекса́ндровичъ Кулѣшъ, укр. Пантелеймо́н Олекса́ндрович Кулі́ш; 26 июля (7 августа) 1819, село Воронеж[5], Глуховский уезд, Черниговская губерния, Российская империя — 2 (14) февраля 1897, хутор Мотроновка[6], Борзнянский уезд, Черниговская губерния, Российская империя) — украинский поэт, прозаик, фольклорист и этнограф, переводчик, критик, редактор, историк, издатель. Автор концепции «хуторской философии»[7][8].
Создатель «кулишовки» — одной из ранних версий украинского алфавита, главный автор первого полного украинского перевода Библии (наряду с Иваном Пулюем и Иваном Нечуй-Левицким). Выступал одним из крупнейших деятелей украинского просвещения, соперничая по популярности со своим давним другом Т. Шевченко, однако более умеренные позиции Кулиша по политическим вопросам, его более сдержанное отношение к казацкому движению и публикация труда «История воссоединения Руси», привели к утрате его популярности среди «украинофилов». При советской власти Кулиш практически не упоминался в школьном курсе украинской литературы, а в энциклопедиях клеймился как «украинский буржуазно-помещичий националист»[9].
Кулиш был дружен с Петром Плетневым, Сергеем Аксаковым и Тарасом Шевченко.
ответ:То-Ма-Кі (Товариш Майстер Кіно — сам Юрій Яновський)
«Колись, за моїх молодих часів, люди, що писали книжки, прагнули комфорту, розкішної кімнати і спокійного сидячого життя.»
«Я знав, що можна вийняти людину з декорації, яку вона собі сама або інші їй збудували, і порозмовляти з такою людиною, позбавленою оточення. Це дуже цікаво й може дечому навчити.»
«В історії Великого Кіно — в нього почесне місце відданого й невтомного працівника, непомітного, скромного й упертого в роботі. Розповідали, що він показував теслі, як тримати сокиру, а маляреві — пензель.»
«Треба не губити напрямку, бачити попереду верхів'я гори й іти крізь хащі.»
«Я вступаю до смуги повсякденних інтересів, приїздів на фабрику ранком, переглядів, розмов, директив, сварок, монтажів — усього того, з чого складається ціле наше життя, коли викреслити з нього неділі та весни.»
«Не боятися ніколи помилок, бо той, хто боїться, швидко старіє, і в нього холоне голова.»
«Я люблю людські руки. Вони мені здаються живими додатками до людського розуму. Руки мені розповідають про труд і людське горе. Я бачу творчі пальці — тремтячі й нервові. Руки жорстокі й хижацькі, руки працьовиті й ледарські, руки мужчини й жінки! Вас я люблю гати, коли ви берете й віддаєте, коли ви ховаєте в одежі ножа, коли ви пестите ніжну шкіру жінки, коли ви боляче любите її й не хочете нікому віддати. Найбільше мені до вподоби руки творців. Перо і пензель, ніж і сокира, талановитий молоток! Чи знаєте ви, що рука, яка вас тримає, передає через вас вогонь життя? Вона вмре, ця невгамовна рука, а витвори її житимуть. Вона поспішає, виконує волю людини, що, підіймаючися з небуття, ледве встигає дати життя дітям і виконати долю творчого труда. Я люблю її — вічну людську руку, незвичайний символ, і розумію велич тої хвилини, коли друг дає руку другові: цим він передає самого себе, своє серце й розум, дихання дітей. Дві людських руки вкупі — це кільце, за яке, ухопившися, можна зрушити землю.»
«Я навчився відрізняти людей від тих речей, серед яких вони живуть.»
«Я знав, що можна вийняти людину з декорації, яку вона собі сама або інші їй збудували, і порозмовляти з такою людиною, позбавленою оточення. Це дуже цікаво й може дечому навчити.»
«Юнак хоче бути досвідченим і старішим, а прийшовши до цього всього, жагуче бажає повернути наївні, нерозумні дні.»
Сев (режисер О. Довженко)
«— Любий Сев, — хочеться мені казати ще далі, але я стримую себе й переводжу думку на інше. Мені не личить користатися прийомами романіста, щоб прив'язати увагу читача. Романіст обов'язково вже повідомив би, що "Ісмет" у нього буде діяти ще раз, що дванадцять весел матиме шлюпка, яка привезе до берега турецького міністра. Він побожився б, що герой не любитиме балерини, і потім показав би протилежне. Я цього не зроблю, хоч і кортить мені сказати кілька таємниць і кілька фраз, що. їх можна різно розуміти. Замість цього я просто перейду до дальших сторінок розповіді, щоб продовжити обіцяні мемуари старої людини, яка, проте, вважає себе здатною жити іще півсотні років.»
«Художник Сев — мій перший друг. Прийшовши режисером до кіно, він поставив невеличку комедію й блискуче провалився. За це він дозволив собі відпустку на кілька місяців. Тепер він знову повернувся до Міста й буде ставити ще одну картину.»
Таях (відома балерина Іта Пензо, пізніше репресована, подобалася Довженкові та Яновському)
«Читаючи мого листа, ти подумаєш, що я песимістка. Та це не так. Ти не знаєш, скільки іноді прокидається в мені. Завше кожній жінці потрібний імпульс. Щоб був такий мужчина, а коли нема його, тоді треба жити — як усі живуть — зовнішньо. Просто. Я пишу якусь нісенітницю. Але в мене так багато тепер думок, що я не можу оформити їх. Треба вже, мабуть, покинути писати.»
«Тайах весело сміється й лукаво поглядає на мене й на Сева. Вона дуже стримана йхолодна взагалі, а коли сміється — робиться близькою. Для всіх людей в неї холодний погляд і професійна усмішка балерини — одним ротом, білими зубами.»
Богдан (актор Григорій Гричер)
«Мені подобається твій Богдан. Це неймовірний оптиміст. Він належить до тих людей, з якими всі одвічні питання спрощуються до розмірів однієї фрази. Народження чи смерть — вони сприймають так примітивно, що це зовсім не стає для людини на перше місце і не затуляє бадьорості й радості. За такими людьми мимоволі йдуть. З ними дуже легко жити. Вони сприймають життя в цілому, в нещасті знаходять радість, у болі — чують натхнення, в страхові — знають сміх. Їх натовп висуває наперед. Вони — співаки, що знають силу пісень і співають їх у такт ході.»
«Тепер перед нами стояв блідий матрос, чорнявий і смаглявий, із затьмареними синіми очима, страшенно змучений попередньою мандрівкою на щоглі. Чорнява борідка пробивалася на щелепах, обличчя приємне, хоч і некрасиве. Вражав погляд, що завше був скерований в обличчя співбесідника."