Точно не знаю но вот! Народився 2 (14 листопада) в Обухові (нині місто Київської області) в сім'ї шевця. Старший брат Андрія — Петро Малишко — став своєрідним народним месником — Робін Гудом, який грабував комуністів і радянських чиновників, але не чіпав простих селян. 1928 року Петра Малишка спіймали, відвезли до Києва, де засудили до страти. Мати Андрія й Петра зверталася з проханням про помилування до голови ВУЦВК Григорія Петровського, але безрезультатно. Пізніше Андрій Малишко сказав про брата: «Якби я писав вірші так, як Петро — ціни б мені не було!» [1] Андрій Малишко закінчив семирічку у рідному селі, вчився у медичному технікумі, потім — на літературному факультеті Київського інституту народної освіти. В 1932 році закінчив інститут, учителював в Овручі. В 1934–1935 роках служив у Червоній армії. Після демобілізації переїхав до Харкова і працював журналістом у газеті «Комсомолець України», в «Літературній газеті» та в журналі «Молодий більшовик». Під час Другої світової війни був військовим кореспондентом у фронтових газетах «Красная Армия», «За честь Батьківщини», і в партизанській газеті «За Радянську Україну». Після війни працював відповідальним редактором журналу «Дніпро» (1944–1947). Депутат Верховної Ради УРСР 3-го та 4-го скликань. Був членом ВКП (б) (від 1943 року). У 1960-х роках — голова правління Українського громадського відділення Агентства преси «Новини». Мешкав у Києві в будинку письменників Роліті по вулиці Б. Хмельницького, 68. Помер 17 лютого 1970 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі.
«Троє схотінок» Тема: Висловлювання благородних бажань (схотінок) поета, протиставляючи їх всьому цьому, що панує у суспільстві. Ідея: Возвеличення прагнень письменника власне життя зробити духовно багатим, щирим, добрим, корисним на благо інших. Основна думка: Ні скарби, ні високе положення в суспільстві, ні «світові утіхи» роблять людину щасливою, веселять її душу і серце, а порядність, чесна праця, «сонце доброти», людська повага — ось що підносить особистість над усім дріб’язковим і нікчемним у житті. Жанр: Громадянська лірика. «Заворожена криниця». Тема: Відтворення чарівної краси квітучого саду та незвичайної криниці «серцю на відразу». Ідея: Уславлення краси природи, що здатна впливати на душевний стан людини, заворожуючи її не тільки ароматами квітів, а й прохолодою чистої джерельної води. Основна думка: Вода — символ життя, яка надає наснагу ліричному герою, сприяє його романтичному настрою. Жанр: Пейзажна лірика.
Народився 2 (14 листопада) в Обухові (нині місто Київської області) в сім'ї шевця.
Старший брат Андрія — Петро Малишко — став своєрідним народним месником — Робін Гудом, який грабував комуністів і радянських чиновників, але не чіпав простих селян. 1928 року Петра Малишка спіймали, відвезли до Києва, де засудили до страти. Мати Андрія й Петра зверталася з проханням про помилування до голови ВУЦВК Григорія Петровського, але безрезультатно. Пізніше Андрій Малишко сказав про брата: «Якби я писав вірші так, як Петро — ціни б мені не було!» [1]
Андрій Малишко закінчив семирічку у рідному селі, вчився у медичному технікумі, потім — на літературному факультеті Київського інституту народної освіти. В 1932 році закінчив інститут, учителював в Овручі. В 1934–1935 роках служив у Червоній армії.
Після демобілізації переїхав до Харкова і працював журналістом у газеті «Комсомолець України», в «Літературній газеті» та в журналі «Молодий більшовик».
Під час Другої світової війни був військовим кореспондентом у фронтових газетах «Красная Армия», «За честь Батьківщини», і в партизанській газеті «За Радянську Україну».
Після війни працював відповідальним редактором журналу «Дніпро» (1944–1947). Депутат Верховної Ради УРСР 3-го та 4-го скликань. Був членом ВКП (б) (від 1943 року).
У 1960-х роках — голова правління Українського громадського відділення Агентства преси «Новини».
Мешкав у Києві в будинку письменників Роліті по вулиці Б. Хмельницького, 68. Помер 17 лютого 1970 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі.
Тема: Висловлювання благородних бажань (схотінок) поета, протиставляючи їх всьому цьому, що панує у суспільстві. Ідея: Возвеличення прагнень письменника власне життя зробити духовно багатим, щирим, добрим, корисним на благо інших. Основна думка: Ні скарби, ні високе положення в суспільстві, ні «світові утіхи» роблять людину щасливою, веселять її душу і серце, а порядність, чесна праця, «сонце доброти», людська повага — ось що підносить особистість над усім дріб’язковим і нікчемним у житті. Жанр: Громадянська лірика.
«Заворожена криниця».
Тема: Відтворення чарівної краси квітучого саду та незвичайної криниці «серцю на відразу». Ідея: Уславлення краси природи, що здатна впливати на душевний стан людини, заворожуючи її не тільки ароматами квітів, а й прохолодою чистої джерельної води. Основна думка: Вода — символ життя, яка надає наснагу ліричному герою, сприяє його романтичному настрою. Жанр: Пейзажна лірика.