Захар Беркут — центральний персонаж однойменної повісті українського письменника Івана Франка. Він живе у селі Тухля і є ватажком тухольської громади. Він має 90 років. Все свідоме життя живе інтересами своєї громади. «Громада — то був його світ, то була ціль його життя».
«…Се був сивий, як голуб, звиш 90-літній старець, найстарший віком у цілій тухольській громаді. Батько вісьмох синів, із яких три сиділи вже разом із ним між старцями… Високий ростом, поважний поставою, строгий лицем, багатий досвідом життя й знанням людей та обставин, Захар Беркут був правдивим образом тих давніх патріархів, батьків і провідників цілого народу, про яких говорять нам тисячолітні пісні та перекази. Невважаючи на глибоку старість, Захар Беркут був іще сильний і кремезний. …Сад, пасіка й ліки — се була його робота».
Письменник розкриває перед читачем такі риси характеру Захара Беркута, як доброта, чесність, працьовитість, розсудливість, життєва мудрість. Ці риси розкриваються у важкий для народу час боротьби з монгольськими завойовниками. Він є автором плану подолання монгольської агресії, закликає на до верховинців та загірян. За його пропозицією відбито раптовий напад монголів на Тухлю.
Патріотизм Захара Беркута яскраво проявився тоді, коли його син Максим потрапив у полон до монголів. Він любить сина, але відмовляється звільнити його з полону ціною поступки монголам. «Не дбайте про мого сина, а рішайте так, якби він був уже в гробі». Громадянські інтереси для нього важливіші за батьківські почуття.
«Нехай радше гине мій син, ніж задля нього має уйти хоч один ворог нашого краю!» — ось слова Захара Беркута.
Помираючи, Захар Беркут залишає мудрий заповіт своїм односельцям: «Доки будете жити в громадськім порядку, дружно держатися купи, незломно стояти всі за одного, а один за всіх, доти ніяка ворожа сила не побідить нас».
Такі риси характеру цього персонажа викликають глибоку повагу у сучасного читача і мають слугувати прикладом для наступних поколінь людей.
Захар Беркут — центральний персонаж однойменної повісті українського письменника Івана Франка. Він живе у селі Тухля і є ватажком тухольської громади. Він має 90 років. Все свідоме життя живе інтересами своєї громади. «Громада — то був його світ, то була ціль його життя».
«…Се був сивий, як голуб, звиш 90-літній старець, найстарший віком у цілій тухольській громаді. Батько вісьмох синів, із яких три сиділи вже разом із ним між старцями… Високий ростом, поважний поставою, строгий лицем, багатий досвідом життя й знанням людей та обставин, Захар Беркут був правдивим образом тих давніх патріархів, батьків і провідників цілого народу, про яких говорять нам тисячолітні пісні та перекази. Невважаючи на глибоку старість, Захар Беркут був іще сильний і кремезний. …Сад, пасіка й ліки — се була його робота».
Письменник розкриває перед читачем такі риси характеру Захара Беркута, як доброта, чесність, працьовитість, розсудливість, життєва мудрість. Ці риси розкриваються у важкий для народу час боротьби з монгольськими завойовниками. Він є автором плану подолання монгольської агресії, закликає на до верховинців та загірян. За його пропозицією відбито раптовий напад монголів на Тухлю.
Патріотизм Захара Беркута яскраво проявився тоді, коли його син Максим потрапив у полон до монголів. Він любить сина, але відмовляється звільнити його з полону ціною поступки монголам. «Не дбайте про мого сина, а рішайте так, якби він був уже в гробі». Громадянські інтереси для нього важливіші за батьківські почуття.
«Нехай радше гине мій син, ніж задля нього має уйти хоч один ворог нашого краю!» — ось слова Захара Беркута.
Помираючи, Захар Беркут залишає мудрий заповіт своїм односельцям: «Доки будете жити в громадськім порядку, дружно держатися купи, незломно стояти всі за одного, а один за всіх, доти ніяка ворожа сила не побідить нас».
Такі риси характеру цього персонажа викликають глибоку повагу у сучасного читача і мають слугувати прикладом для наступних поколінь людей.